Півфінальна сутичка української каратистки Анжеліки Терлюги з болгаркою Івет Горановою на чемпіонаті світу з карате закінчилась гучним скандалом. Після перемоги українки судді призначили перебій через протест болгарської сторони — під час поєдинку не ввімкнули відлік часу на таймері. Каратисток повернули на татамі, а їхній бій розпочали з моменту, коли українка програвала з рахунком 4:5. Відтак у “скоригованій” сутичці перемогла представниця Болгарії, а Анжеліка натомість перейшла до “бронзового” фіналу.
Чемпіонат світу з карате залишався єдиним турніром, в якому Терлюга не вигравала — у трьох попередніх чемпіонатах світової першості не вдавалось вийти до заключних сутичок. Цього разу, попри скандальну ситуацію, каратистка здобула бронзову медаль. Після цього оголосила, що завершує кар’єру на чемпіонатах світу.
Тепер в Анжеліки повна колекція всіх нагород найвищого гатунку у карате — вона віцечемпіонка Олімпійських ігор-2020 у Токіо, бронзова призерка чемпіонату світу, переможниця Всесвітніх та Європейських ігор, п’ятиразова чемпіонка Європи, 16-разова переможниця етапів Прем’єр-ліги з карате та займає перше місце у світовому рейтингу WKF у категорії до 55 кг. Наразі Терлюга — найтитулованіша каратистка України.
Про помилку суддів у півфіналі турніру, емоції та розчарування через несправедливу поразку та реакцію спортивної спільноти Анжеліка розповіла спеціально для Асоціації спортивних журналістів України.
— Ваша сутичка з болгарською каратисткою Івет Горановою у півфіналі чемпіонату світу стала однією з найбільш обговорюваних спортивних подій останнього часу. Розкажіть, що відбувалось в тому півфіналі?
— У нас був дуже важкий бій — рахунок постійно змінювався. Наприкінці я виграла 14:11. Після сутички ми потиснули руки одна одній і моя суперниця пішла сумна з татамі у бік залу розминки.
Під час цього поєдинку, оскільки активно мінявся рахунок, було дуже багато помилок рефері. Одна із таких грубих помилок — те, що на середині бою, коли залишалась одна хвилина 17 секунд до кінця, людина, яка сиділа за таймером, не ввімкнула його. І ніхто одразу цього не помітив. Помітили пізніше — зупинили бій і вирішували, що робити. У кінцевому результаті рефері відняли 10 секунд бою. Після того, як вони це погодили, ми продовжили битись.
Коли цей поєдинок закінчився, болгарська сторона подала протест на те, що під час поєдинку була порушена процедура з часом. Рефері цього татамі і головні рефері змагань прийняли цей протест і вирішили, що буде перебій. Водночас погодили, що перебій буде не повністю, а буде саме з того моменту, коли я програю в рахунку. Крім того, всі покарання, які були під час поєдинку, з моєї суперниці були зняті, тому що вони були після того, коли на табло не йшов відлік часу.
— Ви уже святкували перемогу, але через протест болгарської сторони Вас повернули на татамі з рахунком не в Вашу користь. Наскільки складно було зібратись і включитись в сутичку?
— Я була спустошена емоційно, вже поплакала, ми обіймалися, я дала інтерв’ю, все було добре, переодяглась і тут через 20 хвилин мені повідомили, що прийняли протест — має бути перебій. І я думала, що нам просто додадуть якийсь час, тобто 10-15 секунд, де я маю вистояти з рахунком 14:11. А потім, коли я вже прийшла на татамі, мені сказали, що бій почнеться з середини. Тепер в Івет було завдання просто не пропустити бал. І, звісно, вона це і виконувала: вона вже просто відходила назад, відбивалася ногою і робила порушення. Впродовж цього часу їй вдалось заробити ще один бал — бій закінчився 6:4.
І хай там як, я не змагалась проти дівчини, яка другий день знає карате. Івет — олімпійська чемпіонка, найскладніший суперник, який в мене є, і, звісно, вона знала, що робити, коли випадає такий шанс.
