Фінальні матчі великих футбольних турнірів, як правило, стоять окремо від інших. Вони запам’ятовуються надовго, їх постійно пригадують і про них говорять не тільки нинішні, а наступні покоління вболівальників і шанувальників цієї гри. Так ось, у Англії, при всьому тому, що вона вважається однією із провідних футбольних країн планети, в активі є тільки один-єдиний фінал на чемпіонаті світу вже в далекому-далекому 1966 році. І з тих часів так високо англійці не забиралася ні в світовій першості, ні в європейській. У Італії, звичайно ж, таких вирішальних поєдинків за титул було побільше. Але знову-таки, в основному це стосується чемпіонатів світу, де італійці чотири рази ставали переможцями і два рази залишали поле переможеними. Щодо чемпіонатів Європи, то тут футболісти з Апеннінського півострова мають один тріумф у 1968 році, при двох невдачах в 2000 і 2012 роках.
І ось сьогодні нову історію фіналів повинні були писати збірні Англії та Італії, а також їхні тренери Гарет Саутгейт та Роберто Манчіні. Багато що в цьому протистоянні залежало саме від них, від вибору складу і плану на гру до безпосереднього керівництва діями команди в процесі самого матчу.
Спочатку про склади. Наставник італійців не став нічого змінювати і виставив тих же 11 футболістів, які розпочинали переможний півфінал з Іспанією. У англійців в порівнянні з попередньою зустріччю Саутгейт зробив одну заміну, випустивши на поле з перших хвилин замість нападника Сака, правого захисника Тріпп’єра. Тим самим, він відразу дав зрозуміти, що захист власних воріт для нього набагато важливіше, ніж атака.
Початок фінальної гри чемпіонату Європи вийшов несподіваним. Вже під кінець другої хвилини багатотисячна армія англійських уболівальників на стадіоні «Вемблі» схопилася зі своїх місць, вітаючи гол своєї збірної. Правий захисник Тріпп’єр (той самий, який повинен був зміцнити оборону) виконав відмінну передачу зі свого флангу на протилежний кут воротарського майданчика суперників, де опинився абсолютно забутий італійцями лівий захисник господарів поля Шоу. Удар останнього в ближній від себе кут воріт щільно зі штангою вийшов точний і Англія на старті поєдинку повела в рахунку.
Звичайно, ж гості виявилися в невеликому нокдауні від такого розвитку подій, проте незабаром вони зуміли зібратися і на 8-й хвилині самі створили перший небезпечний момент біля воріт Пікфорда. Інсіньє з перспективного штрафного пробив над стінкою, але трохи вище воріт.
Далі гра проходила з перемінним успіхом. Хоча італійці більше володіли м’ячем, небезпечних моментів вони ніяк створити не могли. Англійці більше намагалися діяти на контратаках, сподіваючись на швидкісні якості Стерлінга. Однак і у них до пори до часу небагато виходило попереду.
В середині тайму невелике ушкодження отримав Жоржиньо. З огляду на те, яку роль на цьому турнірі він грає для збірної Італії, було тривожно тим, хто переживав саме за цю команду. Деякий час лікарі надавали допомогу італійцю з бразильськими корінням і той все ж зумів продовжити матч.
Гості володіли невеликою ігровою перевагою. І якщо удар здалеку від Інсіньє на 28-й хвилині, чесно кажучи, не становив жодної загрози для воріт англійців, то на 35-й хвилині Італія цілком могла відігратися. Все для цього зробив К’єза. Він підібрав м’яч у центрі поля, потім обіграв кількох опонентів і приблизно з лінії штрафного майданчика лівою ногою сильно пробив в правий від себе кут. М’яч пролетів поруч зі штангою в якихось сантиметрах.
До основного часу першого тайму арбітр матчу Бьорн Кейперс з Нідерландів компенсував 4 хвилини і на другий з них непоганий удар з меж штрафного майданчика виконав Верратті. Однак Пікфорд вибрав вірну позицію, забравши м’яч в руки.
