– Марино, знаємо, що Ви – максималістка, але сьогодні, певне, не той день. Що не вдалося під час стрибків? Адже, якби не заступ, то були б добрі стрибки…
– Так, тому що дуже хороша готовність, дуже класні відчуття і, справді, стрибки були далекі, попри заступи. Перше, що можу сказати, пов’язую це з тим, що дуже швидка доріжка, тому що ми не відносили розбіг по мінімуму, відходили реально по максимуму. З тренером не спілкувалася, але за своїми відчуттями, не було якихось великих, конкретних помилок, які реально вплинули на ці заступи, тобто все було, в принципі, технічно зроблено, доволі непогано і тому на даному етапі пов’язую такий результат з тим, що доріжка – дуже швидка. Я дуже давно не виступала на такому покритті.
– Те, що зараз постійно виступаєте у двох видах програми – класична довжина та потрійний стрибок – насиченість зросла. Чи Ви втягнулися у цей процес чи є складності?
– Так, втягнулася, мені це подобається і в принципі у нас весь тренувальний процес побудований саме в таких режимах, щоби бути готовим до таких навантажень, як у Мюнхені було, де, взагалі, змагання тривали чотири дні поспіль. І я помітила, що на 4-й день, все було чудово з фізичною формою тай з усім іншим. Тому загалом мені подобається, тому що змагання – це той момент, де ти можеш, знову таки ж, провести контроль свого тренування, у першу чергу, подивитися, що не так, над чим потрібно попрацювати й рухатися далі, бо попереду ще частина сезону, і основний старт сезону.
– Нині континентальний командний чемпіонат та Європейські Ігри відбуваються як «два в одному» і Вам слід тепер дивитися, як будуть ваші колеги виступати у Першому дивізіоні й порівнювати зі своїми результатами. Це щось зовсім нове в кар’єрі?
– Знаєте, я вважаю, що такі змагання повинні відбуватися окремо. Тому, що, якщо ми боремося за команді місця, дивізіони – це один формат. А якщо ми говоримо про Європейські Ігри, то конкуренти повинні перебувати у рівних умовах всі разом, в секторі, в одних умовах. Тому що у когось може бути сонечко, у когось може бути дощ, у когось – вітер у спину і, ви розумієте, це абсолютно різні погодні умови, все зовсім різне. Тож, на мою думку, це не рівноцінні умови для кожного спортсмена. І плюс, на жаль, ми цього разу не відчуваємо атмосферу олімпійського селища – своєрідної магії, яка повинна бути присутня. Це прохідний старт, фактично для більшої частини команд і це трохи засмучує.
– Та й вболівальників фактично немає – трибуни порожні…
– І мене це дуже засмучує, деморалізує. Тому що я з тих людей, які дуже люблять підтримку, люблять емоції, я харчуюся цими емоціями. Мені дуже подобається, коли трибуни повні, коли за тобою спостерігають. Це якось надихає, мотивує, а коли на трибуні сидять лише тренери і твої друзі по команді, це якось трохи сумно.
– Попереду наступна частина сезону, ще чимало стартів. Які основні цілі?
– Ще справді, ще чимало стартів. З основних цілей – це поступово рухатися до Будапешта. У принципі, змагальний сезон я закінчу доволі рано: до Будапешта залишатиметься фактично три з половиною, можливо трішки більше тижнів, коли я повністю буду «закрита» у підготовці до чемпіонату світу. Попереду липневий блок змагань – це буде три старти на довжині і один старт потрійного. Я повернуся сюди, у Сілезію, 16 липня, на Діамантову лігу, на потрійний стрибок, що відбудеться на цій же арені. Тому, в принципі, наступний місяць буде дуже насиченим і таким важливим, тому що, знову ж таки, будемо дивитися, над чим потрібно буде попрацювати і на чому максимально сконцентрувати свою увагу під час періоду, який буде передувати чемпіонату світу у Будапешті.
Олександр Гливинський, Хожув, Європейські Ігри