Володимир Шацьких обіймає посаду старшого тренера збірної України з греко-римської боротьби з грудня 2019-го року. Він — відомий у минулому борець греко-римського стилю — вигравав “золото” чемпіонату світу та “срібло” чемпіонату Європи, двічі виступав на Олімпіадах (Афіни-2004 та Пекін-2008), але до призових місць не добирався. Після завершення кар’єри на борцівському килимі став тренером. У 2021 році Експертна Рада АСЖУ обрала Шацьких найкращим тренером року. Тоді його підопічні Жан Беленюк та Парвіз Насібов вибороли золоту та срібну медалі Олімпійських ігор в Токіо.
Наприкінці листопада у Полтаві пройшов чемпіонат України з греко-римської боротьби. За результатами цих змагань визначили всіх спортсменів в олімпійських вагових категоріях, які будуть брати участь у континентальному й світовому кваліфікаційних турнірах, де борці матимуть можливість здобути квоту на Олімпійські ігри. Поки підготовка до цих турнірів тільки розпочалась, ми поспілкувались з Володимиром Шацьких про перспективи наших спортсменів, тренування борців, які воюють в лавах ЗСУ, та фінансування збірної.
Про перспективи українських борців греко-римського стилю на міжнародній арені
– В умовах повномасштабної війни складно говорити про завоювання медалей. Я вважаю, що для всієї спортивної спільноти перемогою є вже те, що ми можемо брати участь у змаганнях такого рівня як чемпіонат Європи, чемпіонат світу, Олімпійські ігри…
Греко-римська боротьба – винятково чоловічий вид спорту. І з початком повномасштабної війни наші хлопці як військовозобов’язані були призвані до лав Збройних сил України: хто прикордонниками, хто нацгвардійцями, хто в СБУ… Тому, попри всі перешкоди, я вважаю, що ми змогли зберегти спортивний потенціал. Водночас багатьох хлопців все ж таки ми не змогли втримати, хоч ми й вмовляли їх, що треба якось зберегти нашу боротьбу, показувати на міжнародній арені у всьому світі, що ми не є вигнанцями, як російські та білоруські спортсмени… У нас навпаки — бачите, ми готові їздити, конкурувати у здоровому спорті, а не як роблять це росіяни та білоруси.
Потенціал авжеж у нас впав. Ось у нас буквально на вихідних відбувався чемпіонат України та внутрішні змагання, які є відбірними на ліцензійні турніри. Я побачив дуже сумну картину: в нас відчутно знизилося число учасників цих змагань, впав їхній рівень… Фактично дуже багато наших хлопців, які були перспективними, на яких ми розраховували, – їх вже немає в спорті, вони десь служать. У них змінились пріоритети.
Ми, як могли, зберегли потенціал і те, що в нас є ліцензія – це багато про що каже. І я думаю, що наші хлопці десь можуть зібратись і добрати ще.
Про підготовку до змагань та тренування борців, які пішли воювати
– Наші хлопці отримують звільнення на змагання і на тренувальні збори з військових частин. Авжеж, це важко, коли вони приїжджають з чергування і буває таке, що приїжджають не спочатку на тренувальний збір, а одразу на змагання. Через такі контрасти хлопці часто не можуть зібратись й показують не ті результати, яких ми від них би чекали у мирний час.
Хлопці з Нацгвардії, коли десь там у посадках розташовувались, робили собі перекладини на деревах і займались… Розумієте, у нас контактний вид спорту: нам дай спаринг, дай суперника тієї ж ваги та й все – ти вже можеш потренуватись. Хлопці кажуть, що так відволікаються: коли є вільний час, повіджимались, підтягнулись, вправи з партнером поробили, поборолись… Ну воно і морально їх там розвантажує, вони так перемикаються трохи.
Звісно, коли погодні умови дуже складні, коли починається зима, то починаються хвороби… Ми намагаємося більше зборів організовувати, щоби їх відпускали, щоби вони не зовсім «виходили» з форми. Тобто, якщо вони раз на місяць приїжджають на збори, їх відпускають, то, в принципі, форму вони підтримують. Авжеж, з психологічної точки зору дуже складно, тому що вони не можуть налаштуватись, для них зовсім інші пріоритети зараз. Ось це серйозна проблема. Якщо раніше боротьба була справою їхнього життя, то зараз трошки в них інші цілі, інші пріоритети…
Про реакцію керівників військових частин на виїзд борців на змагання
– Військове керівництво дуже позитивно налаштоване. Вони бачать, що наші хлопці не тікають, не переховуються – не лише йдуть і служать, а ще і намагаються десь виїхати та представити нашу державу на міжнародному змаганні й завоювати медалі. Це для них дуже приємно.
Перший раз дуже важко було вмовити їх відпустити хлопців на чемпіонат Європи. Вони їх з чергування відпускали й казали: “Як вони там будуть боротись, якщо вони по три дні не спали, що ти з них хочеш?” І вони були дуже здивовані, коли хлопці повернулись з нагородами.
Водночас трапляються випадки, коли хлопці обирають службу. Був у нас хлопець перспективний і ми на нього дуже розраховували… От він на чемпіонат Європи з’їздив, а на чемпіонат світу уже відмовився. Планували його теж якраз в олімпійській категорії заявляти, але він каже: “Я не поїду, я піду воювати, тому що в нас там одні діти залишились. Як я там дідів своїх залишу? У нас там два молоді хлопці – я і ще один, а всі решту – старші. Як я їх залишу одних?” Саме це питання було для нього таким принциповим. Я розумів, що я його не втримаю, тому сказав: “Усе, Артеме, йди служити”. Буває по-різному.
