Національна команда України з бейсболу нещодавно побувала у США, де презентувала нашу державу, провела низку цікавих зустрічей та зіграла два товариські матчі. Про цю насичену подіями поїздку ми поговорили із головним тренером нашої збірної Олегом Бойко.
– Олеже Миколайовичу, як народилася ідея такого візиту в важкий для України час?
– На початку цього року Федерація бейсболу України заявила чотири команди різних вікових категорій для участі в чемпіонатах Європи. Національна команда минулого року зберегла прописку в елітному європейському дивізіоні, а наступну європейська першість відбудеться лише 2023-го року. Тож, цей сезон мав би стати підготовчим до майбутньої європейської першості. Але з початком війни з рашистськими нелюдами ми відмовилися від участі в усіх міжнародних турнірах. Та Міжнародна конфедерація бейсболу та софтболу й її європейське відділення простягнули українцям руку допомоги. Завдяки цьому нам все ж вдалося взяти участь у тих чотирьох європейських турнірах, на які подавали попередню заявку. І ось під час молодіжного чемпіонату Європи до нас звернувся Дмитро Сагальчик, який мешкає в Нью-Йорку, але активно популяризує бейсбол у Східній Європі. Він запропонував відвідати США та презентувати український бейсбол та нашу державу, що сьогодні особливо важливо. На щастя, Кабінетом міністрів України вже був створений механізм виїзду дорослих спортсменів на змагання за кордон під час воєнного стану за наявності всіх необхідних документів. Тож ми почали втілювати таку гарну пропозицію в реальність.
– Фінансування поїздки взяла на себе американська сторона?
– Я розповів вам історію зі свого боку, а з боку Дмитра Сагальчика вона виглядає, мабуть, наступним чином. 26 червня він проводив День України в Нью-Йорку на стадіоні клубу «Циклони» – дублерів клубу найвищого рівня «Нью-Йорк Метс», який виступає у Східному дивізіоні Національної ліги Головної ліги бейсболу MLB. День України пройшов дуже вдало. Він привернув багато уваги не лише української діаспори, але й інших мешканців Нью-Йорку. І саме це наштовхнуло керівництво клубу «Циклони» та самого Дмитра Сагальчика на те, щобb продовжити роботу e цьому напрямку. Таким чином, виникла ідея залучити спонсорів і запросити до міста Великого Яблука українських бейсболістів.
– Хто увійшов до нашої делегації та як формувався склад команди?
– За умовами організаторів візиту, до Сполучених Штатів поїхали 16 гравців та 4 тренери. До команди увійшли 13 гравців із Кропивницького та по одному бейсболісту з клубів міст, які представлені у Вищому дивізіоні чемпіонату України – Києва, Рівного та Чернівців. Знаєте, тут питання залучення найсильніших було не головним. Тут кожному було важливо усвідомити – для чого він їде й зрозуміти, що спортивна складова цього візиту була далеко не на першому плані. Виходячи з цього, ми й сформували склад нашої делегації.
– З якими проблемами довелося зіткнутися на шляху до США?
– У нас зараз таке життя, що проблеми виникають майже щодня. І вміння вирішувати складні питання з позитивом відпрацьовувалося й під час цієї поїздки. У серпні ми зрозуміли, що буде дуже стислий час для того, щоб все зробити якнайкраще. Тут же головне було отримати американські візи: хто з цим стикався підтвердить, що це непростий процес. Отже ми звернулися до Консульського відділу Амбасади США в Варшаві, щоб призначили нам дату співбесіди для отримання віз. Там запропонували приїхати трохи заздалегідь і почекати у Варшаві. Але зараз столиця Польщі й так перенасичена українцями й відшукати помешкання для такої великої групи було непросто. Ми вирішили звернутися до керівництва європейського Центру Літл-ліги в Кутно, де нам пішли на зустріч, запропонувавши гарні умови для проживання та тренувань. Відтак вдалося провести невеличкий навчально-тренувальний збір і, навіть зіграти один спаринг із чемпіонами Польщі. До речі, матч вийшов дуже цікавим, конкурентним та інформативним для тренерів. Ми виграли з рахунком 2:1, але це, як ви вже зрозуміли, була дуже важка перемога. Дуже приємно, що поєдинок відбувся на головному бейсбольному стадіоні в Кутно, а підтримати нашу команду прийшло чимало українців, які зараз вимушено проживають в Польщі.
