У Стамбулі пройшов 50-й чемпіонат Європи з карате. У турнірі взяли участь 433 спортсмени з 47 країн. Збірна України, за яку виступили 12 осіб, повернулася з Туреччини без нагород, але з трьома ліцензіями на Перші Європейські ігри в Баку (13–14 червня 2015 року).
Якщо зіставити наш стамбульський результат з торішнім блискучим виступом збірної України у Тампере, де в активі нашої команди виявилося чотири медалі (срібло Станіслава Горуни, бронза Жанни Мельник, Аніти Серьогіної і жіночої команди куміте), то на перший погляд його можна розцінити як серйозну невдачу. Однак це був би дуже поверхневий і некваліфікований підхід. Давайте розберемося – чому.
Почнемо з того, що буквально напередодні чемпіонату Європи українська збірна зазнала найтяжчих кадрових втрат. Наш кращий каратист, віце-чемпіон Європи 2014 і бронзовий призер чемпіонату світу 2014 у Бремені, перший номер світового рейтингу у ваговій категорії до 75 кг Станіслав Горуна вибув з ладу через стару травму коліна. Бронзовий призер Тампере і Бремена, чинна чемпіонка світу серед молоді Ірина Зарецька змінила громадянство і в Стамбулі виступала за збірну Азербайджану. Крім того, важку травму ноги отримав основний учасник у категорії до 60 кг, досвідчений Олег Філіпович. У підсумку головному тренеру національної збірної Антону Нікуліну довелося терміново вводити до складу інших спортсменів – Іллю Нікуліна, який був змушений зганяти вагу, щоб вписатися в категорію Стаса Горуни, Віталія Семенцова та Ірину Камінську.
Як завжди наші медальні надії (а також надії на ліцензії в Баку, які діставалися учасникам, які зайняли перші шість місць) були, перш за все, пов’язані з Анітою Серьогіною (-61 кг) та Жанною Мельник (-55 кг), які в цьому сезоні вже мали досвід вдалих виступів на етапах Прем’єр-ліги. Однак спорт є спорт – гарантованих перемог тут не буває. Яскравим тому підтвердженням став той факт, що в Стамбулі з усіх минулорічних чемпіонів Європи захистити свій титул змогла тільки іспанська чоловіча команда куміте.
На жаль, Жанна Мельник, вигравши першу сутичку у росіянки (2:0), потім поступилася Олені Ковачевич з Хорватії (2: 4) і вибула зі змагань. А Аніта Серьогіна програла в першому бою словенці Тьясе Рістіч по хантею (суддівському рішенню) в рівному поєдинку, що завершився з рахунком 1: 1.
Проте вдало виступила львів’янка Катерина Крива (до 60 кг), яка здобула три перемоги – над суперницями з Греції (1:0), Азербайджану (4:0) та Угорщини (1:0). Потім Катя мінімально поступилася титулованій француженці Олександрі Рекк’я, яка згодом стала чемпіонкою. Рекк’я протягнула до втішного етапу Катерину і чинну чемпіонку Європи та світу туркеню Серап Озчелик. У сутичці за бронзу титулована господиня татамі виявилася сильнішою за українку – 2:0. Але п’яте місце забезпечило Каті Кривій ліцензію до Баку, з чим ми її і вітаємо від душі.
У ваговій категорії до 68 кг львів’янка Ірина Камінська, перемігши в першому бою спортсменку з Косово, потім волею турнірної сітки зустрілася з Іриною Зарецькою, чиє місце в збірній України вона і зайняла в Стамбулі. Нова «азербайджанка», яка хвацько почала турнір, вибивши чинну чемпіонку Європи росіянку Інгу Шерозія, впевнено здолала свою тезку і вчорашню співвітчизницю – 4:0. Втім, на цьому успіхи Зарецької закінчилися – вона програла Марині Ракович з Чорногорії і може втішатися лише тією обставиною, що Азербайджан на правах господаря Ігор у Баку автоматично заявляє свого учасника в кожній ваговій категорії. Всього в кожній вазі виступатимуть по 8 спортсменів – шість перших з чемпіонату Європи, представник Азербайджану та один спортсмен з вибору Всесвітньої федерації карате. А значить, шанс поборотися за великий куш (500 тис. євро за перемогу), який і заманив Ірину до Азербайджану, залишається. Що ж, такий сучасний спорт. До цієї теми ми ще повернемося.
У важкій вазі (+68 кг) одеситка Анастасія Степашків обмежилася однією сутичкою, програвши Драгані Кон’євич з Чорногорії 0:3. Інша одеситка – наша найкраща майстриня ката Ганна Крещенко провела в Стамбулі два поєдинки. Обігравши росіянку (3:2), вона потім з таким же рахунком поступилася хорватці.
Так само дві сутички провів на стамбульському татамі дебютант європейського чемпіонату киянин Віталій Семенцов (-60 кг). Перемігши словака (2:0), він програв датчанину (0:7). А інший дебютант, львів’янин Назар Сенчишин (-67 кг) виграв у серба (2:0) і естонця (1:0), а в третьому бою мінімально поступився майбутньому бронзовому призеру іспанцеві Мануелю Расеро Руїсу.
