Ярослава Магучіх – нині одна із найбільш відомих українських атлетів на планеті: вона щойно здобула своє друге срібло на літньому чемпіонаті світу. Між змаганнями й тренуваннями вона встигає готуватись до вступу в університет і читати книжки. А найбільше мріє не про медалі, а про повернення у рідне місто – Дніпро.
За день до кваліфікації на чемпіонаті світу саме туди поцілили російські ракети.
“Я хвилювалась, не знала куди саме прилетіли ці ракети, дзвонила татові, запитувала чи він у безпеці, чи чув щось. Звичайно, це все на нервах, але потім ти вже сідаєш і насправді в цей час тебе в душі вже мандраж більший, ніж перед змаганнями. Добре, що кваліфікація була на наступний день. Я мала час прийти до тями. Зрозуміла, що треба стрибати, треба показувати результат”.
Кваліфікація вдалась Ярославі легко. Вона разом з Іриною Геращенко вийшла у фінал змагань. Рівень боротьби там був одним з найпотужніших в історії чемпіонатів світу. Відразу вісім атлеток взяли висоту 1.96 м. Такого не ставалось від 2009-го року.
До висоти 198 см Ярослава дійшла без проблем. Стрибок за стрибком з 189 см до 198 см – з першої спроби. Кожного разу перед тим, як стрибати – дівчина дивиться на свою тренерку.
“Це вже, не знаю з якого часу, мій ритуал. Перед спробами – спочатку дивитись на тренерку, а потім стрибати. А взагалі в мене багато ритуалів перед стартом.Один з них – це зачіска, я сама собі плету косички.
Також новий ритуал – це мейк-ап. Зараз це стрілочки в кольорах прапору України. Ці ритуали допомагають мені відволіктися, щоб не нервувати, а вже потім, виходжу в сектор та налаштовуюсь на стрибки”.
Тренерка Ярослави Магучіх – Тетяна Степанова. Їхня історія успіху ропочалась у 2011-ому.
“Коли вона прийшла до спортивної школи, я тренувалась тоді в іншого тренера. Потім вони працювали в тандемі. Коли припинили співпрацю, я обрала Тетяну Володимирівну. Саме завдяки їй – у мене є такий результат. Срібло чемпіонату світу, золото чемпіонату світу в приміщенні”.
За золото в Юджині Ярослава боролась із австралійкою Елеонорою Паттерсон. Її вона перемогла у фіналі зимового чемпіонату світу в Белграді цього року, стрибнувши висоту 202 см. Цього разу боротьба завершилась теж на цій позначці. Спортсменкам не вдалось стрибнути на 2,04 м.
“Я отримала насолоду від своїх стрибків. Я змогла налаштуватись і відключити емоції, насправді. Є срібло і я дуже рада. Всі дівчата у секторі дуже хвилюються і підтримують нас. Вони дуже захоплюються нам, підбадьорюють, радіють нашим успіхам”.
Ярослава вражена підтримкою не лише від глядачів під час змагань, а й від звичайних перехожих на вулиці. Люди бажають удачі, підтримують українців та вірять в їхню перемогу.
“Ми з дівчатами стрибаємо для того, щоб показати всьому світові нашу силу і незламність. Саме тому багато спілкуємось з журналістами. Всі завжди шоковані нашими розповідями про війну, але така зараз лінія нашого життя, такий наш досвід. Та я вірю, що після війни все буде добре, навіть набагато краще. Ми маємо це пройти, і напевно це тільки нам під силу. Тому що всі знають, що українські люди найсильніші”.
З Юджина Ярослава летить до Німеччини. Саме там зараз її тимчасова домівка. Найближчі її плани – це підготовка до чемпіонату Європи у Мюнхені.
“Дуже хочу додому після чемпіонату. Але якщо не вийде поїхати після нього, то планую зробити це після завершення сезону. Хочеться перезавантажитись, побачити батька, бабусю, друзів, тому дуже хочеться додому. Це моя найголовніша мета”
Між тренуваннями дівчина встигає ще читати й готуватись до вступу в університет. Їй потрібно скласти національний мультитест.
“У вільний час я справді читаю книжки. Здебільшого романи. Люблю книги Мона Кастен та Джоджо Моєс. Нещодавно дочитала її роман “Still me” англійською і мені дуже сподобалось. Зараз почала читати автобіографію Вілл Смітта “
Після завершення спортивної кар’єри Ярослава Магучіх хоче бути тренеркою. Особливо прагне працювати з дітьми і ділитись з ними своїм досвідом.
Алла Васьковська, членкиня АСЖУ, з Орегону (США)