Військовослужбовець Збройних сил України Іван Молдун нещодавно повернувся з німецького Дюссельдорфа, де представляв Україну на Invictus Games (Іграх нескорених). Чоловік здобув дві срібні медалі: у веслуванні на тренажерах та у плаванні на дистанції 50 метрів брасом.
Іван отримав важке поранення, втративши обидві ноги, у листопаді 2022-го під час боїв на Мар’їнському напрямку. Зараз він проходить реабілітацію та намагається перейти на протези.
Про цьогорічні Ігри Нескорених, підготовку до турніру, психологічну реабілітацію та знайомство з принцом Гаррі військовий розповів в інтерв’ю.
— На Іграх Нескорених ви виступали вперше. Розкажіть, будь ласка, що для вас означали ці змагання?
— Я вирішив взяти участь в Іграх для того, щоб займатись спортом, адже це потрібно для реабілітації. Втім, бувши на відборах та в Дюссельдорфі, я отримав і величезну психологічну реабілітацію. На неї я зовсім не розраховував, але зараз можу сказати, що Ігри справді вплинули на мене позитивно і психологічно дуже допомогли.
— У Вашій програмі на турнірі були веслування на тренажерах, плавання, стрільба з лука та волейбол сидячи. Вам вдалось стати срібним призером із двох видів спорту. Задоволені таким результатом?
— Насправді, на такий результат я не розраховував, адже була величезна конкуренція, дуже багато хороших спортсменів. Я старався витиснути з себе максимум, коли виходив змагатись, а за результати я не думав взагалі.
— Як готувались до участі?
— Тренуватись плавати, наприклад, у мене майже не було можливості, оскільки я перебуваю в реабілітаційному центрі на Львівщині, де басейну немає. Тому потрібно було їздити до Львова. Але і їздити було проблематично — транспорт недоступний. Тому я плавав у басейні перед зборами всього декілька разів.
Майже всі тренування проходили на спортивних зборах — перед змаганнями ми були на тренуваннях у Києві, потім ми їздили в Хорватію. Уже там я тренувався повноцінно. Але, я вважаю, що цього було недостатньо.
— Скільки часу тривали збори?
— Активна підготовка тривала менше, ніж місяць.
— Соцмережами “розлетілось” відео, де принц Гаррі, проходивши повз українську трибуну, потиснув Вам руку, поспілкувався та зробив кілька світлин. Про що говорили та які емоції залишились від цієї зустрічі?
— Це була перша наша зустріч. Ми перекинулись словами, але англійську мову я не знаю на хорошому розмовному рівні, тому насправді в нас не дуже вийшов діалог.
— Насправді зараз до України прикута увага по всьому світу. Відчували особливу підтримку на Іграх Нескорених?
— Підтримка відчувалась від інших команд-учасників змагань, від німецьких військових, які там перебували. До нас підходили представники різних країн, запитували, чи вистачає їхньої допомоги. Звичайно, зрозуміло, що її не вистачає, але дуже приємно, що люди запитують, цікавляться…
— Результат України на Іграх 2023 року став найкращим за всю історію участі команди в цих змаганнях. Цьогоріч Україна завоювала 34 медалі: 12 золотих, 14 срібних та 8 бронзових. Чи очікувала команда на такий результат?
— Чесно кажучи, я не можу сказати, чи очікували ми такого результату, але з упевненістю можу сказати, що українська команда достойно та гідно виступала на цьому турнірі. Ми тренувались, не покладаючи рук. Тому це однозначно заслужені медалі, якими команда пишається.
— Наскільки Ігри нескорених важливі для ветеранів?
— Ігри Нескорених дуже важливі. Часто буває так, коли військові, отримавши травму, не знають, що робити, не можуть “влитись” у суспільство, пиячать. Саме тому й започаткували Ігри нескорених.
Особисто я отримав величезну психологічну реабілітацію. І на цьому етапі Ігри нескорених для мене не закінчуються. Я, можна сказати, став амбасадором і тепер мотивую інших хлопців, які теж військові ветерани і яким теж допоможе цей турнір. Тому моя місія продовжується.
— А плануєте брати участь у наступних Іграх?
— Звичайно. Вже починаю до них готуватись. Буду брати обов’язково. Я дуже хочу взяти участь у велопробігу. Цьогоріч цей вид спорту перетинався зі стрільбою з луку, тому я в ньому участі не брав. Можливо, наступного разу вдасться, якщо змінять розклад.
— Розкажіть трохи про себе, чим ви займались до повномасштабного вторгнення росії в Україну?
— Я з сім’єю жили в Херсоні. Я працював інженером з організації дорожнього руху, потім перейшов на роботу оператора станка з ЧПУ («числове програмне управління» – ред.), а згодом відкрив свій бізнес, купив маленький станок, почав працювати на себе.
Перед повномасштабним вторгненням ми поїхали у селище Славське покататись на лижах зі своєю сім’єю, але вторгнення нас там застало і зрозуміло, що до Херсона ми уже не повернулись. Я вирішив піти у місцеву самооборону. Згодом дружина поїхала в Німеччину з дітьми, а я пішов воювати.
— Як ви отримали поранення? І які у вас спогади про цей день?
— Я пам’ятаю, що це був листопад минулого року. Ми тоді тримали позиції на Мар’їнському напрямку. Це був мінометний обстріл: в окоп прилетіла фосфорна міна і від неї я отримав поранення. Я був притомний майже весь час, поки мене не вивезли. Я розумів, що сталось. Коли я опритомнів у лікарні й мені сказали цю новину, то я не здивувався. Я пам’ятаю і бачив усе на власні очі.
— Що би ви порадили військовим, які отримали інвалідність?
— Якщо є якісь фізичні проблеми, то зрозуміло, що треба обов’язково звертатись до фахівців — госпіталь, реабілітаційний центр — там допоможуть. А от щодо психологічного стану — не треба соромитись, треба говорити про це, звертатись хоча б до таких самих побратимів, як вони. Тоді трошки легше переживати.
— Як проходить ваша реабілітація і які плани на майбутнє?
— Реабілітація проходить добре, я вже отримав навчальні протези. На Іграх нескорених я брав участь в плаванні, після тренування в басейнах уже відчуваю покращення. На жаль, не скрізь є басейни, не у всіх реабілітаційних центрах, дуже їх не вистачає, бо вони дуже допомагають.
Плани на майбутнє — завершити протезування і з’єднатись з сім’єю. Вони зараз у Німеччині, в Гамбурзі.
Соломія Соловей, член АСЖУ