Єгор Ярмолюк – 19-річний півзахисник, родом з Верхньодніпровська. Він вихованець кількох спортивних шкіл Дніпропетровської області та академії «Дніпра-1». Його вважають дуже перспективним молодим талантом. Настільки, що він дебютував за «Дніпро-1» у 16 років і став одним із наймолодших гравців УПЛ в історії! Колись Єгора навіть називали «новим Ярмоленком».
2022 року лондонський «Брентфорд» придбав юну зірочку за нерозголошену суму (за оцінками Transfermarkt, приблизно 1,5 мільйона євро), а у липні 2023-го Ярмолюк підписав новий контракт з клубом АПЛ, розрахований на 5 років.
Сьогодні «Брентфорд» Ярмолюка зіграє проти «Арсенал» Зінченка у розіграші Кубка Ліги (початок гри – 21:45 за Києвом).
А у понеділок, 25-го вересня (о 15:00 за місцевим часом), члена АСЖУ та AIPS Андрія Тодоса запросили поспілкуватися з українським півзахисником тет-а-тет. Розмова відбулася на тренувальній базі «Брентфорда» – «Джерсі Роуд», у Західному Лондоні.
У березні під керівництвом Руслана Ротаня збірна України використовувала базу для підготовки до матчу кваліфікації Євро-2024 проти Англії. Наше інтерв’ю з Єгором відбулося в тій самій роздягальні, яку Україна використовувала протягом березневого тижня.
Трансфер в АПЛ у 18 років
– Як відбувся перехід у «Брентфорд»?
– Коли розпочалися перемовини з «Брентфордом», я був дуже щасливий такій нагоді для себе та своєї кар’єри. Все відбулося легко та швидко. Не знаю, як довго лондонці стежили за мною, але я знаю що вони хотіли мене «підписати».
– Можете згадати перші кілька тижнів у «Брентфорді» минулого літа? Як вони минули?
– Так, можу згадати все. Це був новий досвід для мене: вперше у новій команді, не вдома… Але клуб мені дуже допоміг: призначили для мене співробітника клубу, який мені допомагав у всьому.
– Чи мали Ви певне відчуття культурного шоку, коли вперше переїхали до Лондона?
– Головне відчуття це те, що тут, у клубі, усі – великі професіонали. А щодо британців загалом, то є в них таке, що тут дуже багато часу люди проводять у пабах (усміхається).
Перший сезон та «Брентфорд Б»
– Чи одразу було заплановано саме так, що після переходу Ви розпочнете у команді «Б»? Як Вам було грати за «Брентфорд Б» і чи допомогло це Вам розвиватися та готуватися до матчів за першу команду?
– Думаю, що такий план був від початку і все, власне, пішло за планом. Я вважаю, що перший сезон за «Брентфорд Б» став для мене дуже хорошим кроком. Мені дуже допомогли розвинутись та зробити все для того, аби я потрапив до першої команди.
– Минулого сезону вас дуже швидко долучили до цілої низки тренувань першої команди та навіть у заявки на матч. Чи можете ви пояснити, як це сталося? Який це вплив мало для вашого розвитку?
– Після того, як я почав тренуватися з командою «Б», потрохи почав набирати форму, мене почали підключати до першої команди. Це сталося швидко.
– Які спогади залишилися від дебюту за «Брентфорд» минулого року у матчі проти «Гіллінгема» в Кубку ліги?
– Не буду приховувати емоцій: було страшно. Але, коли я вийшов на поле, то забув про «всі нерви» та став одним цілим з командою й просто почав грати.
– Чи можете Ви розповісти трохи про свою травму, через яку ви пропустили більшість матчів другої половини сезону 2022/23? Що це було і яким було відновлення?
– Я тоді був у дуже хорошій формі, провів кілька доволі гарних матчів за команду «Б»: зіграв 3-4 матчі за два тижні, а тоді на тренуванні порвав задню поверхню стегну. Це була моя перша серйозна травма у кар’єрі. Відновлення було нелегким: дуже багато часу проводив в залі і мені дуже допомогли фізіотерапевти та тренери, котрі мене сильно підтримали. Вони все робили для того, аби я зміг якомога швидше повернутися на поле. В мене був розклад вправ та процедур на кожен день – усі дуже професійно ставилися до мого відновлення.
– Як це працювати під керівництвом тренерів Ніла Макфарлейна та Томаса Франка? Чи відчули ви прогрес, як гравець, за останній рік?