– А візи отримали швидко?
– Знаєте, навіть на прийомі в Українському Домі вже в Нью-Йорку, коли ми відповідали на це запитання, то викликали здивування та захоплення наших співрозмовників. Враховуючи те, що в мене віза була, то 19 віз ми отримали за дві години. Це від початку співбесіди, до отримання паспортів. Цьому посприяла попередня домовленість організаторів із Консульським відділом посольства США в Польщі, який заздалегідь був проінформований про нашу поїздку.
– Яким був шлях до Нью-Йорку та як вас зустріли американці?
– Летіли двома групами: невеличка – через Амстердам, а всі інші – через Гельсінкі. Переліт займає більше восьми годин. І хоча через столицю Фінляндію вийшло трохи довше, але прилетіли до аеропорту ім. Кеннеді майже одночасно. І тут сталося дуже зворушлива мить. Працівники аеропорту, побачивши, що ми з України, почали вигукувати фрази на нашу підтримку, а потім зупинили шлях інших пасажирів, зробили коридор й звільнили нам дорогу від терміналу до автобусу. Але ж вони нас бачили вперше в своєму житті, та зробили все, щоби нам було приємно. Ось зараз розповідаю вам про цю зустріч і навіть сльози на очах виступають. Настільки це було несподівано, приємно та зворушливо.
– Наскільки я знаю, програма вашого перебування в Нью-Йорку була дуже насиченою та різноманітною
– Саме так. Лише в перший день, після прильоту, була зустріч із Дмитром Сагальчиком, поселення в готель у Брукліні та трохи вільного часу. А далі все розвивалося так швидко й динамічно, що майже не було вільної хвилини.
Зранку другого дня ми спочатку відвідали Меморіал жертвам терактів 11 вересня. Ця споруда справляє сильне враження і примушує згадати трагедію і замислитися про багато речей. Трохи про те, що побачили. Ви лише уявіть: два глибокі басейни по розмірах фундаментів колишніх хмарочосів, куди спадають колосальні водоспади. З-під бронзового обрамлення по периметру кожного з “квадратів” вниз падають потоки води: спочатку до глибини в 10 метрів, де розташований дрібний ставок, а потім ще 10 метрів – в квадратний отвір в центрі його дна. Дна, яке неможливо побачити з оглядових майданчиків. Це грандіозне видовище змусило одного з критиків порівняти ці водоспади з “кубічною Ніагарою”. Шум води і шелест посаджених навколо білих дубів повністю заглушають міські звуки: вимощена сірим гранітом плаза з гранітними ж блоками-лавами засаджена 442 двокольоровими дубами однакової висоти – 11 футів, а це понад три метри.
На парапетах басейнів закріплені бронзові пластини, на яких накреслені імена усіх 2983 жертв теракту. Трохи меншим шрифтом і трохи іншого кольору вибиті імена загиблих рятувальників. Того дня, коли у когось із загиблих був би день народження, поряд з його ім’ям рідні прикріплюють бутони троянд.
Імена на парапетах розташовані в строгому алгоритмі, на підставі даних про місце знаходження кожної з жертв і відстані людей один від одного під час теракту (як людей у будівлях ВТЦ, так і пасажирів літаків), а також на підставі того, в якій компанії-орендарі площ у ВТЦ працювали люди на момент їх загибелі. Для реалізації цієї задумки і отримання матриці з ім’ям кожної жертви в потрібному місці, використовувалося спеціально створене програмне забезпечення.
