ГоловнаНовиниОлександр Волков: «Зараз я шукаю спонсора для вітчизняного баскетболу»

Олександр Волков: «Зараз я шукаю спонсора для вітчизняного баскетболу»

Студенти Інституту журналістики зустрілися з першими особами Федерації баскетболу України Олександром Волковим та Олександром Ларіним. Один є президентом організації, другий обіймає посаду генерального секретаря. Місце аудієнції – столичний Палац Спорту, де розташований кабінет Олександра Анатолійовича. Юні журналісти спілкувалися із баскетбольними функціонерами майже півтори години і змогли отримати відповіді на чимало цікавих запитань.

Колись робочим місцем Олександра Волкова був баскетбольний паркет. Години тренувань, вирішальні хвилини напружених матчів – усе це стало повсякденною справою для видатного спортсмена. Варто сказати, що на цій ниві він мав неабиякі успіхи. Переможець першості СРСР (разом із «Будівельником» та ЦСКА), чемпіон Європи, володар золота Олімпіади в Сеулі (Корея, 1988), один із перших радянських гравців у НБА – всі ці звитяги внесли Волкова до когорти найтитулованіших вітчизняних баскетболістів.

Після повернення до України Олександр Анатолійович змінив просторий майданчик на тісні кабінети.  Він встиг побувати і міністром спорту (1999-2000), і депутатом Верховної Ради (VI і VII скликань). У 2000 році Волков навіть поновив баскетбольну кар’єру заради створеного ним же БК «Київ».

Сьогодні місцем роботи колишнього спортсмена є затишне приміщення на третьому поверсі Палацу Спорту – саме тут «мешкає» Федерація баскетболу України. Студентів 3-го курсу спортивної групи Інституту журналістики Олександр Анатолійович зустрічав у своєму кабінеті. Разом із президентом Федерації тут був і її генеральний секретар – колишній заступник міністра спорту Олександр Ларін. Перші особи вітчизняного баскетболу привітали кожного з юних гостей рукостисканням. Майбутні журналісти розмістилися на запропонованих їм місцях. Хтось почав виймати із сумок фотоапарати і диктофони. Хотілося вловити кожну мить довгоочікуваної розмови. А поговорити дійсно було про що.

Олександр Волков: Баскетбол не може існувати без журналістики. Проте останніми роками значна частина спортивних медіа замість того, щоб критикувати конструктивно і бути професіоналами, займаються «чорним» піаром, дискредитацією людей, замовними матеріалами. Вони не популяризують спорт, а відштовхують від нього людей. Ми не реагуємо на усе це і просто робимо свою справу. Ось в останні роки була дуже «цікава» ситуація. Молоді журналісти робили сенсаційні матеріали про український баскетбол, про нашу федерацію. При цьому вони жодного разу не зателефонували, не уточнили якісь сумнівні факти. Почули десь, і вперед. Я зіставляю це із радянськими журналістами, із працівниками ЗМІ у США, Італії та Греції. Безумовно, там була жорстка критика, були дуже серйозні розбори матчів. Але в той же час ті мас-медіа возвеличують гру, команди, гравців, тренерів. Це впливало на популяризацію баскетбол у тих країнах.

Олександр Ларін: Я багато працював зі спортивними журналістами. Зокрема одним із наших проектів був телеканал «Мегаспорт». Як на мене, це був один із небагатьох ресурсів, котрий намагався дотримуватися професійних норм і стандартів. Правильно, коли обом сторонам дають висловити свою думку, при цьому журналіст стоїть над усім цим і дає можливість глядачу, слухачу або читачу самому визначити, за ким правда.

– Зараз дуже непроста ситуація із Суперлігою. Три клуби припинили своє існування. Ще низка команд має дуже серйозні проблеми. Це і «Говерла», і «Дніпро-Азот». Чи допомагає їм якось Федерація баскетболу?

О. В.: Сьогодні страждають від недофінансування усі команди. Ніхто не горить бажанням витрачати гроші на спорт. Зараз я не є депутатом Верховної Ради. Раніше мандат давав мені можливість бачити Президента, бачити Прем’єр-міністра, вирішувати якісь завдання для Федерації, для чемпіонату, для клубів. Тепер такого інструменту я не маю. Що стосується сьогоднішньої Суперліги, то зрозуміло, що маріупольський «Азовмаш» і БК «Донецьк» на даному етапі ми втратили. Є 7 команд, що фінансуються групою «Приват», якою керує Ігор Коломойський. «Будівельник» і «Дніпро» при цьому є більш-менш самостійними і здатні вижити без вливань ззовні. Інші ж клуби, такі як «ДніпроАзот», «Одеса» повністю залежать від спонсорського фінансування. В останній момент вони отримали транш, Коломойський дав їм гроші, і ми спільними зусиллями запустили Суперлігу. А вона, як відомо, є проектом клубів і Федерації. Десь місяць тому Ігор Валерійович зустрічався із керівниками цих команд, пообіцяв, що проблем із фінансуванням не буде. Проте протягом певного часу клуби не отримують грошей. Як наслідок, вони не платять внесків. Через це Ліга не має коштів, аби заплатити арбітрам, і ті поки вимушені подорожувати за власний рахунок. У мене на столі зараз лежить колективний лист від суддів, в якому вони заявляють, що не хочуть працювати в такому режимі далі. І просять вжити певних заходів. А ми не можемо змушувати їх робити свою справу безкоштовно, особливо враховуючи нинішню економічну ситуацію. Ми поставили дедлайн командам-боржникам. Якщо вони не виконають своїх фінансових зобов’язань, то ми їх виключимо із Суперліги і будемо якось переформатовувати чемпіонат.

