Трійку призерів у рейтингу найкращих українських атлетів 2021 року у зворотньому порядку відкриває мульти-медалістка Олімпіади в Токіо каноїстка Людмила Лузан.
Взагалі, цього року Людмила здобула всі перемоги, про які можна лише мріяти. На чемпіонаті Європи у Познані вона поклала в свою скарбничку дві золоті (в одиночці та двійці на 500 м), срібну (в одиночці на 200м) й бронзову (в двійці на 200 м) медалі, на Олімпійських іграх у Токіо – срібну (в двійці на 500 м) й бронзову (в одиночці на 200 м) нагороди, а на чемпіонаті світу в Копенгагені усі три медалі здобула на дистанції 500 метрів: золоту (у двійці), срібну (в одиночці) та бронзову (у четвірці). Це неймовірний тріумф українського каное!
Звісно, особливий інтерес передусім до успіхів нашої талановитої атлетки у Токіо, адже каноїстки вийшли на олімпійський старт уперше в історії! Раніше вважалося, що це винятково чоловічий спорт. У фінальному заїзді на 200 м в каное-одиночці Людмила стартувала в компанії сильних суперниць на чолі з чемпіонками світу Невін Харрісон зі США і Лоранс Вінсент-Лапуан з Канади. І не розгубилася! Наша дебютантка здобула бронзову нагороду!
–Яким було ваше завдання на проходження дистанції у фіналі і наскільки вдалося з ним впоратися?- запитали журналісти після фінішу.
-Завдання було просто зі старту до фінішу максимально віддати всі сили, що у мене є. І я це зробила. Розпочала добре, потім 2-3 гребки, і я немов провалилась, а далі знову піднялася і почала розганятися. Розумію, що припустилася помилки на старті, але щаслива, що мені вдалося швидко зібратися і наздоганяти, наздоганяти і їхати на фініш потужніше!
–Одразу після фінішу не помітно було вашого задоволення!
– Я нечітко пам’ятаю цей момент. Я справді виклалася цілком, на воді по сторонах нікого не бачила. Коли заїжджала на фініш і відчувала – ось він, останній гребок, навіть не зрозуміла, що я в трійці. Мені здалося, що, можливо, я четверта або п’ята, засмутилася. Хоча на дистанції сил не шкодувала, стала думати, що, напевно, могла краще і, можливо, десь щось не так зробила. Я поїхала прямо, не дивлячись нікуди. Мені здавалося – от і все, от і минула ця гонка, до якої стільки готувалися. Потім розвернулася в сторону, дивлюсь на табло – а я третя! Щаслива, що мені вдалося потрапити до трійки найсильніших у світі. Це було моєю мрією, мені це снилося!
Коли приїхала на Олімпіаду, одразу зрозуміла, що я тут як своя, це моя погода, мій канал, що це будуть мої змагання і все складеться так, як має бути.
–За що ви полюбили каное, як сіли в човен? Зазвичай дівчата обирають інші види спорту…
-Десять років я займалася спортивною гімнастикою, виконала норматив майстра спорту. Однак розуміла, що це мій максимум, я вже більшого не досягну, потрібно щось змінювати. Спорт був у моєму житті з чотирирічного віку, тому я не уявляла свого життя далі без нього. Коли на каное почали приймати дівчат, мій брат, веслувальник, запропонував мені спробувати себе в цьому виді, я прийшла й одразу закохалася у веслування. Мене поставили в човен, я зробила гребок, мій перший тренер Сергій Агванович Батомункоєв сказав, що в мене талант і якщо тренуватимуся, то все в мене вийде. Саме на каное я відчула, як це любити свій вид спорту і щодня ходити на тренування із задоволенням. Тому що останнім часом відвідування гімнастичного залу мені здавалися якоюсь мукою. Я ж висока, не така гнучка, як інші, мені багато чого не вдавалося, але я дуже хотіла виконувати елементи якнайкраще. Не складалося. А коли прийшла на веслування, зрозуміла: ось тут я себе покажу, це мій вид спорту!
– Як відбувалася підготовка після того, як зняли карантинні обмеження?
-Вважаю, що додатковий рік нам пішов у плюс, адже з’явилося ще більше часу, щоб правильно підготуватися, не впустити важливих моментів і добре натренувати і 200 м, і 500 м. Чемпіонати України, Європи, етапи Кубка світу були для нас етапами підготовки до Олімпійських ігор. Усе складалося добре, мій тренер так розпланував роботу, аби я вийшла на потрібний рівень і показала максимальний результат саме тут. Я дуже задоволена і дуже дякую Миколі Івановичу Мацапурі, тому що він найкращий тренер, і це наша спільна маленька перемога. А оскільки я переконана, що завжди можна краще, то думаю, що все ще попереду, це тільки початок, бо нинішня – тільки перша доросла Олімпіада в моєму житті.
–Яка ж вона – формула успіху у веслуванні на каное?
-Я думаю, це любов до свого виду спорту і максимальна віддача. Коли щось робити, так віддавати себе цілком, інакше взагалі краще не братися. Працювати і, незважаючи ні на що, йти до своєї цілі. Все можливо!
Микола Мацапура: «Дивовижний характер!»
– Люда – моя перша вихованка, яка настільки цільна натура, і настільки одержима веслуванням! Усе в неї є – і працелюбність, і віддача, і впевненість у собі, і віра в тренера. Вона не цурається ніякої роботи. Траплялося, розізлився на неї, насварив, відправив на воду. Вона ж після тренування йде – долоні в кров’яних мозолях: «Миколо Івановичу, я все зробила, як ви просили». Це просто дивовижний характер. Талановиті спортсмени тому й успішні, бо працелюбні.
Юрій Чебан: «Історична медаль!»
– Люда витривала, працелюбна, з природним відчуттям води, у неї були хороші наставники. Це загальна перемога, колективний успіх – і для збірної України, і для веслування. Для нас це історична подія. Ми стали свідками здобуття першої в історії медалі в жіночому каное для України. Традиції спринту в каное продовжуються!
А вже за кілька днів після свого бронзового олімпійського успіху Людмила здобула медаль вищого гатунку разом з Анастасію Четверіковою у змаганні двійок на дистанції 500 м. Боротьба розгорнулася так, як я і планував тренер Микола Мацапура. У відмінній формі була китайська двійка, дуже сильну конкуренцію мали скласти також екіпажі Німеччини і Канади. Погода була чудова, для наших дівчат майже ідеальна. Старт вони взяли нормальний. Буквально через 50, 100 метрів вигравали вже метр-два у німкень, які спочатку йшли третіми. А другу половину дистанції Люда і Настя, як завжди подолали набагато сильніше і стали другими слідом за китаянками.
-З самого старту, з першого гребка гонка складалася, і ми накатували, виконували свою роботу. Ми цілком виклалися, це наша найкраща гонка! Щасливі, що нам вона вдалася, і це найкращі відчуття! Ми добре працювали задля цієї медалі, прагнули її, дуже довго до неї йшли. Ми допомагаємо одна одній, робимо спільну справу, у нас єдина мета, – сказала Люда.
– Присвячую медаль своєму тренеру Юрію Чебану, – додала Анастасія Четверікова. – Він вселив у мене віру, що медаль і олімпійський п’єдестал можливі! А також дякую Люді!
-Завжди треба жити мрією, – підсумував Микола Мацапура, – є «бронза», є «срібло». Тепер будемо мріяти і старатися, щоб у Парижі-2024 боротися за «золото».
Галина Нечаєва, членкиня АСЖУ та AIPS