Українська боротьба вкотре заявила про себе на світовій арені. На чемпіонаті світу серед спортсменів до 23 років у Лас-Вегасі наша жіноча збірна виборола перше місце в загальнокомандному заліку, випередивши США, Японію та інші провідні борцівські держави. І це не просто спортивний результат — це свідчення сили української школи боротьби, характеру наших спортсменів і тренерів, які продовжують перемагати навіть в умовах повномасштабної війни.
Лас-Вегас. Атмосфера великих перемог
Мені пощастило особисто побувати на чемпіонаті світу, відчути атмосферу змагань, поспілкуватися з українськими спортсменами, тренерами та вболівальниками.
Велика спортивна арена, сильні суперники, напружені поєдинки, неймовірні емоції. А найприємніше — бачити, як наші спортсмени перемагають, піднімаються на п’єдестал і змушують світ вкотре слухати гімн України. Особливо приємно було спостерігати за підтримкою наших борців. Українські прапори на трибунах, щирі емоції співвітчизників, представників української діаспори, які приходили підтримати збірну. У такі моменти особливо гостро відчуваєш, наскільки спорт здатний об’єднувати людей навіть за тисячі кілометрів від Батьківщини.
Американці також залишили надзвичайно приємні враження — гостинністю, відкритістю та високим рівнем організації змагань.
Українські дівчата — найкращі у світі!
Головною подією чемпіонату для України став блискучий виступ жіночої збірної з вільної боротьби.
Загалом збірна України здобула сім медалей чемпіонату світу U23 у Лас-Вегасі: шість нагород вибороли наші дівчата та одну — представники чоловічої збірної.
Головним досягненням став тріумф жіночої збірної України, яка посіла перше місце в загальнокомандному заліку, випередивши найближчих переслідувачок зі США на 25 очок та залишивши позаду Японію й інші провідні борцівські держави. За цими нагородами — роки наполегливої праці, щоденні тренування, виснажливі збори та величезна робота тренерського штабу.
Державний тренер Андрій Блажейко в розмові зі мною не приховував задоволення результатом:
«Вважаю цей виступ історичним. Ми перемогли в командному заліку на чемпіонаті світу. Таке буває не щоразу, до того ж, ми відірвалися від найближчих переслідувачів — збірної Сполучених Штатів Америки — на 25 очок. Позаду залишилися Японія та всі інші».
Особливо важливо, що цей успіх не виглядає випадковим. Українська боротьба має сильні традиції, власну тренерську школу та покоління талановитої молоді, здатної конкурувати з найкращими спортсменами світу. І з цим важко не погодитися. Адже сьогодні українські спортсмени змушені долати не лише спортивні труднощі, а й виклики, які диктує війна.
Перемоги, присвячені Україні
Однією з героїнь чемпіонату стала Аліна Філіпович, яка здобула золоту медаль.Після перемоги спортсменка поділилася зі мною своїми емоціями:
«Коли я зрозуміла, що стала чемпіонкою світу, емоції просто переповнювали мене. Це було неймовірне щастя, радість, якісь особливі відчуття, які неможливо передати словами.
Особливо важливим і зворушливим моментом для мене було, коли лунав гімн України. Мати можливість співати його на весь світ, щоб світ бачив і чув нашу Україну, — це неймовірні емоції та велика честь для мене. Особливо в такий непростий час для нашої країни».
Та найбільше запам’яталися її слова про те, кому вона присвячує свою перемогу:
«Звичайно, цю перемогу я присвячую нашим захисникам, які щодня боронять Україну на передовій. Саме завдяки їм ми маємо можливість тренуватися, працювати, навіть коли немає світла, навіть під час тотальних блекаутів».
У цих словах — значно більше, ніж емоції після здобуття золотої медалі. Це розуміння відповідальності, яку сьогодні відчувають українські спортсмени, представляючи свою державу на міжнародній арені. Кожна така перемога — ще одна можливість нагадати світові про Україну, її незламність і людей, які продовжують боротися.