Я не змогла емоційно впоратись, щоб через 20 хвилин не просто вийти на бій заново, а коли переді мною стояло завдання, ніби на тренуванні: “Ти програєш, в тебе є одна хвилина 17 секунд — відіграйся”. І критики, які говорять, що треба було її перемогти вдруге, просто не розуміють суть нашого спорту, не розуміють, що таке вийти в фінал чемпіонату світу, тобто отримати мрію свого мого життя. Я думаю, що навіть якби вони зробили перебій з початку, мені було б дуже складно, але це, як мінімум, новий поєдинок, де є можливість зробити його тактично правильним. А в тому випадку була просто якась підстава.
— Івет Горанова – Ваша давня ключова суперниця. Саме вона зупиняла Вас на двох попередніх чемпіонатах світу та в олімпійському фіналі у Токіо. Водночас останні поєдинки впродовж двох років вдавалось вигравати саме Вам. Наскільки принциповою була зустріч з нею саме тут, на чемпіонаті світу?
— Мені було все одно, хто переді мною стоїть, тому що я мріяла виграти чемпіонат світу дуже багато років і завжди були якісь невдачі. Я завжди була в гарній формі, але психологічно виникали моменти, які мене зупиняли. Після Олімпійських ігор у Токіо я могла б спокійно закінчити кар’єру, тому що, в принципі, немає ніякого турніру, який би міг перебити важливість Олімпійських ігор у кар’єрі спортсмена. А як ви знаєте, карате було лише один раз на Олімпійських іграх, тобто шансу там ще щось повторити немає.
Цей момент з чемпіонатом світу мене сильно зачепив. Я була дуже сильно засмучена, що я маю закінчувати свою кар’єру на такому програші. І я справді дуже сильно хотіла виграти в Івет і хотіла виграти титул. І дуже круто було перемогти її на чемпіонаті Європи, на Всесвітніх іграх, взяти з нею реванш на Європейських іграх — це були важливі і найкрутіші медалі в моїй кар’єрі. Але головна ціль була — довести самій собі, що можу при всіх своїх медалях, регаліях і багаторазових перемогах на топових всесвітніх турнірах все ж таки виграти чемпіонат світу. Бо всі ці прем’єр-ліги ніяк не відрізняються від чемпіонату світу. Я так само виграю там у всіх цих суперників і зробила це вже 16 разів. Я не могла зрозуміти, чому я не можу чемпіонат світу виграти. Що такого в цьому турнірі, що саме там у мене не виходить перемогти? І в той момент я відчувала, що в мене є вся ця сила. Я два роки чекала, я собі дала установку і сказала, що не можу цей раз здати позицію і маю просто виграти.
Тому те, що переді мною стояла саме Горанова — не було так важливо. Але зараз, якщо я ще раз з нею зустрінусь, оце буде принципово. До того в мене була до неї неприязнь, але зараз до неї ненависть.
— На татамі Ви з Горановою були затятими суперницями, а чи спілкувались вВ поза змаганнями?
— Після Європейських ігор ми з нею підтримували зв’язок. В останній змагальний день ми сиділи разом в барі — я зі своїм чоловіком, вона зі своїм тренером. Думаю, це був перший і останній раз, коли ми добре спілкувались. Ми були підписані один одного в Instagram… Конкуренція відчувалась, ми ніколи не були близькими друзями, але була якась повага один до одного.
Я її позначила в своєму дописі в Instagram, тому що я знаю, що якби я була на її місці, я б нормально себе не почувала. Як це — ти програла бій, а тобі просто кажуть: “Слухай, ти програла бій, ми зараз подаємо протест, там є такий момент в правилах, яким можна скористатись і ти будеш вигравати і просто витримай цей рахунок 1 хвилину 17 секунд”? Ти не виріжеш цей бій з пам’яті всіх людей, які були в залі, з пам’яті всіх людей, які дивились трансляцію — це нереально. Як це? Виходити знову і користуватись помилкою з таймером. Я б почувала себе дуже погано, але в неї, напевно, немає ні совісті, ні честі — вона вирішила вигравати будь-якими способами.
