Член АСЖУ та AIPS Юрій Ілючик ділиться враження про роботу журналіста на Олімпійських Іграх у Пекіні.
Я здогадувався, що ця пекінська Олімпіада буде надзвичайно складною в моральному та психологічному плані, але уявити такого масштабу проблем точно не міг. Хоча спортивна складова Ігор, поки що, дійсно радує.
Бережливість у малому – економія у великому
Вже перші дні показали, що порівнювати китайські Олімпіади – літню 2008 року та цю зимову – просто неможливо. У відкритих доковідних реаліях, за словами моїх колег, яким пощастило чотирнадцять років тому побувати в Пекіні, китайці були взірцем організації, порядку та привітності. А зараз склалося таке враження, що організатори просто відбувають обов’язок і не особливо турбуються про те, щоби дійсно справити чудове враження. Це точно найекономніші у всіх відносинах Ігри. Більшість арен та споруд переобладнано після літніх Ігор. Побудували лише арену для санно-бобслейних змагань, гірськолижний комплекс та олімпійське селище. Адже попереднє продали під комерційне житло. Таким чином, сума в майже 4 млрд. доларів – це найменша кількість коштів, які вклали в Олімпійські ігри. Наприклад, Сочі обійшлися росіянам за найскромнішими підрахунками в 52 млрд., а на Олімпіаду в Пйончангу, де також довелося попрацювати, витратили 12,9 млрд. доларів. Але то була ще, так би мовити, “вільна” Олімпіада – з уболівальниками, на яких можна було заробити, і без жодних обмежень та побажань щодо розміщення, харчування, пересування тощо. Ми встигли познайомитися не лише зі спортивною складовою, але, певною мірою, відкрити для себе Південну Корею та її гостинних і щирих людей. Зараз же панує стресова невизначеність, яка лякає. Адже ти не знаєш, чого там чекати наступного дня. Ні, у спортивному плані поки що все в повному порядку. І лише одні атлети знають – як їм вдається демонструвати свої найкращі якості за таких екстремальних умов. Звичайно, розуміючи ставлення в Китаї до коронавірусу й з урахуванням спалаху омікрону, простіше було Ігри, якщо не скасувати, то перенести. Але, по-перше, ніхто в такі короткі терміни не погодився б узяти на себе такий тягар без можливості хоча би щось заробити. А по-друге, організатори запевнили, що в них усе під контролем і вони готові до будь-яких випробувань. Ось лише випробування більше випали на долю учасників Олімпіади та журналістів.
Ходіння по муках
Адже для того, аби стати свідками дійсно, чого гріха таїти, захоплюючих змагань, нам довелося виконати безліч вимог, які мало не щотижня змінювалися. За останні півроку ми заповнювали та відправляли велику кількість різних документів, переважно пов’язаних із Ковідом, де зобов’язалися суворо дотримуватися встановлених, у тому числі, ковідних правил. Оновлення та доповнення йшли постійно, і ти ледве встигав за ними стежити. А незаповнений у зазначений час документ загрожував величезними проблемами, аж до анулювання акредитації.
А ще оплату за, відверто скажемо, недешеве проживання вимагали внести наперед двома траншами у квітні та жовтні минулого року. Самостійно жити, як ми з колегами у Пйончангу, наполегливо не рекомендувалося. Та й зараз зрозуміло, що це було би просто нереально, оскільки ти не міг би потрапити до олімпійської «бульбашки», вихід із якої до відльоту до рідної країни просто неможливий.
Причому оплату потрібно було робити у китайській валюті. Для цього мені довелося відкрити у банку спеціальний рахунок, на який покласти суму у гривнях. Потім банк купував китайські женьміньбі (саме так називається китайська валюта) і здійснював переказ грошей навіть не на рахунки готелів, а до Оргкомітету Олімпіади. Якщо ти вже перед самими Іграми не встиг відмовитись від житла, то повернути, наприклад, 2 тисячі доларів було б уже дуже проблематично. Готелі пропонувалися на вибір. І ти міг вибрати кілька варіантів, вказуючи на переважний варіант. А там уже лотерея вирішувала – який готель тобі дістанеться. Не приховую, що мені в цьому плані пощастило, оскільки на Changbaishan International Hotel – гріх нарікати. Начебто заявлені чотири зірки, але, як на мене, так усі п’ять. Хоча, можливо, одну зірку зняли через те, що інтернет у готелі що є, що його немає. Окремі сайти відкриваються, але більшість месенджерів, до яких ми так звикли в Україні, просто не працюють. Хіба що Вайбер. Тож доводиться переважну більшість часу працювати у прес-центрах, де з інтернетом та месенджерами все гаразд.