Лас-Вегас. 2015–2026. Історія повторюється
Для мене нинішній чемпіонат мав ще й особливий символізм. Одинадцять років тому, у 2015-му, Лас-Вегас уже став місцем великого успіху української боротьби. Добре пам’ятаю, як тоді ми зустрічали в Борисполі наших тріумфаторів чемпіонату світу — Чернецького, Тімченка, Варданяна, Беленюка та інших представників збірної. Медалі, емоції, гордість за Україну. Це були справді незабутні моменти.
І ось через одинадцять років я знову у Лас-Вегасі. Знову чемпіонат світу. Знову українські перемоги. Особливо приємно було зустріти тут Дімітрія Тімченка та Армена Варданяна. У 2015 році вони самі виходили на килим і здобували нагороди світової першості. Сьогодні — заслужені тренери України, які передають свій досвід новому поколінню спортсменів.
Час летить неймовірно швидко! Але саме в таких зустрічах найкраще відчувається наступність поколінь. Колишні чемпіони та призери стають наставниками, виховують нових переможців і продовжують історію української боротьби. І це, на мою думку, один із найважливіших показників здорової та сильної спортивної школи.
Більше, ніж медалі
Сьогодні український спорт живе в надзвичайно складних умовах. Повітряні тривоги, ракетні обстріли, зруйнована спортивна інфраструктура, відсутність належних умов для підготовки. Війна торкнулася практично кожного українського спортсмена, тренера та спортивної родини. Проте українці продовжують тренуватися, виходити на міжнародні арени та перемагати. Саме тому такі результати мають особливу цінність.
Вони демонструють не лише спортивний потенціал України, а й здатність нашої держави зберігати та розвивати свої таланти навіть у найскладніші часи.
Водночас важливо розуміти: перемоги на молодіжному рівні — це ще й серйозна заявка на майбутнє. Попереду дорослі чемпіонати світу, Європи та Олімпійські ігри. І саме сьогодні формується покоління, яке представлятиме Україну на цих стартах. Наше завдання — створити для нього належні умови, підтримати спортсменів і тренерів, зберегти спортивні школи та забезпечити можливості для розвитку.
Адже спортивні перемоги не виникають самі собою. За кожною медаллю стоїть велика система роботи, яку потрібно не лише зберігати, а й постійно вдосконалювати.
Нові покоління. Нові перемоги. Незмінний український характер
Повертаючись до подій у Лас-Вегасі, вкотре переконуюся: спорт має дивовижну здатність об’єднувати минуле, сьогодення та майбутнє. 2015-й і 2026-й. Одинадцять років між двома чемпіонатами світу. Інші спортсмени, інші тренерські ролі, зовсім інша Україна. Але незмінними залишаються характер, жага до перемоги та гордість за свою державу.
Щиро вітаю наших спортсменів, тренерський штаб, Федерацію боротьби України та всіх, хто причетний до цього успіху. Окремі слова захоплення — нашим неймовірним дівчатам, які довели, що сьогодні українська жіноча боротьба здатна бути найкращою у світі.
І, схоже, Лас-Вегас ще не раз подарує нам приводи для гордості. Адже вже у 2027 році саме тут знову відбудеться чемпіонат світу з боротьби — цього разу серед дорослих.
Тож сподіватимемося, що Лас-Вегас і надалі залишатиметься щасливим для українських борців. Хоча, звісно, головна запорука перемог — не удача, а професіоналізм, майстерність і наполеглива праця наших спортсменів та тренерів.
2015-й. 2026-й. Попереду — Лас-Вегас-2027!
Нові покоління, нові перемоги. Незмінний український характер!
Бо український спорт — це не лише про медалі.
Це про характер. Про людей. Про країну, яка бореться. І перемагає.
Геннадій Ніколайчук, віцепрезидент Асоціації спортивних журналістів України
Член AIPS
Лас-Вегас, США. Жовтень 2026 року