Потім карма прийшла до неї в фіналі — вона з розгромним рахунком програла бій в фіналі турніру туркені Тубі Якан. Я не сперечаюсь, турчанка дуже класна, але якщо відкрити її статистику, вона не виграла за останні роки ні одного “золота”. І колись вона була дуже крутою, але до чемпіонату вона була на 15-му місці всесвітнього рейтингу. Вона була без сумнівів крута на цьому турнірі, але якби болгарка виходила на бій з нормальним психологічним станом, то мала б виграти. Але, напевно, вона була так само підбита психологічно, тому що на неї дуже багато хейту вивалилось, як і на мене, і вона займала не своє місце.
— Чи часто, на Ваш погляд, каратисти стикаються з суб’єктивізмом суддів?
— Я не можу сказати, що часто, але на серйозних змаганнях, до прикладу, на чемпіонатах світу, чемпіонатах Європи, ми бачили ситуації, коли рефері поводили себе дивно. Тобто є моменти, коли вони користуються правилами так, як їм це зручно. Там, наприклад, туркиня, яка теж чемпіонка світу, титулована спортсменка змагалась проти венесуелки. Каратистка з Туреччини зробила кидок однією рукою і судді дали три бали — іппон. Водночас головний суддя, сказав зафіксувати порушення за те, що вона двома руками кидала. Тобто були судді, які сиділи по боках, і вони дали іпон, а він скасував оцінку і зафіксував порушення. І після цього туркеня вже не могла продовжити бій і венесуелка виграла. І ніхто нічого не міг зробити, тому що є таке правило, що ми не можемо кидати двома руками. Ми як глядачі бачили, що вона це робить однією рукою, а він як рефері сказав, що вона двома руками кидала. І розумієте, дуже багато ситуацій, коли рефері можуть такими випадками користуватися і ти нічого зробити не можеш.
Але сказати, що це постійно відбувається? Ні, не постійно. Просто бувають такі ситуації, коли для спортсменів та глядачів не зрозуміло, чому судді приймають ті чи інші рішення. Я впевнена, що є на все свої причини. І на ту ситуацію, яка сталась зі мною, є якісь причини, про які я ніколи не дізнаюсь. І я не знаю, чому так сталось. Чому саме в цей момент, коли вона вигравала, хтось забув включити таймер? Чому ніхто не знав про це правило, а її тренерка встигла за 5 хвилин написати цілу апеляцію про це? Чому саме ці три судді, які були на тому майданчику, так швидко прийняли протест і прийняли саме таке рішення. Хоча вони так само могли не приймати такий протест, бо є правило, де прописано, що якщо були порушення з таймером, можна його не приймати. Там є дуже багато “чому?” і я не знаю відповіді на всі ці питання.
— Якою була реакція спортивної спільноти, українців, іноземців після цієї помилки суддів? Чи відчувалась підтримка і якщо так, то наскільки вона важливою була для Вас в той момент?
— Я зробила пост в Instagram і нажила собі доволі багато ворогів. Ну, звісно, представники країни-агресора почали писати дуже багато негативних коментарів, позначати мене в історіях в Instagram, писати, що я, мовляв, ганьба, “чемпіонка лише за образами”. Також писали болгари, серби, деякі інші спортсмени, які були для мене сюрпризом, коли підтримали її. Були такі люди, від яких я не очікувала критики. На їхню думку, це не спортивна поведінка і я мала мовчати. Втім, мені здається, що я все зробила правильно.
Моя сім’я, тренер, який готував мене на Олімпіаду, тренер збірної — всі, хто мені близький, вони дуже сильно підтримували. Звісно, мій чоловік на першому місці — це можна навіть не обговорювати. Він би підтримав мене у будь-якому випадку. Дуже сильну підтримку я отримала від своєї команди — вони всі відчули мій біль, не було жодного спортсмена з нашої команди, хто б був байдужий. Абсолютно кожен казав якісь слова і в них були просто мокрі очі, тому що вони співчували мені, вони бачили весь мій шлях: як я розвивалась разом з ними, як я вигравала, падала, вставала, знову вигравала. Вони бачили за останні роки, наскільки сильно я змінилась і у наскільки хорошій формі я була. Просто подивіться мою статистику — я там програла тільки один турнір у Каїрі, бо довго набирала форму після новорічних свят. Моя команда знала, що в мене є дуже великий шанс виграти цей чемпіонат і вони мені дуже сильно співчували і підтримували.
