Під час 86-го Конгресу AIPS, що був присвячений століття з року заснування Міжнародної Асоціації спортивної преси президент АСЖУ Олександр Гливинський двічі виступив перед делегатами національних асоціацій спортивних медіа: спочатку на засіданні європейської секції, а наступного дня – перед колегами зі 101 країни світу. У своєму звернення до колег очільник Асоціації спортивних журналістів України розповів про поточну ситуацію в Україні та українській спортивній журналістиці та наголосив на тому лише повна ізоляція росії та білорусі від участі у будь-яких міжнародних змаганнях, культурних фестивалях чи зібраннях, змусить їхні суспільства замислитися над тим, що лише скинувши своїх диктаторів, вони можуть повернутися до цивілізованого спілкування зі світом.
798 днів широкомасштабної війни: смерть і горе щодня
І отож це вже триває 798 днів або 2 роки і три місяці. А загалом – 10 років. Що саме триває? Війна в Україні. Війна після нападу росії за підтримки білорусі. Більшість із вас чула чи знає про це, хтось відстежує, а хтось час від часу чує, що вона триває. А у когось може й часу на це немає, він живе далеко на цій планеті і зайнятий своїми справами. Але хочу вам сказати, що війна триває, не закінчується, і невідомо коли закінчиться, бо путін та росія не хоче зупинятися, прагне знищити Україну як націю та країну.
Цієї весни російські ракети цілеспрямовано були скеровані на енергетичні об’єкти України і, на жаль, треба визнати, успішно вразили більшість об’єктів, завдавши серйозної шкоди енергетичній системі України. Ми не знаємо яка зима нас очікує і як ми переживемо її. Крім енергетичних об’єктів, росія і путін бомбардує цивільні будівлі – квітні, вже не вперше за цю війну, російські ракети знищили госпіталь – цього разу у Чернігові. Військові терористи з росії постійно влучають у житлові будинки.
Чи звикли українці до війни?
Смерть і горе щодня в Україні. Весь цей час я зі своєю сім’єю мешкаю у Києві. Чи ми звикли до відчуття «російської рулетки» ? Мабуть, так. Коли посеред ночі виє повітряна тривога ми не завжди спускаємося у сховище, тому що ніч проведена у сховищі виснажує тебе так, що наступного дня ти не можеш працювати чи вчитися. А працювати та вчитися треба – у війну теж. Тому мої дівчата проводять час у гардеробі, де немає вікон. Сподіваємося, що не буде прямого влучання, тоді стіни захистять. Сподіваємося на сили повітряної оборони, що зіб’ють ракети і дрони ще на підльоті до Києва. Віримо, надіємося, намагаємося наближати перемогу, допомагаючи армії. Усі ці два роки українці постійно збирають кошти на допомогу армії – більшою мірою на дрони, але також на військові автомобілі та різну військову амуніцію.
Для українців Перемога, про яку ми всі мріємо, означає – повернення до миру й спокою, але лише зі звільненням усієї української землі від російського окупанта. Перемога – це не просто перемир’я і зупинка війни. Ми знаємо, що путіну та росії не можна вірити, тому що від 2014 року у мирні угоди не виконувалися росією. І тому що знаємо як знищують українську націю та культуру на окупованих росією територіях України. Усе так само як у Другу світову війну – спалюють книги, забороняють мову, змушують позбуватися громадянства України. Фактично українці не можуть залишатися українцями на своїй землі, бо окупанти забороняють їм такими бути.
Українські спортивні журналісти в армії – число зростає
Чимало українців віддало своє життя за свободу та незалежність країни за останні два роки . Серед них і українські журналісти, і українські атлети. Ті, хто віддав своє життя – це наші герої і вони назавжди залишаться у народній пам’яті. Але, щоби продовжити захищати країну, Армія потребує нових солдатів, тому в Україні постійно мобілізують чоловіків. Число українських спортивних журналістів, які служать у Збройних Силах України зросло за останній рік до 50. Зовсім недавно мобілізували спортивного фотографа – мого колегу, якому 53 роки. Ще вчора він фотографував футбол, а сьогодні проходить вишкіл у військовій частині. Процес триватиме доти, доки триває війна. Мені – 49 і я також можу бути мобілізованим до армії у будь-який момент. Ми маємо бути готовими до цього. Багато з наших колег пішли добровольцями до армії з перших днів. Як добре багатьом із вас знайомий Влад Дунаєнко – він півтора року служив на передовій, а тепер служить у прес-службі Міністерства оборони.
