Вже тиждень Україна живе у новому світі, захищаючи свою незалежність, борючись за свою цілісність та даючи відпір мілітаристським силам російських окупантів, яким тут ніхто не радий.
Ще недавно фотомиттєвості з Бучі та Енергодару можна було б легко переплутати зі стоп-кадрами з всесвітньо відомого телесеріалу “Ходячі мерці”. Але знищена Збройними силами України колона російської техніки у місті-сателіті Києва та багатотисячна стіна людей, що блокує під’їзд до міста в Запорізькій області, – сувора правда нинішніх українських реалій.
Як свідчать результати нещодавнього соцопитування населення, 98% підтримують діяльність ЗСУ, а ще 95% – Президента України. Це при тому, що останні вісім років в Україні була присутня лінія розколу між тими, хто боровся за європейський курс країни, і тими, хто тягнув її під “братське” крило Росії. Знадобилося всього тижня російської військової агресії, щоб уже зараз народ України радів факту підписання Володимиром Зеленським заявки на членство країни в Євросоюзі.
Самий вступ до ЄС – тривалий процес, але міжнародне співтовариство врешті пробило потужний пласт російської пропаганди і побачило реальні настрої в одній з найбільших країн Східної Європи. Незалежну європейську державу, яку житель Техасу, Ліверпуля чи Бордо ще на початку століття легко міг переплутати з частиною Росії. Нині навіть у ходу жартівливий мем, що раніше Штати не знали, де знаходиться Україна, а тепер тамтешні люди вже знають про місцезнаходження Оболоні. Краще пізно ніж ніколи.
Сирени по всій Україні не змовкають, бомбардування наших міст продовжуються. Вчора ввечері перед очима майнув секундний спалах і потужний гуркіт ракети, який завершив свій політ біля Південного залізничного вокзалу столиці. Постаралися сили ППО, адже смертоносний снаряд призначався одній з міських адміністрацій. Добре, що обійшлося без жертв, враховуючи евакуацію частини мирних жителів до західних регіонів.
Але більш-менш спокійна обстановка, куди так і не змогли дійти окупаційні війська, сильно контрастує із ситуацією в населених пунктах, до яких дістає ворожа артилерія. Волноваха, що на півдні Донецької області, з кінця лютого надсилає сигнали про допомогу. Місто, що перебуває в оточенні російських військ, піддається регулярним бомбардуванням і більше нагадує зараз руїни, а через безперервний вогонь люди залишаються без їжі, води, електрики, тепла, зв’язку і надій на порятунок.
Гуманітарна криза зараз спостерігається і в багатьох інших містах, що зазнають бомбардування “визвольної” артилерії. Відеодокази російських ракетних ударів по харківській Площі свободи та зруйнованих житлових будинків у Бородянці на тлі пам’ятника Шевченку вже показали всі світові ЗМІ. Гарячою виявилася ніч для Лисичанська, Ізюма та Чернігова, де люди залишилися без даху над головою після інтенсивних артилерійських обстрілів. Жінки з маленькими дітьми змушені ховатися у сховищах без жодного забезпечення.
Саме тому гуманітарні коридори – ключовий порядок денний у поточних переговорах України та Росією. І чергова перевірка на людяність путінського режиму, який з легкої руки вбиває те саме “російськомовне” населення, яке він багато років годував пропагандою про світле майбутнє у дружбі з Росією.
Дивно, що у світі сучасних технологій відео з постраждалими і людьми, що клянуть Путіна та його війну, залишають байдужими мільйони російських громадян, які є в цій ситуації співучасниками військових злочинців при владі.
Вчора я остаточно і безповоротно відправив слідом за російським кораблем той невеликий осередок знайомих російських “лібералів”, які відкрито не підтримували окупацію АР Крим та утворення самопроголошених республік Донбасу вісім років тому. Думав, що критично важливо в ці дні достукатися до російського народу і показати, що все населення нашої країни закликає окупаційні війська, що прийшли в Україну, повертатися додому. У відповідь я лише почув щось на кшталт “треба було думати 2014-го, коли повірили НАТО і почали стріляти по власних громадян на Донбасі. Тепер отримуйте. Розмова завершена”.
Це свідчить про зашкалюючий рівень колективного страху Росії перед уявним ворогом, а ще більше – своїм режимом. Інтелігенція, селебрітіс, спортсмени в один голос стверджують, що не є політичними експертами і не хочуть війни у своїй країні. І стверджують, що саме Україна своїм геополітичним вектором наблизила її. Своїм бажанням щодо вступу до ЄС та НАТО. Ще раз: на їхню думку, Україна винна у тому, що Росія зараз обстрілює її землю. Ви відчуваєте всю абсурдність цих теорій змов?
А дев’ята за чисельністю населення країна світу до сказу боїться, що завтра біля її кордону будуть розташовані військові бази НАТО. І щоб цього не сталося, готова заплющувати очі на використання зброї масового ураження у Чугуєві та обстріли Бабиного Яру, де нацисти масово розстрілювали євреїв, ромів та українців під час Другої світової війни.