Якщо ми беремо світ спорту, то коли я прийшла на арену в суботу на бронзовий поєдинок, то майже не було таких людей, які, або поглядом, або словами не співчували мені в тому, щоб відбулось. Багато хто підходив, але публічно мене підтримували ті спортсмени, які вже завершили кар’єру. Більшість. Було дуже мало тих спортсменів, які зараз виступають на міжнародній арені і які написали б коментар щодо цієї ситуації. Тому що, мені здається, вони бояться йти проти WKF (Всесвітня федерація карате – ред.) і бояться показати, що вони підтримують цю ситуацію на мою користь.
Ну і, звісно, тому були люди, які намагалися якось публічно загладити цю ситуацію зі сторони наших опонентів і вони писали коментарі про те, що бій був нечесним, багато балів було “лівих”, що спочатку засудили Івет, а потім все було по-чесному, що це не її вина, що була з таймером помилка і що якби я була на її на місці, то вчинила б так само. Але це пишуть морально слабкі люди, які просто не знають, як це — бути в такій ситуації.
— А керівництво Всесвітньої федерації карате коментувало цей інцидент?
— От це мене також дуже сильно образило, що я стільки років віддала цьому спорту і піарю цю федерацію… Ми з чоловіком зробили свій YouTube-канал для того, щоб розвивати карате у світі, саме наше спортивне карате. І ось вони зі мною ось так? Я не отримала навіть ніякого нормального пояснення, відповіді чи співчуття від цих людей. Єдиний, хто підійшов до мене, президент італійської федерації карате та голова комісії атлетів WKF Девід Бенетелло. Він підійшов до мене в суботу і так само зі сльозами на очах єдиний, хто попросив мене вибачення за цю ситуацію і сказав: “Ти не уявляєш, наскільки був великий скандал між мною та суддями. Ми будемо робити все для того, щоби міняти правила”. Він — єдина людина, яка відреагувала і за що я йому дуже вдячна. Я з ним співпрацювала на деяких проєктах і надалі буду співпрацювати, тобто до нього в мене немає жодних питань, а ось до людей, які це все влаштували…
Навіть судді, ви просто не уявляєте… Закінчився цей другий бій, я там просто кричала англійською, що те, що вони зробили — це несправедливо, що вони вкрали в мене мій фінал. А вони просто зібрали свої папери, зневажливо на мене подивилися, розвернули обличчя і пішли в іншу сторону. І було абсолютно все одно, що вони зруйнували мою мрію — вони просто цинічно це зробили і в них навіть око не сіпнулось.
— Які загалом враження залишились від цього чемпіонату?
— Мрія ніби не до кінця здійснена. Краще все-таки було б просто програти цей поєдинок. Івет — сильна конкурентка, якби вона просто виграла б чесно в мене той бій і ми б розійшлись, я б там поплакала, що я програла, але я б знала, що я зробила помилку і значить не була на 100% готова — значить така доля. А в цій ситуації не можна сказати, що це був програш.
У мене не було ні страху, ні часу на роздуми, хто переді мною стоїть — у мене була мета. Бій за боєм я рухалась вперед і я знала, до чого я йшла. Я зробила свою роботу. Я вважаю, що класно зробила свою роботу і я не очікувала такої підстави і не очікувала того, що може бути така історія. Вона закінчилась бронзовою медаллю і це також гарний результат і можна сказати, що своєї мети я досягла — у мене є медаль чемпіонату світу. Тепер у мене є повністю колекція всіх медалей зі всіх турнірів, які існують. Таких спортсменів в Україні, саме в карате, лише двоє — я і Станіслав Горуна.
Я за всю свою кар’єру, а я дуже багато років на арені, ніколи не бачила, щоби через помилку із таймером хтось робив перебій. Навіть про таке правило не чула ніколи. А ось на цих змаганнях саме в моєму випадку таке трапилось. І тому я була настільки зла, досі зла, і вважаю, що це несправедливе рішення. Ось така сумна історія із закінченням моєї історії з чемпіонатом світу.
Соломія Соловей, студентка Київського національного університету ім. Тараса Шевченка, членкиня АСЖУ