Таким чином, імена жертв, що знаходилися у першій Вежі і на Рейсі 11, що зіткнувся з Вежею 1, написані по периметру Північного Басейну. На Південному Басейні вигравійовано імена загиблих у другій Вежі, жертви Рейсу 175, що зіткнувся з Вежею 2, людей, що виявилися по близькості від Веж; пасажири Рейсу 93, що впав поряд з Шенксвилем, штат Пенсильванія; пасажири Рейсу 77, що врізався в Пентагон; убиті в Пентагоні і жертви теракту 26 лютого 1993 року. Поряд з басейнами виблискує величезна скляна призма входу до музею. Біля неї росте дерево, що вижило в катастрофі. Під час атаки китайська груша сильно обгоріла, у неї залишилася єдина жива гілка. Зараз дерево знову цвіте.
Меморіальний музей «11 вересня» розташований на місці двох веж близнюків. У Музеї можна побачити артефакти, знайдені на місці трагедії, і особисті речі постраждалих і тих, що вижили. Частина експонатів була знайдена в ході пошукових робіт 11 вересня 2001-го, а частина передана в музей сім’ями постраждалих і тих, кому вдалося вижити в цьому пеклі. Інтерактивні експозиції розповідають про терористичні атаки 26 лютого 1993 і 11 вересня 2001, про послідовність подій і наслідки.
Я все це так довго розповідав, щоб ви зрозуміли наскільки американці шанують сторінки своєї навіть трагічної історії й чому нам потрібно у них повчитися. І ще саме тут стає ще більше зрозуміло чому американці так підтримують Україну в боротьбі з рашистськими терористами. Вони пройшли через біль втрат та ненависть до тих, хто відібрав ні в чому не винні життя. Тут відбулося декілька емоційних спілкувань, адже американці вважають, що ми розуміємо їх біль, а вони нашу. Тому ми єдині в своєму прагненні до свободи.
Про підтримку американцями України та нашу боротьбу з рашистами ми говорили на зустрічі з мером Нью-Йорка Еріком Адамсом. Тут панувала дуже зворушлива атмосфера. На зустрічі були присутні представники команд поліцейських і пожежників, з якими нам належало зіграти, а також працівники українського консульства на чолі з головним консулом, який розповів про те, як вони відстоюють інтереси нашої держави й ведуть боротьбу за нашу перемогу на своєму дипломатичному фронті. Майже впродовж всього візиту до нас була велика увага з боку місцевих телевізійників. І вже тут наші гравці, які добре володіли англійською, відповідали на чисельні питання ваших американських колег.
У мене відбулася окрема розмова з мером міста Великого Яблука в його кабінеті. Ерік Адамс відзначив, що зараз підтримка України, яка воює за весь цивілізований світ, дуже важлива, що американці в захопленні від стійкості та героїзму українців й зроблять все можливе, щоб ця війна завершилася нашою перемогою. Відчувалося, що в мерії гарно готувалося до нашої зустрічі й намагалися зробити все, щоб ми почували себе затишно. Звісно, що й подарунками ми обмінялися. Ми, зокрема, подарували Еріку Адамсу джерсі збірної України й він щиро подякував, підкресливши, що бейсбольний презент від спортсменів країни, яка воює, посяде в його колекції гідне місце.
Після зустрічі з мером ми прогулялися по Бруклінському мосту, який також є своєрідною візитівкою Нью-Йорка. Це споруда, коли ти йдеш по верху, а знизу рухається транспорт. І, побачивши українські кольори, люди починали вигукувати слова підтримки й це було дуже приємно. Ну й ті, хто йшов нам на зустріч, також зупинялися, розпитували про наші справи й бажали нам та всій Україні усього найкращого, а головне – вистояти та перемогти. Але головний сюрприз очікував нас попереду.
– Ви маєте на увазі екскурсію на арену «Нью-Йорк Янкіс» та відвідування матчу найпопулярнішого бейсбольного клубу в світі?
