Про ІІІ Європейські ігри, які завершилися в Кракові яскравим шоу закриття на міському стадіоні імені Генрика Реймана, можна розповідати багато. В принципі, ми з колегами протягом усіх цих 12 днів намагалися постійно тримати шанувальників спорту в курсі подій. Тепер же час підбити підсумки за гарячими слідами та розповісти, що нового та цікавого пощастило побачити та почути.
Що не побачив
Я вже писав, що з логістикою для журналістів на цих Іграх були великі проблеми. Спеціальні шатли, не завжди за графіком, курсували більше по Кракову. А у віддалені локації проведення змагань (старти відбувалися у 13 містах) вони або не ходили, або вирушали у незручний час. Тож доводилося обирати, куди їхати електричками (добре, що за акредитацією це було безкоштовно), або орендувати авто за власний рахунок. Але про це трохи пізніше.
Та все ж просто фізично не вдалося побачити у Жешуві тріумфи наших стрибунів у воду, які вибороли командну першість, здобувши 4 золотих: Ксенія Байло, Кирило Болюх (мікст синхронні стрибки у воду, 10-метрова вишка), Кирило Болюх, Олексій Середа (синхронні стрибки у воду, 10-метрова вишка), Олег Колодій, Данило Коновалов (синхронні стрибки, 3-метровий трамплін), Ксенія Байло, Данило Коновалов, Анна Письменська, Олексій Середа (командні змагання) та одну срібну медаль (Ксенія Байло, Софія Есман (синхронні стрибки, 10-метрова вишка).
Не спостерігав я й за змаганнями з кульової стрільби у Вроцлаві, де золоті нагороди здобули Павло Коростильов, Юлія Коростильова (мікст, малокаліберний пістолет, 25 метрів), Олена Костевич, Анастасія Німець, Юлія Коростильова (командний турнір, малокаліберний пістолет, 25 метрів), легендарна Олена Костевич стала бронзовою призеркою в стрільбі з пневматичного пістолета з дистанції 10 метрів.
Так і не побував у Освенцимі, де представниці артистичного плавання Владислава та Марина Алексіїви стали другими серед дуетів у довільній програмі, а потім повторили цей успіх разом із подругами по збірній у командних змаганнях. Відверто кажучи, я не великий прихильник брейк дансу, який вперше побачив на Юнацькій Олімпіаді в Буенос-Айресі. Тож поїздка до Нови Сонч не входила визначально до мого графіку. Хоча там Ганна Пономаренко приміряла дебютне для України в цьому виді срібло. Ну, й на тхеквондо та дзюдо до Криниці-Здруй ми не поїхали, наче відчувши, що там, взагалі, не буде нагород.
Що побачив
Щодо спортивної складової змагань, то тут були доволі несподівані злети та провали. Відверто розчарували наші дзюдоїсти та боксери, на яких ми реально розраховували. Більшого ми очікували в командній боротьбі від жіночого баскетболу “три на три”, чоловічого пляжного футболу та фехтування. Причини невдач різні. Баскетболісток та боксерів просто відверто засуджували, про що нам говорили й тренери та й самі спортсмени. У пляжному футболі не вистачило концентрації та й суперники вирішили «відчепити» українців від боротьби за медалі. А дзюдоїсти та фехтувальники просто не впоралися з емоціями.
У дзюдо та фехтуванні продовжується боротьба з міжнародними федераціями, які всіма правдами та неправдами намагаються повернути до великих змагань рашистів та білорусів. У фехтувальників, де серед шаблісток очікувано перемогла легендарна Ольга Харлан, а серед шпажисток доволі несподівано Фейбі Бежура, особистий турнір не враховувався до олімпійського рейтингу. А ось у командних турнірах, в яких була можливість додати собі очок на шляху до олімпійського Парижу, всі наші збірні виступили не дуже вдало й залишилися без нагород. Особливо прикро було за шаблісток, які були чи не головними претендентками на перемогу. Навіть маючи в складі Ольгу Харлан, дівчата сенсаційно поступилися в першому колі збірній Греції. Але ще до цього, коли до своєї перемоги йшла Фейбі Бежура, мені вдалося поспілкуватися з президентом федерації фехтування України Михайлом Ільяшевим. Він відзначив чудовий рівень організації змагань на величезній 22-х тисячній «Таурон Арені», але пожалкував, що вболівальників було для цього комплексу дуже мало. Стосовно олімпійського відбору, керманич українського фехтування зазначив, що зараз ми мусимо заробляти путівки до Парижу лише через командні змагання. А цей шлях дуже нелегкий, хоча й дозволяє у разі здобуття путівки виставити три спортсмена або спортсменки в особистому турнірі. В особистих відбірних турнірах рашисти зараз виставляють навіть недосвідчених юніорів для того, щоб не допустити там участі українців. І тут, можливо, потрібно переглянути рішення про суцільний бойкот турнірів за участі рашистів та білорусів. Інакше, ми можемо залишитися без багатьох можливих учасників Олімпійських ігор.