Дискусія з росіянами, схоже, справді не має сенсу: тотальне єднання українців свідчить про те, що наші громадяни ляжуть кістками і зроблять усе, щоб захистити свою землю. Нам втрачати нічого, адже тут поховані наші пращури і мають намір рости наші діти. А звичайні росіяни, які живуть новинами у телевізорі, тим часом нехай спостерігають за найшвидшим регресом економіки своєї країни за багато років.
Вже зараз Російська Федерація отримала чітку цивілізаційну відповідь у вигляді найпотужнішого пакету санкцій з боку найбільших світових корпорацій та міжнародних організацій: Apple, Audi, AMD, British Petroleum, BMW, Danone, DHL, Facebook, Ford, FIFA, Google , General Motors, HP, IKEA, Intel, Lenovo, Mastercard, Mercedes, Metro, Mitsubishi, NHL, Netflix, Nike, Nestle, PayPal, Pornhub, Renault, Samsung, Shell, Twitter, Toyota, UEFA, Viber, Visa, YouTube, Volkswagen та багатьох інших.
Одностайний сигнал усього світу про неприйнятність агресії РФ в Україні вже дає свої плоди і з кожним днем протвережує багатомільйонну армію зазомбованих росіян. Неофіційне безробіття в РФ вже зараз становить близько 35%, рубль за тиждень впав з 80 до 200 за долар, ставки за кредитами та іпотеками зросли з довоєнних 8 до 29%, а всі демократичні країни наразі закрили авіапростір для російських літаків.
Після голосування в Генеральній Асамблеї ООН резолюції із засудженням російського вторгнення в Україну та вимогою вивести окупаційні війська з території нашої країни у міжнародно визнаних кордонах Росія залишилася зовсім одна проти всього світу. Хоча ні, проти цього рішення ще проголосували тоталітарні режими Білорусі, Північної Кореї, Сирії та Еритреї.
Навіть традиційно лояльні до РФ влада КНР, Казахстану, Вірменії і В’єтнаму вважала за краще утриматися від історичної ганьби і залишила російського диктатора на самоті. Навіть у СРСР під час нападу на Фінляндію 1939 року була підтримка країн “Осі” – Німеччини, Італії та Японії, а в момент ведення війни з Німеччиною – союзницькі відносини з Великобританією та США. Схоже, Владімір Путін не просто обдурив населення своєї країни, а й сам увірував у свою обраність та вседозволеність. Що ж, Росія завжди була країною “палацових переворотів”. Пригодоване оточення путінських лоялістів навряд чи мовчки дивитиметься на свої статки, що тануть, як весняний сніг. Тому слід припускати, що таймер вже запущений, і 2022 стане останнім у його тривалій президентській біографії.
Лише наприкінці першого тижня війни до нас врешті достукалися добре знайомі з Білорусі. “Що говорити про Білорусь? На виборах наші білоруси у своїх же стріляли. Ми тут усі шоковані, ніхто не хоче війни. Людям почали приходити повістки, молодих хлопців мобілізують та висилають у невідомому напрямку. Вони навіть не знають, що їдуть до України.
Ніхто не хоче йти воювати. Багато хто намагається втекти з країни, їх ловлять на польському кордоні. а за уникнення військового обов’язку “шиють” державну зраду і дають 15 років в’язниці”, – розповіли білоруси. І фактично підтверджують факт співучасті білоруської влади у війні Росії проти України: “Дуже багато російської техніки їде через нас на територію України”. Як розумієте, імена розголошенню не підлягають для забезпечення безпеки їхнього перебування на території Білорусі.
Не хочуть воювати і захоплені в полон російські солдати. ЗСУ дозволяють молодим хлопцям, які здалися в полон, зв’язатися зі своїми рідними і розповісти правду про те, що відбувається. Що відбувши начебто на навчання, вони раптом опинилися на території іншої країни. При цьому їм так і не довелося зустріти “бандерівців” та “наркоманів”, від яких страждає “російськомовне” населення, а українські військові, за їхніми словами, ставляться до них краще, ніж свої.
З 24 лютого до 3 березня Росія вже втратила понад 9000 (!) людей у військовій авантюрі Путіна в Україні. Багато хто з них навіть не зрозуміли, куди їх відправили, і були вбиті після незаконного перетину державного кордону України. Ті, кому пощастило більше, відкрито закликають своїх співгромадян не їхати зі зброєю до України. До речі, втрати російських військ за тиждень війни в Україні перевищують їхні сумарні втрати за дві чеченські воєнні компанії.
Зараз настає та мить, коли роки ув’язнення за державну зраду є оптимальним рішенням для росіян, які не бажають воювати. Адже краще отримати амністію після падіння злочинного режиму, ніж піти назавжди і не залишити по собі навіть “похоронки” для батьків. Або, як українці 2013-го, врешті вийти на барикади.
Юрій Мазниченко, Київ, 3 березня 2022 року