Однаково склалася турнірна доля у двох одноклубників по львівському «Юніону» Іллі Нікуліна (-75 кг) та Ярослава Горуни (-84 кг). Ілля переміг словака (2:0) і англійця (2:1), а потім потрапив на майбутнього чемпіона – знаменитого азербайджанця Рафаеля Агаєва, якому крупно програв – 0:8. У втішній сутичці Нікулін-молодший мінімально поступився минулорічному чемпіону Європи італійцеві Луїджі Бузе і посів сьоме місце. Ярослав переміг білоруса (2:0) і англійця (4:1), а потім потрапив на майбутнього чемпіона – італійця Нелло Маестро, якому програв – 3:5. У втішній сутичці Горуна-молодший мінімально поступився французу Кенжи Грийону і посів сьоме місце. Ці місця забезпечили Іллі та Ярославу ліцензії на Ігри в Баку, оскільки в призерах виявилися представники Азербайджану (чемпіон Європи у вазі -75 кг Рафаель Агаєв і віце-чемпіон у вазі -84 кг Айхан Мамаєв), які будуть виступати в Баку на правах господарів.
Наш важковаговик Євген Мотовилін з Чернівців у першій сутичці програв греку – 3:7 і на цьому його виступ в індивідуальному розряді закінчився. Євген з товаришами ще виступив у командному куміте, де українці провели один матч – проти Азербайджану, програвши майбутнім бронзовим призерам з рахунком 1:2.
Наша жіноча команда куміте провела два матчі, програвши з однаковим рахунком 0:2 спершу Росії (майбутнім срібним призерам), а у втішному раунді – Боснії і Герцеговині.
Як бачимо, результати не надто успішні, але цілком робочі, бойові. А медалі, як вже зазначалося вище, нікому заздалегідь не гарантовані. Взагалі на 50-му чемпіонаті Європи розподіл нагород виявився дуже щільним. Всього медалі вигравали спортсмени з 19 країн, причому перше місце в загальнокомандному заліку дісталося Іспанії, у якої на рахунку всього три золота, а по дві вищі нагороди завоювали представники відразу шести країн. Вищу позицію серед них зайняли турки, у яких в активі ще 6 срібних і 3 бронзових медалі. Але навряд чи господарі турніру так вже задоволені своїм результатом – у себе вдома вони напевно розраховували на більше, зокрема, на золото своїх кращих чемпіонів – Серап Озчелик і Сенеша Еркана. Та не судилося, це спорт. Так що українцям немає сенсу посипати голову попелом, а слід проаналізувати причини невдач і спокійно працювати далі.
Такої позиції дотримується президент Української федерації карате Сергій Левчук, який зазначив, що на виступі нашої команди не могла не позначитися економічна ситуація в українському спорті в цілому і в українському карате зокрема. Якщо Міністерство спорту досі не розрахувалося з УФК за чемпіонат світу в Бремені (листопад 2014), якщо федерація живе в борг у своїх нечисленних меценатів, якщо провідні спортсмени та тренери змушені відволікатися на семінари по всьому світу, де вони можуть реально хоч трішечки заробити – іноді ціною травм і амортизації, то навряд чи нам варто очікувати сьогодні регулярних великих успіхів на найбільших турнірах. Особливо – в протистоянні з ситими й багатими суперниками. Наприклад, збірних Туреччини та Франції, чиї річні бюджети складають більше 3 млн. євро.
Хоча, з іншого боку, прямого лінійного зв’язку між умовами підготовки та спортивним результатом немає. Що показав, наприклад, виступ екс-українки Ірини Зарецької, яка і була «в усіх сенсах» упакована азербайджанською федерацією, і готувалася до Євро-2015 в тепличних умовах в Еміратах, а до медалі так і не дійшла. Та й та ж збірна України, яка вряди-годи злітала на турнір літаком, а не їхала автобусом зі Львова через всю Європу (як це було, наприклад, в Бремені), свої турнірні показники знизила. Так що не все вирішують матеріальні чинники. І в цьому плані президент УФК підкреслив, що на новому етапі свого розвитку Федерація має намір зосередитися на роботі в регіонах, на підтягуванні загального рівня українського карате до високих зразків Львова, Одеси, Києва, на розвитку дитячого та юнацького карате як унітарного джерела майбутніх перемог.
Завдань чимало, вирішувати їх є кому. Так що довго горювати над скромними стамбульськими результатами ніколи й нема чого. Кличуть нові старти і нові виклики. До хорошого звикаєш швидко: ще три роки тому ми тільки мріяли про європейські або світові медалі, а тепер неодмінно чекаємо їх від кожного турніру. Нічого: все вже було і все ще буде. Але не за гарантованим розкладом, а в результаті важкої праці, серйозної роботи над допущеними помилками та створення належних умов для подальшого розвитку нашого виду спорту в усіх регіонах країни. У великому спорті по-іншому не буває.
Варто додати, що в Стамбулі українська делегація презентувала видання УФК – журнал «DOJO», в якому дана всебічна картина розвитку карате в Україні. Журнал справив хороше враження на європейських колег. І це безсумнівний іміджевий успіх УФК.
Ігор Левенштейн,
голова Комітету УФК зі ЗМІ та зв’язків з громадськістю