Телевізійний ведучий, коментатор, який неодноразово працював на Олімпійських іграх, коментував церемонію відкриття Олімпіади – Дмитро Лазуткін – теж понад рік був у гарячій точці – біля міста Бахмут (недалеко від Донецька) – можливо хтось із вас чув про це місто, яке росіяни знищили так само, як і Маріуполь. Зараз він речник Міністерства оборони.
Футбольний коментатор Олександр Тингаєв – коментував багато років чемпіонат України та єврокубки – півтора року на лінії фронту, дивом вижив: 80 відсотків бійців його роти загинули. Нині демобілізований і повернувся до журналістської роботи.
І таких прикладів нині в українській спортивній журналістиці чимало.
Як українські спортивні медіа працюють у війну
Минулого року Асоціація спортивних журналістів України та усі спортивні журналісти України отримали спеціальний приз від AIPS – за роботу під час війни. Це справді стало важливим та зворушливим моментом для усіх нас. Працювати зараз в Україні дуже непросто. У час, коли у держави є важливіші потреби для захисту громадян, говорити про розвиток спортивних медіа дуже дуже проблематично. Однак в Україні працюють спортивні сайти, є трансляції майже усіх найважливіших подій – чемпіонати світу та Європи олімпійських видів у відритому доступі на платформі Суспільного телебачення. Матчі футбольного чемпіонату України майже всі є передплатними й транслюються на платформах. При цьому чотири клуби не увійшли у футбольний пул, тож їхні домашні матчі транслюються відкрито. Матчі європейських футбольних чемпіонатів та єврокубків – футбол, баскетбол – можна дивитися за передплатою.
Широко й оперативно висвітлюють український та світовий спорт 12 сайтів. Всеукраїнських друкованих видань щоденних уже не залишилося в Україні. Є ще окремі спортивні журнали, однак їхній тираж невеликий і купити їх можна лише через замовлення в онлайн. Відряджень за кордон на великі спортивні події дуже мало – оскільки для виїзду за кордон потрібен спеціальний дозвіл. Для цього слід звертатися із запитом до Міністерства культури та інформаційної політики, надаючи підтвердження акредитації на подію, лист від редакції, зобов’язання повернутися в Україну і також копію з реєстрацією військового квитка. Останнє є далеко не в усіх журналістів, тому виїхати на подію за кордон не так просто. 14 українських спортивних журналістів, із них 3 фотографи акредитовано на Олімпіаду – не факт, що всі із акредитованих чоловіків отримають дозвіл на виїзд.
Боротьба з путіним – це наша спільна боротьба
Це умови, в яких ми змушені жити лише з тієї причини, що росія напала на нас і ми не можемо просто змиритися з цим, зупинитися і не захищати свою країну. Якщо зупинимося – України не буде. Лише тому, що якийсь диктатор вирішив, що такої нації немає. І нав’язав цю ідеологію усій країні, власником якої є. І хочу сказати вам, що слова про те, що Україна нині стоїть на захисті демократії та демократичних цінностей не є перебільшенням, як хтось може подумати. Якщо впаде Україна путін піде далі. Якщо вам здається, що це не так, і скажімо, Італія чи Іспанія надто далеко – запитайте у колег з балтійських, скандинавських країн, що вони думають про це.
