Біатлонний 2021 рік на Кубку світу завершився четвертим етапом, який пройшов у французькому Ансі. Чесно кажучи, складно підібрати будь-які слова, щоб коротко описати ті негативні емоції, які він за собою залишив.
Останнім часом очікування від виступів українських біатлоністів занижені до краю. Точніше, вони просто відсутні. Перегляд біатлону вже не приносить тих яскравих емоцій, які були раніше. Ще кілька років тому в більшості жіночих гонок, якщо «зірки зійдуться», можна було сподіватися на медаль. Але зараз усе змінилося.
- Потрапили лише до топ-40? Нічого страшного, адже могло бути й гірше!
Практично кожна гонка для українського вболівальника поділяється на дві частини: перша – боротьба світових лідерів за місця в умовному топ-6, друга – героїчна спроба співвітчизників забігти до залікової зони. Зі зрозумілих причин, за останньою спостерігаєш із повним спокоєм. Джима або Білосюк забігла в топ-20 – відмінний результат за нинішніми мірками! Потрапили лише до топ-40? Нічого страшного, адже могло бути й гірше!
Це якщо говорити про лідерів. Якщо ж говорити про біатлоністів, які поневіряються між Кубками світу та IBU, то там ще простіше. Абрамова зайняла 84 і 94 місця – чи провал це? Можливо, але хіба хтось очікував іншого? А коли резервісти Тищенко та Лесюк із чистою стрільбою насилу кваліфікуються до персьюту, то можна навіть порадіти, – мабуть, навіть у тренерському штабі всі були впевнені, що вони залишать Ле-Гран-Борнан вже після спринту.
Звичайно, так вважали не всі, а лише так звані «горе-вболівальники», яких чомусь налічується чисельна більшість. У зв’язку з останнім фактом, багатьох із них помилково плутають із електоратом чинного Президента. Справжні вболівальники здатні бути разом із командою і в горі, і в радості (хоча останнім часом, напевно, у них суцільна жалоба).
Особисто я, особливо якщо говорити про нинішній сезон, ще вранці не відносив себе ні до перших, ні до других, адже у всьому важлива золота середина. Все змінив жіночий мас-старт в Ансі, який можна було спочатку вважати успішним, оскільки одразу три представниці України потрапили до тридцятки учасниць гонки найсильніших. Щоправда, дві з них, Дар’я Блашко та Юлія Джима, спочатку були запасними та отримали можливість стартувати після численних відмов спортсменок, які виконали умови відбору.
Здавалося, будь-який результат за таких умов буде прийнятним. Однак для мене це була гонка, яку хочеться забути, як кошмарний сон. Усі три українки потрапили до п’ятірки найгірших. Можливо, якби Дар’ї Блашко вдалося втримати 25 місце, це хоч трохи підсолодило б гіркий післясмак. Але цього не сталося. Підсумкове відставання всіх підопічних Уроша Велепця – понад три хвилини. Всі потрапили й у п’ятірку найгірших за чистим ходом. А ще провальна стрільба – лише три чисті вогневі рубежі на трьох.
- Хто поїде до Пекіна разом з Джимою та Білосюк – абсолютно незрозуміло
До Олімпійських ігор залишилося менше двох місяців. З одного боку, час, хоч його й небагато, ще є. З іншого – вже виникло багато питань, на які немає очевидних відповідей. Хто поїде до Пекіна разом з Юлією Джимою та Оленою Білосюк – абсолютно незрозуміло. Чи вдасться усунути проблеми зі здоров’ям Анастасії Меркушиній та Ірині Петренко? Якщо так, то в яких кондиціях вони будуть? Якщо ні, то хто поїде на Олімпійські ігри?
Чи є сенс везти до Пекіна сестер Семеренко, враховуючи, що і на Кубку IBU їм, в силу свого поважного за спортивними мірками віку, складно демонструвати гідні результати? І наскільки складно буде президентові Федерації біатлону України відмовити цим титулованим спортсменкам у поїздці на змагання, заради яких вони останні кілька років продовжують кар’єру?
До самих спортсменок претензій практично немає – вірю, що вони роблять все від себе можливе. Насамперед претензії до Уроша Велепця, якому поки що не вдається спростувати прислів’я «двічі в одну річку не увійдеш». А також до Володимира Бринзака, оскільки саме він ризикнув знову запропонувати посаду головного тренера людині, під керівництвом якої українки у статусі олімпійських чемпіонок провалили Ігри-2018 у Пхьончангу.
Безумовно, існує ймовірність, що до лютого словенському фахівцю, якого свого часу було визнано найкращим тренером року у світовому біатлоні, все-таки вдасться вивести підопічних на пік форми, а там можна спробувати зачепитися за медаль хоча б в естафеті, за підсумками якої українки на останніх чотирьох чемпіонатах світу неодмінно опинялися на п’єдесталі пошани.
«Можливо, можна застосувати якусь магію і змусити всіх бігти на дві хвилини швидше. Однак це процес, це робота не на шість місяців, а на кілька років», – зокрема й такими словами Велепець прокоментував виступ українок у мас-старті. Складається враження, ніби він уже морально готовий до фіаско у Пекіні, але водночас хоче, щоб йому продовжили кредит довіри.
- Складається враження, ніби Велепець уже морально готовий до фіаско у Пекіні
Звичайно, якщо все завершиться хепі-ендом, Велепець зможе навіть продовжити співпрацю з нашою збірною на наступний олімпійський цикл. Якщо ж у хорошому ключі змін не станеться, то пересічному українському вболівальнику абсолютно не цікаво, подасть Велепець сам у відставку, або ж його попросять піти. Набагато більше хвилює питання, що буде з жіночою збірною, коли завершать кар’єру сестри Семеренко та Олена Білосюк? Та й до кінця незрозуміло, чи захоче далі виступати Юлія Джима.
Але найбільше тривожно за те, хто у недалекому майбутньому представлятиме Україну на Кубку світу? Збірна, що складається більш ніж наполовину з натуралізованих росіянок, які й зараз мешкають у Росії, а після завершення кар’єри тим паче не збираються залишатися в Україні? Яка мотивація для пересічного вболівальника підтримувати таких спортсменок, особливо в умовах воєнного конфлікту між нашими країнами?
Мабуть, відповіді на це питання не знає навіть головне обличчя українського біатлону.
Денис Шаховець, член АСЖУ, Sport.ua