Відразу після перерви на 48-й хвилині Стерлінг впав у штрафному майданчику суперників приблизно так, як і в півфінальному матчі з Данією. Але цього разу арбітр не поставив пенальті, а вирішив продовжити гру. Втім вже незабаром за фол все того ж Стерлінга на Інсіньє біля воріт збірної Англії суддя Кейперс угледів порушення правил і призначив штрафний удар. Сам же потерпілий пробив непогано, проте в ціль не влучив.
На 56-й хвилині англійці розіграли стандарт біля воріт Доннарумми. Після навісу з лівого флангу Магуайр бив головою, але м’яч полетів вище поперечини. За хвилину на іншій половині поля довелося виручати партнерів Пікфорду – з гострого кута небезпечно бив Інсіньє. Ще раз зіграв надійно воротар англійської збірної на 62-й хвилині, коли з близької відстані пробив К’єза. Пікфорд у стрибку парирував м’яч, що летів низом у ворота.
І все ж таки на 67-й хвилині Італія зрівняла рахунок. Після подачі кутового з правого флангу Верратті головою пробив по м’ячу, який від рук Пікфорда влучив в штангу, і першим на добивання встиг Бонуччі.
Натхнені забитим голом, гості продовжували грати активно в атаці і на 73-й хвилині Берарді вдало вискочив на передачу з глибини поля і, випередивши Пікфорда, пробив по воротах. М’яч пролетів над поперечиною.
Кінцівка основного часу другого тайму вже пройшла за переваги англійців. Саутгейт вирішив змінити схему гри і випустив на поле Сака замість Тріпп’єра. Господарі поля стали більш агресивно діяти в атаці, але навіть 6 компенсованих хвилин не вистачило їм, щоб вирвати перемогу й уникнути додаткового часу.
В першій половині овертайму ближче до успіху були футболісти збірної Англії. Так, на 95-й хвилині Стерлінг увірвався до штрафного майданчика суперників, але Бонуччі в останній момент завадив йому пробити або зробити передачу і зумів вибити м’яч з-під ніг форварда на кутовий. Тут же Філліпс непогано пробив, але м’яч пролетів поруч зі штангою. Втім на 103-й хвилині довелося виручати команду і Пікфорду після того, як Емерсон зліва робив дуже небезпечний простріл уздовж воріт.
А ось на початку другого тайму додаткового часу вже Італія отримала право на перспективний штрафний удар. Бив по воротах Бернардескі, але прямо в руки Пікфорду. Далі обидві команди намагалися змінити рахунок на табло, але так і не змогли. Тож чемпіон Європи повинен був визначитися в серії пенальті.
На початку огляду я писав про те, що багато чого буде залежати від того, які рішення приймуть наставники команд. Так ось, обидві заміни, які зробив Гарет Саугейт на 120-й хвилині не спрацювали. Решфорд і Санчо не забили пенальті. Як, втім, і Сака, який теж вийшов на заміну. У збірній Італії ціль не вразили тільки двоє: Белотті та Жоржиньо. Тому підопічні Роберто Манчіні й вийшли переможцями в цій серії.
Отже, через 53 роки італійці знову завоювали титул чемпіонів континенту.
Чемпіонат Європи-2020. Фінал.
Італія – Англія – 1:1 (3:2 – пен.)
Бонуччі, 77 – Шоу, 2
Барелла, 47, Бонуччі, 55, Інсіньє, 84, К’єлліні, 90+6, Жоржиньо, 114 – Магуайр, 106
Італія: Доннарумма – Емерсон (Флоренці, 117), К’єлліні, Бонуччі, Ді Лоренцо – Верратті (Локателлі, 96), Жоржиньо, Барелла (Крістанте, 55) – Інсіньє (Белотті, 91), Іммобіле (Берарді, 55), К’єза (Бернардескі, 85).
Англія: Пікфорд – Магуайр, Стоунз, Уокер (Санчо, 120) – Шоу, Райс (Хендерсон, 74, Рашфорд, 120), Філліпс, Тріпп’єр (Сака, 70) – Стерлінг, Маунт (Гріліш, 99) – Кейн.
Арбітр: Бьорн Кейперс (Олдензал, Нідерланди).
Стадіон: «Вемблі» (Лондон, Англія).
Удари (у площину): 20 (6) – 6 (1)
Кутові: 3 – 5
Оффсайди: 5 – 1.
Ігор Заржицький, член АСЖУ, Sport.ua