ГоловнаНовиниМаксим Хлань: «Ніколи не зупинятися й більше давати від себе життю!»

Максим Хлань: «Ніколи не зупинятися й більше давати від себе життю!»

Молодий та перспективний півзахисник гданської «Лехії» та збірної України U-21 Максим Хлань ексклюзивно для АСЖУ  розповів про булінг в українському футболі, суд з «Зорею», адаптацію в Польщі, кумирів дитинства, допомогу українським сиротам та особисту мотивацію.

Максиме, ти пам’ятаєш той момент, коли зрозумів, що будеш футболістом?

– Так, пам’ятаю. Це було в Житомирі, мені було сім років. 27 січня – мій день народження, і наступного дня ми пішли з батьком обирати мені якусь секцію зі спорту. Почали ходити і на балет, і на боротьбу (я, до речі, непогано танцюю), зайшли на тхеквондо, і я побачив, як один хлопець “вирубив” іншого з ноги — і я вирішив, що це не моє (сміється). Ми поїхали додому і дорогою побачили, як хлопці йшли у футбольній формі. Тато запитав «де, що і хто», і ми того ж дня поїхали записуватися на футбол. Я пам’ятаю, як мені дали якісь кросівки на 10 розмірів більші (сміється). З того моменту я закоханий у футбол. Тож, подарунок тата на моє семріччя — це зараз справа мого життя.

Наскільки твоя родина підтримувала тебе і вірила, що це серйозно?

– Я якось почав дуже швидко розвиватися — і вже буквально за рік мене запросило до себе київське «Динамо». Я грав у юніорах до дванадцяти років, батьки відразу побачили, що в мене виходить досить непогано, тому ми сфокусувалися на цьому. В мене завжди була підтримка та віра, що в мене все вийде. Я сам по собі дуже самостійній та жив окремо з дванадцяти років, тому завжди приймав свої рішення, більш самостійні, але звичайно, що без підтримки моїх батьків в мене нічого б не вийшло.

Хто для тебе був кумиром у дитинстві і на кого зараз рівняєшся?

– Кумири в дитинстві були стандартні, напевно, як у всіх — Кріштіану та Мессі. Зараз в мене немає ніякого ідола, але я беру у всіх потроху. Універсального футболіста немає. У Мессі є дріблінг, у Кріштіану є завершення, у кожного можна щось взяти. Я вчусь потроху, колись навіть думав стати воротарем, а тоді ж було суперництво між Вальдесом та Касільясом. Ми з братом кидали один одному м’яч та обирали, хто Вальдес, а хто Касільяс. Але добре, що я якось від цієї ролі відійшов та рівнявся все ж таки на Рональдо з Мессі (сміється).

Фото Mateusz Stodkowski / Trojmiasto.pl

Ти зараз граєш за гданську «Лехію». Твій перехід у цей клуб повʼязаний зі скандалом у луганській «Зорі». Наскільки відомо, тобі не підійшли умови нового контракту: ти не погодився на умови нового контракту, які вважав кабальними, і відмовився його підписувати? І зараз представники «Зорі» судяться з тобою?

– Я хотів знайти компроміс, щоб ми дійшли згоди, щоб було комфортно обом сторонам, але відразу пішли в хід погрози та ультиматуми. Ті умови, які були у контракті, притісняли мене з усіх сторін. Коли я сказав: «Давайте закриємо борги», — то відразу зі мною почали розмовляти мовою погроз. Зараз був вже один суд в український площині, тобто це УАФ. Палата спорів УАФ розглядає цю справу, але ще має бути одне засідання. Все це затягується, бо зараз зміна керівництва в УАФ. Якщо рішення не задовольнить одну зі сторін, то це все буде розглядатися у Лозанні.

Чи були якісь сумніви перед переходом до «Лехії»? Не боявся робити такий крок?

– Я консультувався з адвокатом перед тим, як розірвати контракт. Але, в першу чергу, я думаю, що це моя риса характеру, що я не став терпіти таке ставлення до себе. Це реально були знущання, я терпів до якогось моменту. Потім запропонував розірвати за згодою двох сторін, але з їхнього боку знущання та погрозі продовжилися, а я не хотів просто відсиджуватися та втрачати час. Я хотів довести, що так не можна поступати, передовсім як з людиною, навіть не як з футболістом, а саме з людиною. Хочу таким своїм вчинком показати футболістам, що ви не повинні терпіти, коли з вас знущаються. На жаль, ця практика дуже поширена саме в українському футболі. Ви маєте показувати, що ви також люди і розраховуєте на повагу, ви з самого дитинства займалися, щоб грати у футбол, а не бігати по колу.

Фото Mateusz Stodkowski / Trojmiasto.pl

Перед «Зорею» ти грав за львівські «Карпати», про тебе дуже гарно відгукувалися. Чи радили тобі щось з твого минулого клубу, коли дізналися, що ти розірвав контракт достроково?

– Ні, офіційно до мене ніхто не звертався. Але старі друзі, знайомі, деякі керівники підтримали мене. Я сім років провів з цим клубом, вони мені багато чого дали, я просто підтримую з ними контакт, і деякі люди булі поруч зі мною.

Я нещодавно дивилася програму на Ютубі про те, як «Шахтар» «ховає» талановитих футболістів. І це ще ми не знаємо десятків інших історій, бо хлопці мовчать. Як не загубити себе, свій талант та не боятися відстоювати свою мрію?