– Саме так. Оскільки на стадіоні в цей день відбувався перший матч плей-офф, то екскурсія була швидкоплинною. Все умістилося в одну годину. Але ми встигли відвідати музей клубу, побачити численні трофеї, які здобуті найтитулованішим бейсбольним клубом у світі, відчути атмосферу в якій гравці готуються вийти на матч і головне, що ми спостерігали за передматчевою розминкою бейсболістів «Янкіс», їх налаштування та відбивання. Це справило на наших хлопців фантастичне враження. А черги уболівальників там вишукуються за дві години до початку самого бейсбольного шоу, а інакше це не назвеш. І для шанувальників «Янкіс» також було несподіванкою, коли вони побачили як гравці української збірної виходять з арени. І емоційно-позитивна реакція була відповідною.
Із самого початку відвідання гри «Янкіс» не було заплановано в програмі візиту. Але один із спонсорів, розуміючи наскільки це буде для нас цікаво та незабутньо, придбав квитки на матч для всієї нашої делегації. Ціна на тікети там відповідна до розташування місць. Наші, не найдорожчі, коштували 83 долари. Матч вийшов цікавим та напруженим й завершився перемогою господарів над суперниками із Клівленда з рахунком 4:1.
– Я розумію, що для тих, хто бачив гру наживо вперше, це взагалі щось неймовірне, а які ваші враження, адже ви вже бачили матчі в інших містах США?
-Я справді багато разів був на бейсбольних матчах. Але в Чикаго, Сент-Луїсі чи Тампі, то зовсім інше. Тут же, в Нью-Йорку, все набагато яскравіше. Тут я побачив, як воно має бути на кожному спортивному змаганні для того, щоби глядачам було цікаво й вони хотіли приходити сюди знову й знову. Атмосфера свята неймовірна. Ти не просто сторонній глядач – ти майже учасник цього дійства. Ефект присутності вражаючий. І для нас приємною й дуже хвилюючою несподіванкою стало те, що під час паузи, після восьмого інінгу, коли розповідали про почесних гостей, які присутні на арені, нашу команду показали на великому екрані. Й вся 45-ти тисячна вболівальницька аудиторія, де майже кожен одягнутий в форму «Янкіс», зустріла нашу команду овацією.
До цього люди навколо нас розуміли, що ми українці, а коли дізналися, що це українські бейсболісти, то черга з бажаючих сфотографуватися та поспілкуватися з гравцями вишукувалася дуже велика.
– Для американців не є дивиною, що в Україні розвивається бейсбол?
– Знаєте, бейсбол для них це релігія й вони вважають, що він розвивається в усьому світі.
– А для вас знайомство із бейсбольним Нью-Йорком не обмежилося лише цим шоу на стадіоні «Янкіс»?
– Нам ще запропонували більш тривалу та інформативну екскурсію на стадіон «Метс». Тут вже було багато часу, адже «Метс» свої виступи в цьому сезоні вже завершили. Так що тут вже ми розгулялися, щиро поспілкувалися з американцями, подарунками з колегами обмінялися і в роздягальнях посиділи й на самому ігровому полі побували й фото незабутніх масу зробили. Ну й, розглядаючи дуже якісний трав’яний газон, на якому як раз проходили роботи з його відновлення, я зауважив, що такого сонячного дня погода цьому лише сприяє. На що отримав відповідь, що тут роботи проводяться щодня, окрім різдвяних свят, незалежно від погодних умов та інших обставин. Так що відповідні висновки про ставлення в США до бейсболу можна з цього факту зробити.
– А ще ви дали інтерв’ю телеканалу СNN?
– Це також було дуже цікаво. Вразив офіс телекомпанії СNN, який розташований в центрі Мангеттена. Це велика сучасна споруда з дуже солідною охороною. Просто так туди потрапити майже неможливо. Мене здивувала сама підготовка до спілкування, коли всі аспекти обговорювалися за день до інтерв’ю. Коли ж ми удвох із Сергієм Штапурою приїхали до офісу, то для нас провели невеличку екскурсію, де продемонстрували доволі великий відділ, який цілком працює суто по українській тематиці. Там навіть гримери знають про Кропивницький та Бобринець. Уявляєте, яка там обізнаність журналістів? Програма, в якій брали участь, є доволі популярною, а її ведуча Ірен – це зірка телеканалу. Назву програми можна перекласти як «На передовій».
