Повітряні тривоги, відключення світла та загроза обстрілів. У таких умовах продовжують тренуватися юні кікбоксери Павлограда. Попри війну, спортсмени беруть участь у всеукраїнських та міжнародних змаганнях, а тренери шукають можливості для їхньої підготовки.
Як змінилася робота секції з початком повномасштабного вторгнення, з якими труднощами стикаються спортсмени та що мотивує їх продовжувати займатися кікбоксингом, розповів старший тренер збірної України з кікбоксингу WAKO, чемпіон світу та Європи Олександр Українець.
— Як змінилася робота секції кікбоксингу в Павлограді з початком повномасштабного вторгнення?
— Перший рік ми майже не працювали. Наша дитячо-юнацька спортивна школа стала пунктом незламності, де ми приймали переселенців і біженців. Усі три зали були заповнені людьми. Вони там жили, спали та харчувалися. Крім того, перший рік я сам був у територіальній обороні, тому було не до тренувань. Приблизно через рік, коли люди почали роз’їжджатися, нам вдалося звільнити один із залів. Тоді ми вирішили повернути наших колишніх вихованців, відновити колектив і почати набирати нових дітей. Поступово тренування відновилися, і зараз усе добре: діти приходять, займаються, групи наповнені. Звичайно, є труднощі. Якщо починається повітряна тривога, ми змушені переривати тренування та йти в укриття. Діти тільки розігрілися, а вже потрібно зупинятися. Іноді там доводиться сидіти цілу годину. Повертаємося до залу вже охололими, знову розігріваємося. Через це тренування, яке мало тривати півтори години, може розтягнутися на три-чотири. Але ми вже пристосувалися.
— Чи змінилася кількість дітей, які хочуть відвідувати секцію, зважаючи на те, що одні родини виїжджають із Павлограда, а інші переїжджають сюди з прифронтових територій?
— Кількість особливо не змінилася: одні діти виїжджають, інші приходять. Але для тренерів це не завжди приємна тенденція. Наприклад, є перспективний спортсмен, у якого я бачу результат. Він їде на чемпіонат України, проводить хороші поєдинки, посідає друге місце, хоча займається лише два-три роки. Виконує норматив кандидата в майстри спорту. Але потім його батьки вирішують переїхати, наприклад, на Захід України, і дитина їде разом із ними. Відповідно, продовжувати тренуватися з нами вже не може. Тобто виїжджають і перспективні спортсмени, у яких уже вкладено багато сил і які мають певні результати. Водночас приходять нові діти, зокрема з Донецької та Луганської областей. Деякі з них уже займалися кікбоксингом і мають певну підготовку, тому з ними можна продовжувати працювати. Щодо загальної кількості вихованців, то зараз усі наші групи заповнені, є з ким працювати.
— Як зараз організовуєте тренування під час повітряних тривог та відключень електроенергії?
— Якщо під час тренування починається повітряна тривога, ми спускаємося в укриття та чекаємо відбою. Якщо триває важлива підготовка до чемпіонату України, Європи чи світу, іноді доводиться ухвалювати рішення залежно від ситуації. Наприклад, якщо тривога оголошена, але ми бачимо, що безпосередньої загрози для Павлограда немає, можемо продовжити тренування з невеликою групою спортсменів, які готуються до змагань. Водночас телефон із повідомленнями про повітряну небезпеку завжди поруч. Якщо з’являється інформація про загрозу для міста, одразу йдемо в укриття та чекаємо відбою. До відключень світла також пристосувалися. Ми зробили додаткове освітлення: встановили світлодіодні ліхтарики, які працюють від павербанків. Вони закріплені на стелі, тому маємо чергове освітлення і можемо проводити групові тренування навіть без електроенергії.
— Чи помітили Ви зміни в емоційному стані дітей із початком повномасштабної війни?
— Чесно кажучи, особливих змін не помічав. Ми виховуємо дітей цілеспрямованими та мужніми. Вони дуже хочуть тренуватися. Звичайно, у молодших групах буває по-різному. Деякі діти, почувши про повітряну тривогу, навіть радіють, адже думають, що тренування вже не буде, і після укриття можна буде йти додому. Але основна наша група, спортсмени, які вже їздять на чемпіонати Європи та світу, прагне тренуватися. Вони хочуть ставати сильнішими, витривалішими, не бояться труднощів. Тому приходять на заняття з бажанням. Загалом діти емоційно стабільні.
— Що, на Вашу думку, мотивує дітей займатися спортом?
— У нашому місті дітей насамперед мотивують результати старших товаришів. Павлоград відомий своєю сильною школою кікбоксингу. Коли я сам виступав разом з іншим нашим тренером Владиславом Ярмаком, ми своїми перемогами надихали наступне покоління спортсменів. Серед тих, хто зростав, дивлячись на наші виступи, були заслужені майстри спорту Гліб Мазур і Богдан Ситник, майстер спорту міжнародного класу Данило Матяш, Данило Петін та інші. Вони бачили наші перемоги, приходили на змагання, тренувалися разом із нами й хотіли досягати таких самих результатів. Зараз уже молодше покоління дивиться на Гліба Мазура та інших старших спортсменів. Бачить, як вони перемагають, і теж хоче здобувати золоті медалі на міжнародній арені. Для дітей вони є прикладом і мотиваторами.
