It’s coming home?
Знаменита композиція «Three Lions» побачила світ як офіційна пісня Англії під час домашнього Євро-96. З того часу минуло вже 28 років. Крім слів «It’s coming home» («Це повертається додому»), оригінальна версія містить слова «30 years of hurt, never stopped me dreaming» («30 років страждань не зупинять мою мрію»). Ці 30 років болю стосувалися тоді періоду часу з 1966 року, коли Англія виграла свій наразі єдиний великий міжнародний трофей – титул чемпіона світу.
Перемотаймо плівку вперед – до 2024 року. Англійці вже прожили усі 58 років болю. Але, нарешті, це може змінитися сьогодні. Бо Англія грає у фіналі Євро і сьогодні ввечері зустрінеться з Іспанією на «Олімпіаштадіоні» у Берліні.
Від невиразного старту – до камбеків у плей-оф
Англія розпочала турнір з доволі невиразної кампанії на груповому етапі. «Леви» мінімально перемогли Сербію 1-0 і були далекі від переконливого виконання у нічийних матчах проти Данії (1-1) та Словенії (0-0).
Потім настала стадія плей-оф, і Англія, вперше в історії, пропускала у кожному з усіх своїх матчів у раунді «на виліт». Однак вони, якимось чином, здійснювали дивовижні камбеки, зумівши виграти кожне із цих постистоянь. «Бісіклета» Беллінгема на останній хвилині, переможний пенальті Александер-Арнольда, пізній переможний гол Оллі Воткінса… Попри всі свої недоліки та загалом погану гру на турнірі, Англія дотримувалася принципу “ніколи не помирай”, завдяки якому вона й вийшла у другий фінал Євро поспіль.
Різниця з фіналом Євро-2020: зухвалість й самовпевненість фанатів.
У порівнянні з Євро-2020, відчуття цього разу інші. Англія не вважається фаворитом. Вони також не грають вдома. Як відомо, попередній фінал відбувся на “Вемблі” і був затьмарений негараздами з боку натовпу до та під час матчу. Настільки, що мерзенна поведінка англійських уболівальників того дня («кузьмичів» та інших) майже виправдовувала їхню поразку від Італії у серії пенальті.
Поразка здавалася доволі справедливою на тлі поведінки фанів та виконання Англії на полі. Вони добре почали, але потім повністю «розпалися» у другому таймі. Варто відзначити, що вже тривалий час ця риса є характерною для команди під керівництвом Саутгейта.
Беллінгем приніс менталітет з «Реала»?
Однак у Німеччині це, здається, нарешті змінилося. Так, футбол Англії далеко не найпривабливіший. Але завдяки якості, майстерності та глибині свого складу вони продовжують битися до самого кінця. Майже як «Реал» цього сезону. Певні показники далекі від задовільних, але, якимось чином, англійці знаходять спосіб виграти майже з нічого. Здається, Беллінгем приніс переможний менталітет «Лос Бланкос» до табору збірної Англії. Не дивно, що британці зрівняли рахунок або виграли свої матчі на стадії плей-оф, забивши в останні 10 хвилин ігор та пізніше, а також після того, як пропускали першими. .
На цьому турнірі вболівальники та медіа дуже критикували Саутгейта: до того моменти, поки тренер допоміг Англії вийти у другий фінал за останні 3 роки. І це лише третій фінал «Three Lions» в іхіній історії. Уболівальники та журналісти були незадоволені стилем гри та впертістю Гарета у замінах. Однак думки вже помалу почали змінюватися.
Трансформація Саутгейта
Ключовим моментом стала зміна Саутгейтом тактики з двома центральними захисниками на схему з трьома центрбеками, що допомогло збалансувати гру проти швейцарців, надавши захисту більшої стабільності. Власне, матч зі Швейцарією продемонстрував, що після розчарування трирічної давнини команда добре попрацювали над пенальті. До півфіналу наставнику британців все ж вдалося скерувати свою команду на ці камбеки, незважаючи на переважно середньо-погану гру.
У тій же формації команда зіграла проти Нідерландів у свій найкращий футбол. Фоден виглядав натхненним, Сака – дуже небезпечним. А заміни (Воткінс та Палмер) об’єдналися, щоби створити та забити переможний гол.
Англія, справді, змінилася під час цього турніру. Команда, наче, нарешті, зрозуміла, що в міжнародному футболі важливим є лише результат, а його можна досягти, в тому я числі, завдяки грі, яку, може, й важко дивитися, але це немає значення, коли досягається головна мета – перемога.
Іспанія – фаворит
І все ж таки не дивно, що саме Іспанія є фаворитом у фіналі. Вони грали у найбільш послідовний і привабливий футбол протягом усього турніру. Піренейці однозначно заслужили бути у фіналі. Напевне, навіть більше, ніж англійці. Потужна гра, яку демонструють Родрі, Вільямс, Ямаль, Ольмо та інші іспанці, не дає англійським уболівальникам відчуття впевненості у перемозі у Берліні. Британські фани визнають, що Іспанія – краща команда. Але наполегливість збірної Англії перемагати будь-якими засобами, водночас, дає їхніи фанам надію.
Тисячі англійських уболівальників зараз в Берліні. Деякі з квитками, багато – без перепусток на гру. Мільйони вдома також дивитимуться в пабах, барах і фан-зонах. Усі зберігають надію, що по-справжньому зможуть заспівати «Футбол із камінг гоум» вже після фінального свистка, аби, врешті-решт, позбутися тих 58 років болю.
Андрій Тодос, член АСЖУ та AIPS