У дзюдоїстів із тих же причин у Польщі проводився лише командний турнір у передостанній день змагань. Особисті нагороди не виборювалися через те, що тоді змагання б мали йти до олімпійського рейтингу. І тут наша команда несподівано провалилася в першому раунді, програвши 1:4 угорцям. До бронзової призерки Олімпіади в Токіо Дар’ї Білодід навіть черга вийти на татамі не дійшла. Так що тренерам потрібно зробити висновки після такого фіаско. А ми в цей день, наче щось відчуваючи, до Криниці Здруй не поїхали.
У Криниці Здруй, яку віддаляють від Кракова 162 км, змагалися не лише дзюдоїсти, а ще й тхеквондисти та представники маунтенбайку. Туди ходив лише єдиний шатл о 7.30 ранку. Шлях займав майже три години. Логічно міркуючи, що в жіночому пляжному футболі у нас буде гарантована нагорода, адже дівчата вже пробилися до фіналу, ми віддали перевагу подорожі на швидкісному поїзді до Тарнова. Тут днем раніше, ми вже вболівали за чоловіків у пляжному футболі та бадмінтоністку Поліну Бугрову.
Але тоді ми з київськими колегами Максимом Чеберякою та Кирилом Стадніченком і нашим канадським львів’янином Лі Ріні мали у своєму розпорядженні автомобіль. Дуже нам хотілося потрапити до Закопаного, де проходили змагання зі стрибків з трампліну.
І, порадившись, ми вирішили орендувати авто на пару днів. Це задоволення з пальним (95-й бензин тут коштує за літр приблизно 85 гривень) обійшлося кожному з нас по 1600 гривень. Але воно того вартувало. Ми не тільки побачили влітку літаючих лижників, але й прогулялися чудовим затишним Закопаним, який мені нагадав Юрмалу, колегам – Яремче. Це типове курортне містечко з безліччю готелів, кав’ярень, ресторанів, сувенірних лавок. На відміну від інших міст, в яких пощастило побувати, тут не так відчувається історична аура. Ну й, безумовно, комплекс для стрибків з трампліну вразив.
Як це влітку й стрибки з трампліну? Стрибали спортсмени та спортсменки на спеціальне трав’яне покриття. А потрапили ці змагання до програми Європейських ігор тому, що їх обрали організатори, які мають таке право. Наприклад, чотири роки тому в Мінську було самбо. А в Польщі, після успіхів Адама Малиша та Каміла Стоха, від стрибків із трампліну глядачі просто шаленіють. Це був один із небагатьох видів спорту на ІІІ Європейських іграх, де збиралося найбільше вболівальників. І хоча нам не пощастило з тим, що після першої спроби через сильний вітер змагання були перенесені на наступний день, але певне уявлення про стрибки, позитивні враження та задоволення ми з колегами отримали.
Якщо додати до цього, що ми в цей день ще встигли повболівати за єдиного нашого чемпіона та володаря олімпійської ліцензії в боксі Олександра Хижняка в його найважчому бою на турнірі проти ірландця Кассіді, а наступного дня отримали можливість побачити в грі юну українську надію бадмінтону Поліну Бугрову, переможний матч чоловічої збірної України з пляжного футболу з суперниками з Молдови та поєдинок плей-офф у настільному тенісі жіночої збірної України проти Португалії з натуралізованими китаянками у складі, то можна стверджувати сміливо, що оренда нашого червоного «Рено» повністю себе виправдала.
Про глядачів
Якщо ж повернутися до глядацької зацікавленості, то окрім стрибків із трампліну приблизно ж такою популярністю серед глядачів могли похвалитися баскетбол 3х3, падел, текбол і пляжний футбол. На переважній більшості інших змагань трибуни були напівпорожніми. Добре, що своїх атлетів приходили підтримувати їх партнери по команді, які не виступали в ці дні. Але потрібно зазначити, що підтримка української команди на всіх змаганнях була відчутною, адже українців у Польщі дуже багато. Думаю, якби ще була гарна реклама змагань, то наших вболівальників на різних аренах було б значно більше.
А поляки йшли на змагання з баскетболу 3х3, паделу та текболу можливо тому, що ці змагання проводилися на центральній площі Кракова та біля стадіону «Краковія». А ще тому, що тут господарі окрім паделу (це своєрідне поєднання тенісу та сквошу) були реальними претендентами на медалі. До речі, текбол і падел претендують на потрапляння до програми Олімпійських ігор. Й тому керівники міжнародних федерацій намагалися максимально позитивно презентувати свої види. Ніде так щедро й безкоштовно не пригощали членів Європейських олімпійських комітетів, або тих, хто мав акредитацію від ЕОК, як на паделі та текболі. Знаємо це тому, що й журналістам удавалося потрапляти (добрі українські волонтерки пропускали) на ті частування з різними блюдами, морепродуктами, пивом та більш міцними напоями. Хоча самі змагання, які продовжувалися зранку й до пізнього вечора, справді,були цікавими яскравими та видовищними. У паделі наших не було. А ось в текболі (поєднання тенісу з футболом) українці були представлені. Але конкурувати із лідерами європейського текболу з Польщі, Угорщини та Сербії українцям поки що важко. Хоча українські текболісти були представлені в усіх видах й в міксті були близькими до виходу в плей-офф.
