У перший день 84-го Конгресу AIPS його учасники побачили на власні очі людину, яку змінила війна.
Українець Владислав Дунаєнко відвідав останню програму AIPS «Молоді репортери» у Лозанні у листопаді 2021 року, а також сумлінно пройшов усі семінари AIPS eCollege, що відбулися упродовж пандемійних 2020-2021 років. Коли ж почалося широкомасштабне вторгнення російських загарбників, Влад з перших днів пішов добровольцем до ТРО, а зараз бореться за Свободу та Незалежність України на передовій. Відтак ментор програми молодих репортерів Ріккардо Романі спільно з президентом AIPS Джанні Мерло запросили українця на Конгрес, аби він міг розповісти колегам про свій власний досвід перевітлення зі спортивного журналіста у вояка, повсякденну реальність та основні життєві навички на війні, а також як працює пропаганда війни. На сцені Конгресу Владислава Дунаєнка інтерв’ював його наставник Ріккардо Романі.
СМАК ЖИТТЯ НА ВІЙНІ Під час довгої подорожі до Рима, в одному з потягів, яким він діставався до летовища, Владислав зробив презентацію, в якій показав, які почуття відчуває людина на війні та яка ця війна на смак:
СОЛОНИЙ Коли тихенько ковтаєш сльозу після звістки про загибель ще одного товариша на полі бою. Але тихо, щоби ніхто не бачив і не чув.
ГІРКИЙ Коли ти розумієш, що війна закінчиться не сьогодні-завтра, твої сили на межі і їх потрібно відновлювати, бо ти пообіцяв собі боротися до кінця.
РІЗКИЙ Коли міни влучають у стіни будинку і вони витримують, коли ракета “Град” падає за 10 метрів від машини, і не розривається, коли артилерійський снаряд влучає в дорогу просто за вами – там, де ви щойно проїхали.
КИСЛИЙ Від думки, що хтось ще не розуміє, або не хоче розуміти, що відбувається, і намагається жити так, ніби нічого не відбувається, а сотні найкращих не гинуть поруч.
СВІЖИЙ Бо за ці сім місяців почуття та емоції настільки притупляються, що їх важко чимось зачепити. Цинізм того вартий, переповнює вас і змушує почуватися бездушним.
«Цей смак інший, і я б навряд чи відчув його, якби не війна: ти починаєш цінувати життя, коли майже щодня знаходишся за крок від смерті. Кожен на війні відчує щось своє, – ділиться Влад.
НЕ ЯК У ВІЙСЬКОВИХ ФІЛЬМАХ «Війна не схожа на те, що ви бачите у фільмах. Насправді вона більш потворна: ти постійно переживаєш за свою сім’ю та людей, яких бачиш щодня. Ти весь час у своєму телефоні: надсилаєш повідомлення, щоби перевірити чи все гаразд з родиною, дізнатися їхні новини, – пояснює Дунаєнко відчуття постійного занепокоєння у тому, щоби ніхто не постраждав. Це відчуття постійно переслідує на війні.
ДОТОРКНУТИСЯ ДО СВОБОДИ Він обрав кар’єру журналіста, щоб захищати свободу слова. Він зробив особистий вибір приєднатися до Збройних Сил України та пішов на передову, щоби захищати свободу свого народу: «Різниця між журналістикою та війною в тому, що ти можеш доторкнутися до цієї свободи, ти можеш відчути її», – так Владислав характеризує боротьбу за захист життя українців та свободу України.
ТРИ ЗНАЧУЩІ ЖИТТЯ Владислав вибрав три історії із сотень спортсменів, які загинули через російський режим, пояснюючи колір болю кожної:
КАТЕРИНА ДЯЧЕНКО «Ця 11-річна дівчинка була гімнасткою, яка, можливо, могла б стати майбутньою олімпійською чемпіонкою чи чемпіонкою світу, однак вона вже ніколи не здійснить свою мрію, тому що загинула після того, як її будинок розбомбили російські війська в Маріуполі».
ЄВГЕН МАЛИШЕВ «Юний 19-річний біатлоніст, якого вбили російські війська, коли він захищав свою країну в Харкові. Я вибрав цього хлопця, тому що Харків не так далеко від мене і я відчув, що це можу бути й я, і про це боляче думати».
ОЛЕКСІЙ ДЖУНКІВСЬКИЙ, 39 років, дитячий тренер з боксу: «Він був немолодим, але дуже амбіційним та постійно підтримував дітей. Особливе в його історії те, що він був убитий кулею в потилицю у своєму власному спортзалі, який перетворив на притулок для захисту дітей, жінок і сімей під час війни».
НАРАТИВ ПУТІНА «Смішно, коли ми бачимо, як російські ЗМІ закривають картинку, коли відомий український футболіст забиває гол у грі Ліги Європи, яку транслюють у прямому ефірі. В усьому світі глядачі бачать, як вболівальники святкують гол з українськими прапорами, а російське ТБ у цей момент вставляє відео людини, яка їсть хот-дог, начебто у цей самий момент. Ось і виникає нагода для перевірки фактів у журналістиці: цілком ймовірно, що відео з хот-догом навіть не з тієї самої події».
ВОЄННА ПРОПАГАНДА, ПІДТРИМУВАНА СПОРТОМ Літера «Z», що постійно з’являється на російських стадіонах є своєрідним символом неонацизму, який важко не помітити. Російські спортивні вболівальники, які тримають такі знаки расизму на спортивних змаганнях, є типом пропаганди війни, яку веде путінський режим.
МІШЕНЬ – СПОРТИВНІ ОБ’ЄКТИ Ви не можете ігнорувати той факт, що російський режим підло націлився та намагається знищити спортивні об’єкти в Україні у рамках свого плану применшити українську культуру. Усім відомо, що спорт є важливою частиною життя, у тому чсилі під час війни.
БАЗА ЗАГИБЛИХ УКРАЇНСЬКИХ СПОРТСМЕНІВ «Ми віримо у перемогу й сподіваємося на мир: я хочу, щоби мій народ ходив на футбольні матчі та спортивні змагання, а поки що ми продовжуємо боротися за нашу свободу. Ми з колегами створили базу загиблих українських спортсменів і поширюємо QR-код, аби кожен міг легко отримати до неї доступ. На моє переконання, цей проект є частиною нашої боротьби за свободу.
Нижче ви можете знайти QR-код для доступу до матеріалів презентації Владислава, підготовленої на шляху до Рима, а також посилання на бази даних українських спортсменів, вбитих або замордованих російськими окупантами:
Надін Альшейх Хассан, AIPS Media