– Вважаю, що це два топ-тренери, з якими надзвичайно приємно працювати. Ніл мені дуже допоміг та підготував до першої команди. Я дуже задоволений цим та дуже йому вдячний. Зараз я продовжую працювати з Томасом Франком, який є дуже-дуже хорошим тренером, що допомагає мені розвиватись далі. Вони всі просто живуть футболом: на кожному тренуванні буквально стежать за кожним дотиком м’яча, підглядають за нами і ти маєш все робити правильно. Та вони живуть з тим. Вони не можуть без футболу існувати.
– До чого було найважче адаптуватися після переходу в «Брентфорд»? Чим цей клуб відрізняється від «Дніпра-1»? Чи можна взагалі рівняти ці два клуба та дві ліги?
– Можна порівняти звісно. Рівень тут дуже-дуже високий, є конкуренція. Що було важко для мене? Це мова. Але зараз все вже дуже легко. Я можу спілкуватися з своїми одноклубниками та тренерами. Зараз це легко, тому що я мав чотири уроки на тиждень з двома вчителями. Спочатку було важко, але зараз все змінилося на краще. Але я продовжую навчання: уроки тривають.
– Які головні тоді відмінності між футболом в Україні та в Англії?
– В Англії кожна гра – це великий виклик. У кожному матчі – високий рівень конкуренції, кожна гра – це напруга. Тут немає такого, що хтось вийшов і знає, що він виграє цей матч. Кожна гра – велика напруга всі 90 хвилин: ти маєш бути концентрований. Я вважаю, що АПЛ – це одна із топ-ліг світу. Багато інтенсивності та тиск під час матчів. Тут нема такого що хтось десь там стоїть – завжди від воріт до воріт!
Основна Команда
– Цього літа вас підвищили до основної̈ команди. Чи розглядалися інші варіанти, скажімо, оренда для більшого ігрового часу?
– Я важко працював й отримав те, що маю, а тому дуже задоволений. Я зараз у першій команді і дуже хочу бути тут. Дискусій та думок щодо оренди не було. Те, що я залучений на кожній виїзд, на кожен домашній матч потрапляю до складу – це чудовий досвід для мене. Кожного матчу чекаю на свій дебют. Будемо чекати: коли тренер вирішить, тоді й вийду.
– Ви тренувалися зі старшою командою та грали з нею протягом усієї передсезонної підготовки. З якими гравцями ви найближчі? Хто допоміг вам оселитися?
– Мені допомогло те, що ми мали передсезонку в Америці. Під час зборів я мав можливість дуже близько спілкуватись з кожним гравцем. Я з усіма комунікую, з усіма маю зв’язок. Всі дуже дружелюбні і тут ми як одна сім’я. Маю пару близьких друзів у команді, таких як Йоан Вісса. Він вже навіть знає декілька слів українською.
– Яких слів чи фраз Ви його навчили?
– «Привіт», «Як справи» та «Добре».
– Я був на Вашому матчі проти «Борум Вуд» під час передсезонки: Ви грали тоді «box to box», а коли дивився матчі U19 та U21, то грали вже на більш атакувальних позиціях. Яке амплуа Вам більше до вподоби?
– Я буду грати там, де тренер мене бачить, як він мене поставить так і буду грати. Граю в центрі поля, можу грати номером 6, 8 та 10. Загалом зможу зіграти на будь-якій позиції.
– Як оцінюєте початок сезону у Прем’єр-лізі та Кубку?
– Початок сезону не може бути легким ніколи, тому що це – найсильніша ліга у світі. Ми можемо очікувати від кожної гри лише конкурентної боротьби від наших суперників та завжди викладатися на всі 100 відсотків. Думаю, ми виправимо цю ситуацію й будемо на верхній сходинці незабаром.
– Які Ваші особисті цілі на цей сезон і яка мета у команди?
– Я очікую отримати якомога більше хвилин у Прем’єр-лізі після свого дебюту, хочу допомогти команді своєю грою на полі. Будемо розвиватися разом, намагаючись посісти якомога вищу сходинку й боротися у кубках.
– Яка інфраструктура на тренувальній базі?
– Мені все дуже подобається. Все близько від дому, все дуже комфортно. Нещодавно завершили капітальний ремонт на базі: тепер тут є все, що тільки можна собі уявити.