Як розповів один із лідерів нашої збірної Дмитро Шевчук, текбол в Україні лише завойовує свою популярність. Зараз багато гравців вимушені були виїхати за кордон. Зокрема, він тренується та грає в Португалії. Його постійна партнерка в Польщі виступала за збірну України з пляжного футболу. Тому вони встали в пару з Катериною Фесенко. І Катя, незважаючи на травму, яку отримала в одному з поєдинків, дограла турнір до останнього нашого матчу. Рівень турніру в Кракові, на думку Дмитра Шевчука, неймовірно вразив. Тут, справді, було чому повчитися в організаторів змагань.
Пляжний футбол проходив у Тарнові, по якому встигли прогулятися, коли вирушили туди вже на електричці спеціально на жіночий фінал між збірними України та Іспанії. Здивувало те, що в суботу після 13-ї години, всі крамниці зачинаються й життя наче завмирає. Але глядачів на чудовому спортивному комплексі було багато. Тут польки грали в бронзовому матчі й підтримка в команди була неймовірна. Правда, в підсумку, господарки змагань поступилися в серії післяматчевих семиметрових ударів конкуренткам з Португалії, але свою порцію овацій все одно отримали. І взагалі три з чотирьох медальних поєдинків, які ми подивилися, завершувалися, так званою, післяматчевою «лотереєю». Так свою бронзу здобули іспанці в битві з португальцями й саме так, дуже прикро, поступилися українки збірній Іспанії.
Але на поразку наша команда не заслуговувала. «Синьо-жовті» двічі вели в рахунку після класних дальніх ударів спочатку в третій дванадцятихвилинці (у пляжному футболі грають три періоди по 12 хвилин), а потім і в трихвилинному овертаймі. Але іспанки, які посідають перше місце в світовому рейтингу, не без допомоги арбітрів за рахунок навали відновлювали рівновагу. А долю золота вирішив єдиний промах в ударах із семиметрової позначки. Проте українки довели, що вони здатні не просто на рівних грати з найсильнішими в світі, але й переважати таких суперниць. А ми по-справжньому відкрили для себе пляжний футбол і трохи розібралися в нюансах гри.
До речі, ця відносна невдача не дозволила Україні піднятися на друге місце в медальному заліку. Хоча в останній день ми могли втратити й третє місце, але Вікторія Ус доволі сенсаційно в каное-слаломі поставила золоту крапку у виступах української збірної. І нам пощастило це побачити й першими привітати чемпіонку.
Трохи статистики
Взагалі ж, українські спортсмени виграли медальний залік в тайському боксі (цей вид єдиноборств я також відкрив для себе, провівши цілий день на фінальних поєдинках), де здобули три золота, одне срібло та дві бронзи, стрибках у воду (4-1), веслуванні на байдарках і каное (3-2) та карате (2-1-1). Найрезультативнішими стали виступи України у легкій атлетиці й тайському боксі, де було здобуто по шість нагород.Загалом на Європейських іграх-2023 українці здобули 41 медаль: 21 золоту, 12 срібних та вісім бронзових. Поступилися ми лише італійцям (35-26-39) та іспанцям (21-17-19).
Що в подальшому?
Що стосується перспектив Європейських ігор, то вони туманні. По рівню організації та багатьом іншим аспектам їм важко конкурувати з Олімпійськими, Азійськими чи Панамериканськими іграми. Без солідної спонсорської підтримки такі мультиспортивні змагання проводити дуже важко. Не всі федерації розуміють їхню потребу та значення, віддаючи перевагу власним європейським чемпіонатам. Поляки й так зробили майже неможливе, витягнувши ці змагання в непростих економічних умовах. І поки що, де відбудуться наступні Європейські ігри й чи відбудуться вони взагалі, – наразі невідомо.
Коли гріх скаржитися
А ось для журналістів, у порівнянні з Олімпіадами, тут для роботи, якщо не брати до уваги логістику, майже рай. Тут не було сурових обмежень і заборон. Ніколи на Олімпіаді нам не дозволили б знаходитися біля фехтувальних доріжок чи поруч із трампліном, вільно пересуватися по аренах і знімати та фотографувати змагання та атлетів в мікст-зоні. Єдине, що до селища, де мешкали атлети, нас, на відміну від Мінська, так і не допустили. Але це дрібниця в порівнянні з тим, що було дозволено. Так що журналістам, яких ще й безкоштовно годували на більшості об’єктів, справді, немає на що скаржитися. Ну хіба, що на дорожні витрати та дорогі сувеніри, які довелося купувати, як на Олімпіадах, за солідні гроші. Як би там не було, але я щасливий, що у важкий для України час, мав можливість працювати на такій визначній спортивній події.
Сам же Краків, який більше вивчали вночі вразив та зачарував, але це окрема історія…
Юрій Ілючек, член АСЖУ та AIPS, Краків