— Наскільки складно зараз організовувати поїздки на турніри та знаходити кошти на спортивну підготовку?
— Більша частина фінансових витрат усе одно лягає на плечі батьків. Якщо говорити про чемпіонати України та інші змагання в межах країни, то ситуація більш-менш нормальна. Це не настільки великі суми. Наша дитячо-юнацька спортивна школа за можливості компенсує витрати на відрядження, проживання та харчування. Тому такі поїздки не надто сильно б’ють по кишені батьків. А от із міжнародними змаганнями буває складніше. Вони іноді проходять у країнах, куди поїздка однієї людини може коштувати близько двох тисяч євро. А якщо потрібно везти п’ятьох спортсменів, це вже десять тисяч євро. Не кожна родина має такі кошти. Навіть якщо вони є, зараз усі намагаються заощаджувати, адже ніхто не знає, що буде завтра. Ми шукаємо різні можливості: маємо спонсорів, які допомагають, підтримує місцева влада, потроху долучається й обласна. Звертаємося по допомогу до різних організацій та установ. Нам ніхто не відмовляє, кожен допомагає чим може, і так вдається покривати більшу частину витрат.
— Що допомагає Вам продовжувати працювати саме в Павлограді, попри складну безпекову ситуацію?
— Напевно, насамперед діти. Як можна все кинути й поїхати, якщо вони тут? Батьки навіть говорять: якщо ви вирішите переїжджати, обов’язково повідомте нам, адже діти хочуть їхати за вами. Бувало, що батьки розповідали: їхній син сказав, що якщо Олександр Олексійович переїде в інше місто, то й вони переїдуть туди, бо без нього не зможуть займатися. Тому ти не можеш просто залишити цих дітей. Звичайно, важлива й підтримка сім’ї, дружини. Ми спілкуємося про можливий переїзд. Поки що вона підтримує рішення залишатися в Павлограді. Домовилися, що продовжуємо працювати тут, а якщо ситуація стане гіршою, будемо думати, що робити далі. Наразі тримаємося. Є робота, є над чим працювати, і поки що в Павлограді можна жити.
— Розкажіть, будь ласка, про змагання, на яких Ви зараз перебуваєте.
— Зараз я перебуваю в Північній Македонії на чемпіонаті Європи з кікбоксингу серед дорослих. Я приїхав сюди як головний тренер збірної та старший тренер юніорської й дорослої збірних, тому маю бути поруч зі спортсменами. Перед чемпіонатом протягом двох тижнів готував команду на Олімпійській базі в Конча-Заспі. Також тут виступає павлоградець Гліб Мазур, член національної збірної. Сьогодні він виграв свій перший поєдинок у спортсмена з Ірландії. Завтра на нього чекає другий бій, а далі — наступні поєдинки. Ми крокуємо до золотої медалі.
— Як відбувалася підготовка збірної до чемпіонату Європи?
— Федерація організовує навчально-тренувальні збори на Олімпійській базі в Конча-Заспі, неподалік Києва. Туди приїжджають усі спортсмени, які офіційно перемогли на чемпіонаті України та потрапили до складу національної збірної. Також приїжджаємо ми, тренери, які формують тренерський штаб. Разом готуємо команду. Протягом двох тижнів у спортсменів було по три тренування на день. Розпорядок доволі насичений. О сьомій ранку — підйом і зарядка: спортсмени бігають, розминаються, виконують вправи. Потім снідають і відпочивають. Після цього — основне тренування, обід і відпочинок у номерах. Увечері проводимо ще одне тренування. Зазвичай чотири-п’ять днів триває тренувальний цикл, після чого маємо день відпочинку. Під час підготовки поступово підводимо спортсменів до піку фізичної форми. Спочатку навантаження дуже інтенсивні, а ближче до змагань ми їх поступово зменшуємо. Поки що за перші два дні чемпіонату маємо непогані результати. Більшість спортсменів перемагають. Учора з восьми поєдинків усі вісім наших представників пройшли перше коло. Сьогодні з одинадцяти боїв здобули дев’ять перемог, ще два завершилися поразками. Це близько 80 відсотків перемог, тобто хороший результат. Сподіваюся, далі буде ще краще.
— Як спортсмени відновлюються після таких інтенсивних тренувань і поєдинків?
— Дорослі спортсмени вже добре знають свій організм. У кожного має бути індивідуальний план спортивного харчування та відновлення. За таких навантажень одного звичайного харчування недостатньо. Спортсмени використовують спортивні добавки, зокрема BCAA та амінокислоти. Також ми організовуємо відвідування лазні, масажі — усе це допомагає м’язам відновлюватися. Вони вже звикли до такого режиму. Якщо людина вперше потрапляє на подібні збори, їй може бути дуже важко, організм не завжди витримує такі навантаження. Але професійні спортсмени, за плечима яких не одні міжнародні змагання, знають, як правильно відновлюватися та що їм для цього потрібно. Окремо важливий повноцінний сон. Спортсмени багато відпочивають між тренуваннями, адже відновлення є такою ж важливою частиною підготовки, як і самі заняття.
Попри складну безпекову ситуацію, павлоградські тренери продовжують працювати з дітьми, готувати їх до змагань і допомагати розвивати спортивні таланти. А їхні вихованці представляють Україну на міжнародній арені та продовжують боротися за нові перемоги.
Валерія Шумейко