Тож, мова йшла про війну в Україні та нашу боротьбу з агресорами. Більше уваги було прикуто до нашого гравця, бійця Національної гвардії Серія Штапури, який отримав спеціальний дозвіл від командування на цю поїздку. Зрозуміло, що питань до Сергія було багато. Тим більше, що його батько також боронить нашу державу. Сергій справив дуже приємне та позитивне враження, відповідаючи на запитання змістовно та грунтовно. Не дарма ж, що вже після завершення спілкування, майже всі, хто працював над програмою, виказали бажання зробити фото разом із Сергієм та побажати йому всього найкращого. Не оминули й тему українського бейсболу та залучення дітей до нашого виду спорту. І тут вже я намагався якнайкраще розповісти про те, що цікавило співрозмовників. Так що певну інформацію про події в Україні та розвиток бейсболу в нашій державі ми до телеглядачів, як могли, донесли. Й звісно подякували за підтримку України та організацію цього візиту.
– Прийом в Українському домі додав вам позитиву та гарного настрою?
– О, безумовно. Сюди також були запрошені й наші майбутні суперники з департаментів поліції та пожежної охорони, з якими мали можливість поспілкуватися в неформальній обстановці та обмінятися враженнями. Також були присутні українські митці, представники діаспори та консульства. І дуже приємно було тут зустріти справжню зірку світового модельного бізнесу, велику шанувальницю бейсболу Аліну Байкову. Аліна народилося в Кропивницькому й, як ви знаєте, палко підтримувала нашу команду під час чемпіонату Європи в групі С, що відбувався в обласному центрі Кіровоградщини 2018-го року.
Ну й саму програму організатори зустрічі підготували цікаву з виступом артистів, демонстрацією картин українських художників, частуванням стравами української кухні тощо. Так що це був справжній український вечір у Нью-Йорку з неповторною атмосферою.
– За такої насиченої програми, мабуть, не було часу для тренувань?
– Одне тренування у нас все ж відбулося. На Мангеттені розташована бейсбольна академія «Empire», в якій, до речі, працює 15 тренерів. Її керівник й власник Джордан Балтимор був одним зі спонсорів цього проекту. І саме він запросив нас подивитися на умови в Академії й провести тренування. Також вдалося взяти участь у відкритому тренуванні для дітей, яке проводили тренери академії. Заняття відбувалося в центральному парку Нью-Йорка за присутності великого числа людей. Відверто кажучи, ми були враження тим, як проводяться ці тренування, з яким захопленням юні гравці виконують вказівки тренерів і з яким піднесеним настроєм вони виходять після того, як заняття завершилися. Це дуже цікаво було побачити.
– Ну й, нарешті, про рівень суперників та матчі, які ви зіграли?
– Перед нашим тренуванням своє заняття проводила команда Університету Нью-Йорка, а тренери завжди швидко знаходять спільну мову. Тож, я поцікавився в наставника студентів: який рівень у наших майбутніх суперників? І він розповів, що це дорослі гравці (28-30 років), які мають певний досвід виступів в командах різного рівня від коледжу до професіональних ліг. До того ж вони не просто там тренуються, а грають в чемпіонаті, який проводяться серед поліцейських та вогнеборців. Ну якщо вони потрапили до своїх збірних, то це, мабуть, найкращі виконавці. Взагалі, у США ставлення до людей цих професій дуже шанобливе. І кожна гра починається з хвилини мовчання в пам’ять про тих, хто загинув у час між матчами. І навіть наші матчі розпочиналися з хвилини мовчання. А ще вони постійно готові прийти на допомогу. І навіть під час матчу з пожежниками, коли травму отримав наш гравець Богдан Лучейко, то гравці команди суперників миттєво надали першу допомогу, а далі Богдан потрапив вже до рук фізіотерапевтів, які були прикріплені до нашої команди. Ці хлопці здатні творити справжні дива й вони не розуміють, як у нашій команді немає своїх фахівців цієї галузі й як можна тренуватися та виходити на матч з болем та ушкодженнями.