Молодіжка та Збірна
– Ви пропустили Євро U21 через травму. Як взагалі це вплинуло на ваш ментальний стан?
– Трішки було боляче: неприємно не поїхати на Євро. Це мрія для кожного, але я змирився з цим. Це нормально, це життя. Шанси потрапити на турнір в майбутньому ще відкриті.
– Нещодавно відбувся перший збір на новий відбірний цикл U21. Ви зіграли проти Північної Ірландії та у товариському матчу проти Німеччини. Виклик на жовтневий збір також маєте. Що можете розповісти про Унаї Мельгоса як тренера, його ідеї і, взагалі, як пройшов перший збір з новим тренером?
Ми зараз маємо нову команду, новий тренерський штаб. Це не легко і ні для кого секрет, що складно побудувати команду. Як тренер він хороший: хоче грати в футбол, більше в пас. Можу відзначити те, що він завжди з командою, завжди намагається донести нам якомога більше в перші дні зборів.
– Чи особисто спілкувалися з тренером на зборах?
– Ми спілкувалися особисто щодо позицій, на яких можна грати, де можна грати і як ми будемо грати. Було приємно отримати ігровий час в цих матчах і радий буду долучатися до наступного збору.
– Можливо, вже спілкувалися з Сергієм Ребровем?
– Наразі ми ще не спілкувалися. За моїм розумінням, коли я почну грати в першій команді в Англійській Прем’єр-лізі, тоді й буду мати шанс отримати виклик та грати в головній команді України.
– Наступного року буде Євро-2024. Чи є у вас амбіції̈, можливо, спробувати пробитися до фінального складу, умовно так як Судаков на Євро-2021?
– Так, є мета довести, що я можу туди потрапити, а зробити це я можу, коли почну грати за першу команду «Брентфорда».
Життя поза полем
– Чи є відчуваєш ти підтримку України у Лондоні загалом та у своєму клубі?
– Як на мене, клуб дуже підтримує Україну, скажімо, тим, що надає безкоштовні квитки для українців, для наших біженців. З цим допомагає наш співробітник клубу українка Марія. Я їй дуже вдячний за допомогу мені особисто та за допомогою Україні загалом. Дуже багато зустрічав прапорів України тут: люди дуже уважні та привітні до українців, я знаю вони мають особливе ставлення до нас. Завжди допомагають українцям та завжди запитують як воно там. Звісно, тепер нелегкий час для нашої країни, тож я прагну якомога більше підтримати нашу країну – підтримував і буду підтримувати. В клубі інколи в мене запитують про це і я можу розповісти кілька історій: вони теж співчувають та підтримують мене і країну.
– Як Ваша родина та друзі в Україні живуть під час війни?
– Вся родина в Україні й багато друзів вдома. Тут живу зі своєю дівчиною. Це нелегкі часи як для нашої країни, так і для мене, тому що я не можу їх бачити вже більше, як рік. Ми щодня спілкуємось з нашими близькими на батьківщині та підтримуємо один одного.
– Як взагалі склалося життя поза тренуваннями та клубом? Як адаптуєтея до життя в Лондоні?
– Зараз вже повністю адаптувався: вже немає чогось такого нового для мене, вже повністю все як своє. Знання мови з усім допомагає.
– Ви тут вже на машині їздите, звикли до лівостороннього руху?
На іншому боці не дуже. Не дуже приємно їздити зліва, але я маю машину з України. Ось мені більш-менш нормально.
– Як вам Британські мотористи?
– Тут трішки спокійніше всі їздять (усміхається).
– У Лондоні та Великобританії̈ є ще кілька українських гравців. Ви спілкуєтеся з кимось із них і, взагалі, зустрічаєтеся? Хтось давав вам поради щодо життя тут чи навпаки?
– Звісно, спілкуємося між собою: ми ж усі українці, підтримуємо зв’язок. Нещодавно зустрічалися з Миколенком та на грі в середу зустрінемось з Зінченком. Та будемо продовжувати спілкуватись. Давали мені поради і Зінченко, і Миколенко: прислухаюся до цих порад та працюю. Першу пораду, яку дав мені Зінченко – це вчити мову. Миколенко мені порадив бути стійким та чекати свого часу. Зінченко в Англію приїхав у дуже молодому віці і вже дуже багато досягнув. Він той, на кого потрібно рівнятися і на полі, і в житті.
Андрій Тодос, член АСЖУ та AIPS