Тому боротьба з путіним та росією – це спільна боротьба цивілізованого світу і саме це я хочу вам донести, виступаючи сьогодні. Це не є якась локальна війна між Україною та росією. Це є пихатий наступ на всі демократичні принципи та свободи, на основі яких сформовано наш світогляд, та система координат, в якій ми живемо й існуємо. Хтось може вважати, що у моїх словах чимало політики, а я вам відповім – жодної. Тут не має місця жодній політиці. Я не кажу про політичні партії чи економічні інтереси. Я кажу про геноцид нації і про країну, яка вважає, що вбиваючи мирних людей і знищуючи країну, вона все одно може бути членом членом міжнародної спільноти, брати участь у культурних фестивалях та спортивних форумах. Бо спорт несе мир! Спорт, може й несе, але чи несе його росія? Росія і мир – дайте відповідь собі на це питання – чи можна ставити тут знак рівності.
Українські атлети продовжують гинути – російські атлети схвалюють вбивства
Ми журналісти і ми об’єктивно показуємо дійсність. Це наша місія у суспільстві. Відтак давайте об’єктивно подивимося на дійсність. Я хочу запитати у вас – чи може країна, яка вбиває, бути представлена на міжнародних змаганнях мирних націй? 450 українських атлетів було вбито росією за ці два роки. Серед них чимало юних, які ніколи вже не зможуть наблизитися до своєї олімпійської мрії. Тому, коли хтось каже, що, мовляв, атлети не винні, я запитаю вас – якщо ці атлети підтримують режим диктатора, якщо вони вихваляють його, іншими словами схвалюють його вбивства – чи можуть вони зберігати право змагатися з представниками мирних націй? Зараз МОК допускає до Олімпійських ігор так званих нейтральних атлетів з росії та білорусі за умови, якщо вони не підтримують режим і ведення росією війни. Однак є чимало фактів, коли міжнародні федерації допускають на міжнародних змагань атлетів, які відкрито й щиро підтримують політику путіна. Україна апелює щодо цього, у тому числі до Міжнародного олімпійського комітету і є випадки, коли таких спочатку допущених атлетів – відстороняли від участі.
Це я кажу для того, що не можна мовчати, не можна погоджуватися, коли хтось обдурює вас, тим більше, коли мова йде про життя. Ми не будемо мовчати про війну, яка знищує наш народ і нашу націю. Ми будемо кричати про це на весь світ, тому що ми не можемо погодитися, щоби будь-яка країна зазіхала на нашу свободу і на наше право існувати як нація. І хочеться наголосити, що Україна б’ється не лише за себе, вона захищає демократичні принципи цивілізованого світу. І не думайте, що Іспанія чи Італія надто далеко від цієї війни – за швидкість польоту ракети це зовсім недалеко.
Воєнним терористам – не місце у спорті
Тому надзвичайно важливо показувати такій країні, яка зневажає людське життя і людські чесноти, що вона не може бути учасником цивілізованих світових зібрань – конференцій, форумів, чемпіонатів – допоки не припинить свій військовий тероризм, допоки не припинить вбивати людей, дітей, жінок. І якщо суспільство росії зрозуміє, що повернення до цивілізованого світу неможливе без того, щоби скинути військову диктатуру, тоді й будуть зміни в росії. З історії ви добре знаєте, що кожна диктатура рано чи пізно впала.
Це завжди ваше рішення, що писати і як писати у своїх статтях. Це право журналіста. Я лише закликаю вас до об’єктивного погляду на речі. А він зокрема полягає у тому, що в Україні триває війна і українські атлети не можуть просто спокійно готуватися до змагань, як це роблять усі інші. Коли ж вони бачать у секторі представників країни, яка щодня й щоночі надсилає смертоносні ракети на наші міста та села – можете собі просто уявити їхні емоції. Це так само ваш вибір – ігнорувати чи запитувати російських атлетів про те, якої вони думки про те, що відбувається в Україні і які дії вчиняє їхня країна. Хочу вам сказати , що війна – це не політика, це життя людей, які виживають або помирають. І якщо спорт і може якось вплинути на війну – то показати терористам, що війні не місце у спорті.
Олександр Гливинський, президент Асоціації спортивних журналістів України