Якщо повернутися до матчів, то вони проходили за однаковим сценарієм, що для мене стало несподіваним. Можливо, хлопці дуже хотіли себе показати й перегоріли. Велике хвилювання не дозволило реалізувати свої реальні можливості. Адже на початку обох протистоянь ми припускалися помилок у захисті. А досвід конкурентів дозволяв використовувати ці похибки й набирати очки, забезпечивши собі солідний відрив. Далі, за наявності в суперників майстерних пітчерів, відігратися було вже складно. Тож, ми зазнали двох поразок – 3:8 та 1:10.
– Результати вас не засмутили?
– Ні в якому разі. Можливо трохи засмутив однаковий хід подій у матчах. Але це гарний та дуже корисний досвід, який дозволить зробити висновки та рухатися далі. Скажу так, відверто з гравців ніхто не провалився. Більшість зіграли на своєму рівні, а деякі навіть діяли краще, ніж очікувалося. Так що й для хлопців це була чудова можливість зрозуміти свій нинішній рівень майстерності. Знаєте, як би ми мали в Україні таку серйозну ігрову практику, як ті ж поліцейські чи пожежники, то ось того хвилювання не було б. А так, як то кажуть, маємо те, що маємо.
– Зважаючи на велику увагу до вашого візиту, трохи здивувала невелика кількість глядачів на трибунах. Чому так сталося?
– Стадіон, на якому проходили матчі, розрахований на п’ять тисяч глядачів. Для таких товариських поєдинків це велика арена. І навіть за наявності тисячі вболівальників, які прийшли на друге протиборство (на першому матчі було близько 300), коли вони розпорошені на трибунах, то це відчувається. Ну й додайте до цього, що американці трохи розпещені якісним бейсболом й спостерігати за грою команд не такого високого рівня, до якого вони звикли, їм не дуже цікаво. Так що прийшли ті, кому це було справді цікаво та важливо. Й ми кожному з них дуже вдячні. Тож підтримка була гучна й вона відчувалася. А ще були виступи українських артистів до та після матчів, що додало своєї родзинки у святкову бейсбольну атмосферу.
– Як, перебуваючи у США, ви самі сприймали те, що відбувається в Україні?
– Про початок цих жахливих обстрілів інфраструктури ми дізналися ще по дорозі до Нью-Йорка. Тож, серце кожного гравця та тренера залишилося в Україні. Кожної вільної миті ми намагалися спілкуватися з домом і дізнаватися чи все у твоїх рідних та близьких нормально. І, знаєте, можливо й це зіграло свою роль під час матчів. Тому що думки багатьох не давали повністю сконцентруватися на грі.
– Які загальні висновки ви для себе зробили після цієї подорожі?
– Я дуже багато чув, що Європа та Америка втомилися від України й це вплине на їх подальшу підтримку нашої боротьби з ворогом. Не вірте. Я побачив те, що у Польщі та США підтримка українців неймовірна. Мені здалося, що кожен другий американець знає про Україну та підтримує Україну. І це незважаючи на те, що в американців достатньо своїх власних проблем.
– І наостанок, чи задоволені тим, як ви презентували Україну під час цього візиту й чи всі завдання, які ставилися, вдалося вирішити?
– Я така людина, що ніколи не буває повністю задоволеною. Адже завжди можна зробити щось краще та якісніше. І ми також мали б зіграти краще та й в інших моментах бути досконалішими. Але вже нічого не зміниш. Тому сподіваюся, що свій внесок в презентацію України у США та допомогу в нашій важкій боротьби ми зробили.
Спілкувався Юрій Ілючек