– Запитання щодо діяльності колишнього міністра спорту Дмитра Булатова. Він казав, що «Міністерство має фінансувати лише декілька ключових видів спорту, а інші мають існувати за рахунок хорошого менеджменту». Як ви до цього ставитеся? І чи підтримуєте ви зв’язки з паном Булатовим з приводу коаліції «За реформу спорту»?

О. В.: Скажу чесно, що коли призначали Булатова, ми усі були в шоці. Ще будучи депутатом, я підійшов до нього у залі Верховної Ради, привітався і почав ставити питання з приводу нашої стратегії відносно Євробаскету-2015. Міністр не дуже розумів, про що я взагалі говорю. Виявилося, що він не знав, хто з ним розмовляє. Мені довелося представитися, сказати, що я такий-то такий-то. Так ми познайомилися. Попервах я думав, що Булатов-міністр – це чергове випробування для спорту. Проте згодом ми стали працювати. Він спочатку не розумів багатьох речей, не орієнтувався у спортивній термінології. Але поступово Дмитро Сергійович адаптувався. Молодий, амбіційний, він справді хотів зробити щось корисне. І ми навіть боролися за те, щоб Булатов лишався керівником цього Міністерства. Я, якщо чесно, не пам’ятаю, щоб він говорив щось про фінансування федерацій. Булатов допомагав нам, бо бачив  результати нашої роботи. Це, до речі перший міністр, який звернув увагу на те, що бюджети різних федерацій відрізняються в рази. Саме Булатов організував Конгрес за реформу у сфері фізичної культури і спорту в Україні. Там виступав і представник Чехії, який розповідав про дуже цікавий досвід своєї країни, де знайшли баланс і домовилися таким чином, що всі вили спорту були задоволені рівнем фінансування.

О. Л.: Я дуже здивований подібною цитатою Булатова. Ми пропрацювали певний час разом, і нічого подібного мені від нього чути не доводилося. Тепер щодо реформи. Чим відрізнявся Дмитро Сергійович на посаді міністра спорту від своїх попередників? Тим, що він був відкритий до всього, що йому говорили. Декілька федерацій (плавання, хокею на траві, баскетболу, художньої гімнастики тощо) прийшли до висновку, що необхідно докорінно реформувати спорт, адже уся ця сфера і досі в основному живе за радянськими правилами. До того ж витяг із Закону України «Про фізичну культуру і спорт», де говориться, що держава управляє спортом, суперечить Олімпійській хартії. Булатов – це не класичний чиновник. Він з радістю прийняв нашу пропозицію щодо реформи. 16 жовтня ми презентували цю концепцію на спортивному Конгресі. Ще тоді довелося відчути значний опір від чиновників середньої та й вищої ланки, котрих поточна ситуація повністю влаштовувала. І те, що ми встигли зробити, зайшло сьогодні, на жаль, у глухий кут. Зараз одна з найголовніших проблем – це дитячий спорт. У нас тренер, котрий працює з ранку до ночі у залі, займається з чотирма командами, отримує від півтори до трьох з половиною тисяч гривень. І нинішня система не розрахована на те, щоб давати йому якісь стимули збирати талановитих дітей. Наша реформа пропонувала нові механізми, котрі відповідають економічній ситуації і тій моделі, до якої рухається країна. Ми рухаємося в Європу, де діє клубний принцип як основа спортивного  співтовариства. Проте наші ідеї поки лишаються на папері.

О. В.: Хочу додати, що ми намагаємося працювати і з новим міністром спорту (Ігорем Ждановим). Ми робимо певні кроки назустріч, адже ніколи воювати і з’ясовувати стосунки. Зараз у нас як виходить? Багато видів спорту тримається на плечах ентузіастів. А держава непомітно від цього відмежувалася. І весь розвиток втратив свій напрям. Але ж у нас є і студентський спорт – величезний потенціал, котрий лишається незадіяним. А чому так? Саме через те, шо немає цього напрямку. Знизу ніби і є спроби розвивати цю сферу, але зверху підтримки немає, і ідея затухає. А що відбувається в областях? Я «аплодую» чиновникам, котрі переконали населення, що вони в стороні від спорту. В кожному місті ніби є відділи спорту, на які держава виділяє певне фінансування. Але управлінці скоріше звинуватять федерації, тренерів, але тільки не себе. Проте цими коштами розпоряджаються саме вони.