Про тренувальні бази
– У нас залишилась майже єдина олімпійська база – в олімпійському центрі “Конча-Заспа” під Києвом. Вона дуже гарна, зараз розвивається. Ми взагалі-то раніше постійно готувались на базі “Спартак” в Алушті (тимчасово окупована росією територія – ред.), яка для борців за кліматичними показниками підходила ідеально… І в нас ще трохи застаріла база в Заросляку є, в умовах середньогір’я, але там дуже специфічна підготовка, тобто в умовах кисневого голодування не постійно можна тренуватись, тільки виключно підіймати кондиції… Там висота півтори тисячі метрів над рівнем моря і важкувато тренуватись в повному обсязі.
Тому одна-єдина в нас база олімпійська – це “Конча-Заспа”, де ми можемо хлопців всіх зібрати й повноцінно зробити такий “тренувальний казан”. 6 килимів – зал повинен бути дуже великий, щоби туди могли зайти там приблизно 50-60 спортсменів.
Про допуск росіян та білорусів до міжнародних змагань
– Росіяни дуже впливові у греко-римській боротьбі – президент міжнародної федерації серб Ненад Лалович дуже допомагає їм. Таким чином, якщо немає негативної реакції МОК на їхню адресу, то він одразу починає затягувати їх на всі змагання, водночас нас, навпаки, десь “банить”.
Зараз дуже неприємно бачити їх. І не тільки ми не хочемо, щоб вони там були. Всі федерації говорять, і це об’єктивно: росіяни дуже корумпують суддівство. І коли їх не було на міжнародній арені півтора року, то можна сказати, що наша міжнародна федерація трохи очистилась від цього: і в суддівстві порядок настав, і взагалі, на покращення все йшло. А зараз вони повертаються і на останніх змаганнях знову бачимо, що десь починається корумповане суддівство, їх починають потрохи витягувати, вирішувати якісь сутички на їхню користь. Я вважаю, що без них весь спорт тільки б виграв. Ну така в них природа, така ментальність, що вони без цього не можуть.
Про алгоритм дій українських борців у випадку сутички з росіянами чи білорусами
– Алгоритм дій у нас уже є. І це велика заслуга Ольги Харлан і колишнього міністра молоді та спорту Вадима Гутцайта, тому що вони це питання вирішили публічно і без цього резонансу ми б не отримали таких результатів.
У нашому виді спорту спортсмен, згідно з регламентом, має тиснути руку на початку зустрічі, наприкінці зустрічі, ще й іти та тиснути руку секунданту суперника. Я не знаю, в якому ще виді спорту таке є. І завдяки випадку з Ольгою Харлан, наша асоціація відстояла позицію, що ми не будемо тиснути руку ні супернику, ні його секунданту. І зараз уже є зміни в правилах, що спортсмени з білорусі, росії та України не тиснуть руки. Але дуже наголошують, що не можна казати негативні висловлювання. Втім, іноді наші спортсмени не витримують: десь не можуть стримати емоції й доводиться платити за це штрафи.
Про фінансування греко-римської боротьби після повномасштабного вторгнення росії
– Ну я очікував гіршого, чесно кажучи. Я побоювався, що взагалі доведеться їздити на міжнародні змагання своїм коштом. Інфляція дуже скоротила гроші, які нам потрібні були для підготовки, для виїздів, але, в принципі, ось за ці вже майже два роки на все нам вистачало. Скаржитися я б не став, тому що розумію, в яких умовах ми зараз перебуваємо, що війна в державі, але все одно спорт фінансується, хлопці можуть виїжджати.
Ми на змаганнях завжди в повному обсязі були забезпечені. Наразі не можу сказати, що в нас там дефіцит. Авжеж, завжди хочеться кращого, завжди хочеться, щоб екіпірування видавали і десь не так, як ми автобусами, потягами, і чим тільки не добираємось… Авжеж, літаками було б набагато зручніше. Десь економимо, але це можна роботи. Не на все може вистачати, втім, якщо докладати зусиль, все можна реалізувати. І багато хто іде нам назустріч. Кілька змагань і зборів нас приймали абсолютно безплатно.
Одного разу хорвати дуже допомогли… Існує така організація “Олімпійська солідарність”, створена МОК. Вона виділяє державі гроші на певні види спорту. І федерація греко-римської боротьби Хорватії свої 30 тисяч євро віддала нам. І минулого року ми змогли на ці гроші звозити на змагання молодих хлопців до 20 років. Якраз, щоби не втратити цей потенціал. Бо якщо ми втратимо цих хлопців, то в нас наступні 5-6 років буде просто «діра», тому що ми ціле покоління або й два покоління втрачаємо. І багато є прикладів, коли держави нас підтримують, федерації інших держав нас підтримують і ось так переказують свої гроші, або за свій кошт вони десь нас тренують, спарингують. Це дуже приємно, коли люди йдуть на зустріч.
Хочеться, щоб наші хлопці реалізувалися у спортивній кар’єрі, але я розумію і нинішні реалії. Ми проводимо повноцінну підготовку, як і в мирний час, намагаємось підтримати хлопців, бо бачимо їхнє бажання боротись за медалі. І тому просимо зараз у Міністерства, щоби нам надали можливість на наступний рік більш плідно підготуватись до Олімпійських ігор й, можливо, організувати міжнародні збори. У нас не так багато спортсменів залишилось, щоб лише зі своїми спаринг-партнерами готуватись – треба і міжнародний досвід отримувати, тому що без цього неможливо боротися за медалі на Олімпійських іграх.
Соломія Соловей, студентка Київського національного університету ім. Тараса Шевченка, членкиня АСЖУ