Від сьогодні залишається рівно рік до того дня, як Міжнародна асоціація спортивних журналістів AIPS відзначить 100-річчя від дня свого заснування, яке, власне, й поклало початок такому поняттю, як Міжнародний день спортивного журналіста. Організація, яку у Парижі заснували кілька наших колег для того, щоби захищати свої права, отримала значний розвиток й ми, разом з колегами з усього світу, маємо це продовжувати й надалі.
Українські спортивні журналісти живуть й працюють нині в реаліях, які є одними з найважчих у сучасному світі (гірше, на жаль, існує на цій планеті, коли заарештовують лише за те, що ти – журналіст). Ми ж працюємо у війну, багато хто із наших колег (щонайменше 20) відклав лептоп, фотоапарат, камеру чи мікрофон для того, щоби захищати Державу на фронті. Усі інші разом з мільйонами українців допомагаємо Українському війську вигнати російську нечисть з нашої землі і, водночас, навчилися жити й працювати під час війни.
Переживши час повної зупинки спорту в Україні і зустрівши його відновлення, українські спортивні журналісти продовжують свою роботу, так само важливу для суспільства, як і будь-яка інша, хоч дуже часто робота ця недооцінена. Однак ми робимо свою справу, незважаючи на обставини, ставлячи перед собою суспільно важливі цілі – щоби про Україну й український спорт знали у світі, щоби світовому суспільству пояснювати й нагадувати щодня, чому країна-агресор та її поплічник не можуть бути представлені у міжнародних змаганнях, щоби про досягнення наших атлетів знали українці, заклопотані щоденною справою виживання у цій війні…
У цьому прагненні багатьох із нас не зупиняють витрати. Скажімо, на Європейських іграх у Кракові, які завершуються сьогодні, акредитовано 20 журналістів з України. Більшість із них витрачають власні заощадження для того, щоби бути на важливому міжнародному змаганні, представляючи Україну в європейській медіа-спільноті, висвітлюючи змагання та беручи інтерв’ю в українських атлетів та тренерів, які завдяки цьому відчувають до себе увагу з боку українського суспільства. Бо те, що ми робимо, ми робимо для суспільства: висвітлюючи, запитуючи, критикуючи. Власне, у незалежній позиції журналіста – його найбільша цінність для спільноти і спільнота має це розуміти, підтримувати й захищати незалежність роботи журналіста.
Дозволю собі тут процитувати президента AIPS Джанні Мерло: «Ми, своєю конструктивною критикою, повинні захищати правила та цілісність спорту, тому що спорт – це культура, оскільки він об’єднує людей і різні покоління».
І те, що у цьому прагненні українські журналісти не рахують власних витрат у нинішній воєнний час – це, Колеги, не просто професіоналізм, це – супер-професіоналізм!
Відданість професії та ідеалам суспільства, яку від початку війни демонструють українські спортивні журналісти, була оцінена нашими колегами з AIPS, які цього року нагородили АСЖУ та всіх українських спортивних журналістів спеціальною нагородою Sports Media Awards – за невпинну роботу під час війни. Таке трапилося вперше в історії – і AIPS, і АСЖУ. Це нагорода для усіх нас і, водночас, це мотивація – продовжувати працювати ще інтенсивніше, не зупиняючись. Дуже важливо, що AIPS надалі запрошує українців до програми «Молоді репортери», в якій лише у травні-червні цього року взяли участь наші молоді колеги.
Життя триває і ми щодня демонструємо свою міцність та незламність. І ми маємо так робити, бо інакше просто не може бути у час, коли наше Військо захищає нас від нелюдів. За те все, що ми маємо щодня, за надію і віру ми дякуємо нашому Українському війську, яке дає нам найбільше натхнення для професійної роботи.
Здоров’я Вам і Вашим рідним, Колеги! Натхнення, невпинного пошуку ідей, творчої вдачі та гідної оплати праці (коли-небудь дочекаємося 😊 ), міжнародного визнання та позитивного мислення. І головне – Перемоги Україні та повернення миру на нашу рідну землю! Все буде Україна!
Тримаймося, бо ми того варті!
Олександр Гливинський, президент АСЖУ, член Виконкому AIPS Europe