– Хотілося б поговорити про спортивне телебачення в Україні. Ви вже згадували про канал «Мегаспорт», котрий згодом змінив формат. «XSport» фактично припинив існування. Канали групи «Поверхность» ледь-ледь зводять кінці з кінцями. Чому в Україні спортивне телебачення (окрім спеціалізованого футбольного) не здатне закріпитися у медіапросторі?

О. В.: У 2003 році я зустрічався з Дмитром Фірташем – крупним бізнесменом, і той виявив зацікавлення у баскетболі. Ми запропонували йому створити спортивний канал, спортивне радіо. Він ніби погодився, і нам вдалося доволі швидко запустили «Мегаспорт». Що сталося потім? Як на мене, канал постраждав через власну незалежність. Ми робили проект заради спорту, а усі телевізійні медіа жили своїм життям. «Мегаспорт» входив до групи «Інтер», і людям, які там управляли, наш канал був непотрібен. Це з тієї серії, коли все приносить гроші, а це не приносить. Керівники цієї медіагрупи захотіли переробити «Мегаспорт» під свій формат, де мали місце замовлення, «відкати» і т. д. Врешті-решт, вони перемогли. Це був великий удар для нас, і саме після цього ми пішли різними шляхами з Дмитром Фірташем.

О. Л.: (Олександр Ларін очолював «Мегаспорт» – прим. А.О.) якщо ви подивитеся наші канали, то побачите, що там відсутній так званий виховальний компонент. Олігархічні клани сформували доволі своєрідне телебачення. Це не бізнес господарів, а лише інструмент. Вони заробляють шалені гроші на іншому, а медіа використовують, аби когось дискредитувати, на когось вплинути. У нас виникло це гламурно-глянцеве телебачення: дзвінке, яскраве, порожнє і дуже дороге. Серед спортивних продуктів конкурувати із цим може хіба що бокс і футбол. Ніхто не займався і не займається вихованням аудиторії. Спорт просто прибрали з екранів.

– Олександре Анатолійовичу, чи вистачає у вас часу просто подивитися зарубіжний баскетбол?

О. В.: Звичайно. У мене встановлений канал Viasat, котрий дозволяє дивитися зарубіжні трансляції. Там показують і університетський баскетбол, і НБА. Окрім спорту та іноді новин, я по телевізору більше нічого і не дивлюся.

– Повернімося до проблем вітчизняного баскетболу. Чому на матчі регулярного чемпіонату ходять кілька сотень людей, а Фінал Чотирьох зібрав майже повний Палац Спорту?

О. В.: Сьогодні у клубів лімітовані фінанси. Немає коштів на піар, реклама фактично відсутня. А для Фіналу Чотирьох Федерація віднайшла певні ресурси, були залучені спонсори, розклеєні оголошення. Та й людям подобається такий формат, коли йде боротьба за трофей, а кожна гра має вирішальне значення.

– Які все-таки перспективи вітчизняного баскетболу? Найближчим часом ми будемо спостерігати боротьбу за виживання, або все ж є щось обнадійливе?

О. В.: Сьогодні, відверто кажучи, немає грошей. Ми ще не розрахувалися із групою американських тренерів. Фрателло та його помічники пропрацювали в кредит на чемпіонаті світу. У нас немає розуміння, звідки брати кошти на підготовку збірних. Я не маю постійних контактів із першими особами держави, і ми поки не знаємо, що робити із Євробаскетом–2017 (в України лишається право на його проведення – прим. А. О.). Я не можу підписати контракт на цей турнір без чітких гарантій держави. У травні відбудеться конференція FIBA Європа, де на порядку денному стоятиме питання по 2017 року. Сподіваюся, до того часу ми визначимося. Є складності із формуванням бюджету. Хоча ми намагаємося влаштовувати і дитячі турніри. Вдалося врятувати жіночу лігу. Збірна України виступає на чемпіонатах Європи в усіх вікових категоріях. Нам важливо це зберегти, віднайти кошти.

Тому чітко про перспективи сказати нічого не можу. Адже, по-перше, немає стабільного фінансування, а по-друге, цього року мають відбутися перевибори у Федерації. Я готовий шукати мецената для вітчизняного баскетболу і вже фактично цим займаюся. До речі, у мене ніколи не було такої мети – стати президентом ФБУ, це скоріше вимушений захід. Вже двічі поспіль я висуваюся на безальтернативній основі. Цього року буде хоч хтось, хто стане моїм конкурентом? Скількох я вже кликав, але за місяць усі кудись зникають. Мабуть, бояться брати на себе відповідальність. Зараз же у нас два варіанти: або ми знаходимо нову людину із грошима і прозорою програмою розвитку баскетболу, або залишаємо все як є і тягнемо цей вид спорту за рахунок наявних ресурсів. На жаль, другий шлях – це скоріше шлях збереження, аніж розвитку.

Стрімко пролетів час, відведений на зустріч. Юні журналісти збираються і поволі покидають кабінет президента Федерації. А Олександр Волков і Олександр Ларін лишаються. Їм треба працювати, адже на плечах цих двох людей поки тримається весь вітчизняний баскетбол.

Арсеній Овсянніков,
3 курс, спортивна група
Інститут журналістики КНУ ім. Т. Шевченка
 

Популярні новини