Хорватія. Італія Албанія. Грузія. Німеччина. Франція. Англія. Це назви команд, які Іспанія перемогла на шляху до свого четвертого титулу чемпіона Європи. Незважаючи на те, що покоління 2008-12 була кращим за якістю від сучасного, важко сперечатися, що вчорашня здобуття іспанцями Трофею Анрі Делоне є найбільш вражаючим з усіх!
Де ла Фуенте – автор історичного досягнення
Іспанія розпочинала турнір як, свого роду, аутсайдер у когорті фаворитів. Не маючи видатних зірок-талісманів й молодого ядра, мало хто передбачав, що вони не лише виграють турнір, але й стануть найкращою командою на ньому. Сім перемог поспіль – відтепер це абсолютний рекорд на великих турнірах за участю збірних.
Луїс де ла Фуенте спростував скепсис критиків. Він був далеко не привабливим вибором, коли замінив Луїса Енріке на посаді головного тренера, але який результат у підсумку він продемонстрував! Де ла Фуенте додав до двох молодіжних титулів чемпіонів Європи, виграних з командами U-19 та U-21 такий же успіх у дорослому футболі, досягнувши цього впродовж 9 років. До того ж, його нинішня команда достатньо молода, щоби започаткувати ще одну іспанську династію на міжнародній арені.
Ключові фігури іспанців
Звісно, формуванню команду допомагала наявність у лавах ймовірного володаря “Золотого м’яча” 2024 року: Родрі був абсолютно всюди на полі під час цього турніру. Володар титулу найкращого гравця Євро, за версію УЄФА, є, справді, одним із найкращих опорних півзахисників за всю історію футболу. Але навіть після його заміни у перерві фіналу, іспанська команда все одно зуміла переграти Англію Саутгейта. Субіменді, що вийшов на поле, зіграв, можливо, значно краще в другому таймі, ніж Родрі в першому.
Але гравцем фіналу, безсумнівно, став Ніко Вільямс. Він був абсолютно незупинним на лівому фланзі, та ще й створював проблеми для Англії й на правому краю. Його темп і дриблінг були занадто складним завданням для Кайла Вокера, котрому не вдалося гідно протистояти молодому уродженцю Памплони у берлінському фіналі. Гол Вільямса – став цілком логічним після досить сумнівної гри англійців в обороні.
Ламін Ямаль провів набагато спокійнішу гру на протилежній стороні поля, але все таки зумів зробити результативну передачу якраз на Вільямса. Відносно бліда гра Ямаля у фіналі – заслуга одного із найкращих гравців Англії того вечора – Люка Шоу, котрий, більшою мірою, не давав 17-річному вундеркінду демонструвати свій талант.
Помилки Саутгейта
Загалом Іспанія вірила, що зможе виграти гру. Вони не були готові задовольнятися додатковим часом й пенальті після того, як Англія зрівняла рахунок. І їхній менталітет привів до заслуженої перемоги в основний час. Для Англії ж це – другий поспіль програний фінал Євро. Однак цього разу набагато менше розчарування: і серед уболівальників, і серед медіа. Є загальна згода, що Іспанія була найкращою командою на турнірі та цього вечора, а тому іспанці – законні переможці.
Ґарет Саутгейт знову вивів збірну Англії у фінал, але те, що відбувалося на полі «Олімпіаштадіону», вкотре дало розуміння, чому було так багато закликів, щоби він залишив свою посаду після цього турніру. Саутгейт знову помилився з налаштуванням і тактикою. Проти такої команди, як Іспанія, важко сподіватися, що прийде окремий блискучий момент, який врятує ситуацію, як це було під час попередніх матчів плей-оф. «Три леви» повернулися до схеми з чотирма захисниками після гри у п’ять оборонців. Те, що рішення – помилкове, показали обидва голи, пропущені від Іспанії. Додатковий центральний захисник міг би закрити простір, який знайшли Ніко Вільямс та Мікель Оярсабаль для своїх успішних фінішів.
Півзахист Англії також показав дуже невдалу гру: Беллінгем і Фоден були “анонімними” протягом більшої частини гри. Тим часом дії Кейна, який не встигав за темпом гри, часто призводили до зриву контратак англійців: капітан просто не встигав вчасно потрапити в штрафний майданчик. Коли його змінили на 60-ій хвилині, Воткінс додав енергію та біг, чого бракувало Кейну. Якби Саутгейт мав сміливість дати форварду «Астон Вілли» вийти у стартовому складі замість нападника “Баварії”, перший тайм Англії можливо би завершився зовсім інакше.
Палмер на тлі інших
І, власне, у цьому, насправді, й полягає історія турніру для Англії. Найкращі таланти, які провели блискучі клубні сезони, здебільшого не змогли повторити цю форму на Євро. Сака, Беллінгем, Кейн, Вокер, Райс, Фоден. Всі зіграли на Євро недостатньо добре. Це стосується не лише гравців Англії, а й багато інших зірок на турнірі.
Найкращим або найвпливовішим гравцем Англії у Німеччині був Коул Палмер. Хоч він й грав лише частину часу, ніж інші гравці, але, коли виходив на поле, був дуже наполегливим, граючи на атаку. Крім того, здається, він чи не єдиний у нинішньому складі, хто може віддати “through ball” передачі. Його результативна передача Воткінсу у півфіналі – яскравий приклад цього твердження. Натомість Сака чи Фоден навіть близько не намагалися спробувати щось подібне. Гол Палмера у фіналі – цілком заслужений для гравця, який, справді, провів сезон свого життя – для клубу та збірної.
Роки болю продовжуються…
І від усього цього розчарування стає ще більшим, адже після того, як англійці зрівняли рахунок, вони не продовжили тиск на ворота суперника й не розвинули свій атакувальний успіх, а “низько сіли”, намагаючись дограти до додаткового часу. І це показує різницю між Іспанією та Англією. Саутгейт хотів виграти через контрольовану обережність. Тим часом, Іспанія взяла на себе обов’язок повернутися в гру й підштовхнути Англію до меча.
У підсумку, футбол не «повернувся додому». Натомість «роки болю» з 1966 року тепер будуть збільшені до 60. Але чи наступні два роки будуть проведені під керівництвом Саутгейта – великим питання.
Андрій Тодос , член АСЖУ та AIPS