– Все дуже індивідуально, важко давати якісь поради футболістам та сім’ям. Футбол — це спорт для бідних, бо саме хлопці з простих родин хочуть якось себе проявити, досягти успіху. Дитина, яка виросла в селі чи просто не в заможній родині апріорі відчуває себе не дуже впевнено, тому, звичайно, буде слухати та робити все, що їй скажуть, тим більше, в таких іменитих клубах. Все дуже індивідуально, та якщо є сила характеру, бойовий дух, то він стане футболістом в будь-якому випадку. Для мене дуже класний приклад — Мудрик, бо я впевнений, що в нього було дуже багато складних ситуацій, але він зміг з них вийти. Тому все дуже індивідуально, бо тільки таланту замало. Не страшно впасти — головне піднятися.

Також часто чула думку, що саме в Україні це дуже поширена ситуація. Як думаєш, чому?

– До речі, мене часто це запитують, але через свій вік я не можу дозволити собі сказати деякі речі, бо, можливо, через кілька років моя думка зміниться. На даний момент, я думаю, що це взагалі проблема всієї нашої системи. Все зверху тягнеться донизу: хтось показав, що можна «чмирити» футболістів такими діями — і все. Мені здається, що для зміни цього має прийти нове покоління президентів, менеджерів. Я думаю, що треба брати приклад тільки з хороших людей, які зробили свій внесок у спорт та виховання футболістів.

Наскільки легко та швидко адаптувався у Польщі?

– Дуже швидко, фактично моментально, бо був тяжкий період, навіть депресія. А тут мене так щиро прийняли в клуб: мій перший матч — все було супер, я ніби з тої першої гри влився в колектив, все сталося дуже швидко.

Фото Mateusz Stodkowski / Trojmiasto.pl


– Який в тебе зазвичай розклад дня? Як проводиш вільний час?

– Зараз, коли сезон і кожні три дні ігри, то в нас буває і менше тренувань. Часу зовсім мало. Наполягають, щоб ми дуже добре обідали, бо витрачаємо багато енергії. Дуже полюбляю прогулятися містом Гданськ. Дуже гарне місто! Випити кави… Ми живемо разом з Сарнавським, як сусіди, тому часто прогулюємося разом. В нього дитина народилася нещодавно, тому прогулянки в нас почастішали. Коли взимку була відпустка, то приділяв більше уваги українським дітям-сиротам. Я люблю бачити дітей щасливими, тим більш, у яких тяжка життєва ситуація. Я коли до них приїжджаю, то вони біжать до мене, обіймають. Я, можна сказати, сам ще дитина (сміється). Я пам’ятаю, коли їхав першій раз, то думав, як їх зробити щасливими — саме в цьому моменті. Коли я вже приїхав і побачив їх очі, то я був такий піднесений. В цих поглядах було стільки щирості. Я нещодавно виграв MVP — це 10 000 злотих (приблизно 100 000 гривень), то я віддав їх діткам: вони скоро мають їхати в Карпати. Я дуже часто організовую квитки для діток — і вони приїжджають на ігри: це три сиротинця, там до 300 дітей. Буває важко все це організувати, але я намагаюся. Також часто на прогулянках фанати підходять фотографуватися, то їм також треба приділити увагу, тому я точно не сумую.


  – Чи багато уваги від дівчат?

– Ой, я вже намагаюся не відкривати дірект, бо ще щось не то відкрию, а воно мені не потрібно: я сфокусований суто на футболі. Відмічають мене в сторіс, мовляв, «відкрий дірект». Я кілька разів відкрив дірект: там були такі фото, що краще не буду вже нічого відкривати (сміється).

Директор «Лехії» Якуб Чодоровський сказав, що в Україні є футболісти, які цікаві для «Лехії». Кого би ти ще хотів бачити із собою на одному полі?

– До речі, мені нещодавно ставили це питання, і я відповів: Рому Вантуха та Назарія Русина. Думаю, що Рому ще можливо, а ось Назарій вже на високому рівні — там вже важче. Вони ж куми, тому їх треба разом стягувати. Вони жартома називають мене третім кумом.

Зовсім скоро збірна України зіграє на Євро у Німеччині, які, на твою думку, наші сильні якості?

– В нас є дух. Дух українців. Це можна назвати переможним духом. В нас сильні футболісти-легіонери, в нас дуже багато талантів. В нас є все, щоби мінімум грати у плей-оф, а також за ТОП-3 можна спокійно позмагатися. Все буде залежати від нашого настрою: як футболістів, так і наших вболівальників. Яку народ дасть мотивацію, так і будуть хлопці грати.

Чемпіонат Польщі часто стає проміжною ланкою у кар’єрі футболістів. У якому чемпіонаті ти себе бачиш в найближчому майбутньому?

– Мені дуже подобаються чемпіонати Іспанії та Англії. Це найвищий рівень, де б хотілося провести більшість своєї кар’єри, а як воно складеться, я не знаю. Я роблю все для того, щоби бути кращою версією себе. Я завжди дивлюсь матчі «Реалу», «Барселони». Останнім часом часто дивлюся «Жирону». Команда з мінімуму робить такий максимум — це багато чого вартує. А з англійської Ліги — «Манчестер Сіті», вони роблять щось неймовірне. Я дивлюся і намагаюся навчатися.  

Тобі зараз 21 рік. Яким буде Максим Хлань через 5 років?

– Дуже класне питання. Ніколи про це не думав. Не хочу дуже банально відповідати, але, в першу чергу, хочеться, щоби в мене завжди зберігався азарт до футболу: цей голод, взагалі, до всього: щоб пізнавати світ, футбол, життя, ставати кращим і при тому мати успіхи та досягнення у ТОП-лігах. Знаєш, можна стати кращим, виграти все в світі, але впасти в депресію та втратити сенс. Ніколи не треба зупинятися, треба більше давати від себе життю!

Крістіна Пастухова, членкиня АСЖУ та AIPS

Популярні новини