Але мені потрібно бути готовим, що в гірському кластері Чжанцзякоу, де житиму п’ять олімпійських днів, як сказали мені колеги, не тільки інтернету, але й такого шику, який є в мене зараз, не буде. Там холодно навіть у номерах, адже температура повітря всі дні сягала до мінус п’ятнадцяти. А, зважаючи на вітер, то відчувається на всі двадцять. І не дарма ж біатлоністи та лижники на тренуваннях ледь не відморозили собі не тільки кінцівки, але й інтимні місця. Це зазначив норвезькій біатлоніст Ветле Шостад Крістіансен, який для захисту своєї чоловічої гідності використовував шкарпетку. А ще в хід пішли рукавички з підігрівом, грілки під пахви та прилад для підігріву, щоб не застудити легені. Олімпійська чемпіонка Пекіна в жіночому лижному скіатлоні Тереза Йохауг вдягає на особливо морозні гонки до чотирьох штанів. І, звісно, майже всі захищають обличчя спеціальними тейпами. Скажу так, що під час першої біатлонної змішаної естафети ми бігали грітися до прес-центру, а наші смартфони не витримували холоду та вимикалися. Так що розмови про дуже складні погодні умови в гірському кластері не були перебільшенням.
Добре, що на останні п’ять днів знову повернуся до Пекіна в улюблений Changbaishan International Hotel. Загалом цей готель витрачених грошей точно коштує. Тут не тільки чудові умови для відпочинку, а й ситні сніданки зі стравами на будь-який смак, як звичної для нас (яєчня, сосиски, тости, картопля фрі, рис, пельмені, манти, різноманітні салати й усього й не перелічиш), так і місцевої китайської кухні. І соки, йогурт, мармелад, сир, чай, кава, фрукти звісно присутні. Можна наїстися на цілий день. Хоча в усіх прес-центрах також можна підживитися бананами, мандаринами, яблуками, маринованими курячими яйцями, різними солодощами, зеленим і чорним чаєм, кавою та китайською локшиною, яку ми звикли називати Мівіною. Але китайська, з окремими пакетиками овочевих приправ, більш ситна та дуже гостра. Хоча можна цієї гостроти не додавати, але це вже не той смак.
Коли негатив краще позитиву
Та я ризикував, узагалі, не потрапити на олімпійські об’єкти і нічого цього не побачити. А міг провести час в іншому готелі, куди відправляють бідолаг із двома позитивними тестами. І це на весь час, аж поки ти здаси два негативні тести. Один із моїх київських колег на даний момент перебуває там уже рівно тиждень. Недарма ж найпопулярнішим жартом серед журналістів у ці дні є:
– На який результат ви розраховуєте на цій Олімпіаді?
– На негативний.
І те, що в кожному жарті є частка істини, я переконався на власному прикладі.
Та все по порядку. До речі, і на Олімпіаду я міг не поїхати. Вся справа в тому, що ціни на перельоти на попередні Олімпійські та Юнацькі Олімпійські ігри в Ріо, Пйончангу та Буенос-Айресі коливалися від семисот до тисячі двісті доларів у обидві сторони. Виходячи з цього, я і розраховував свої витрати. Але тут коронавірус вирує, який теж може прийти на допомогу при бажанні заробити. Усім, хто бажав потрапити на Олімпіаду, запропонували список конкретних авіакомпаній, де за встановлені ціни можна було забронювати переліт. І ціни, як на мене, виявилися космічними. Після довгого листування з міжнародними авіаперевізниками, ми з колегами зійшлися на тому, що найдешевшим варіантом буде політ на Turkish Airlines через Стамбул. «Усього» за три тисячі доларів. Перевагою тут був єдиний квиток від Києва до Пекіна та у зворотній бік. Тож зникли проблеми із трансферами та додатковими складнощами з багажем. І в останній момент, десь за п’ятнадцять днів до від’їзду, заручившись підтримкою меценатів, які, незважаючи на всі проблеми, завжди готові простягнути руку допомоги, я таки замовив авіаквитки.
Але до того, як я сів у літак, сивого волосся точно додалося. За чотирнадцять днів до відльоту потрібно було встановити спеціальний додаток, у якому необхідно було щодня моніторити свій стан здоров’я та відповідати на поставлені запитання. За 96 та 72 години до вильоту вимагали зробити платні тести, виключно у затвердженій Китайською амбасадою лабораторії. У нас така знайшлася в Онкодиспансері. Але це філія, яка лише бере проби, а потім відправляє їх до Києва. І ось зі столиці довелося чекати відповіді майже до години ікс, коли потрібно було заповнювати хитромудру анкету на отримання грінкоду з Китайського посольства. Без цього коду у твоєму смартфоні у літак просто б не пускали. І без свідоцтва про хоча б одну дозу вакцинації. В ідеалі, безумовно, потрібен повний курс, який у мене був. Від внесення до додатку бустерної дози довелося відмовитися, адже необхідного сертифікату не було. А це могло викликати певні питання. Цікаво, що перша відповідь із Києва надійшла о сьомій вечора, а друга – о третій годині ночі. Тестування робив через добу, а відповіді обіцяли надати за 24 години. Перша відповідь про негативний результат надійшла годин через тридцять після процедури. А ось друга, як бачите, майже миттєво. Та добре те, що добре закінчується.
Останнє, що необхідно було зробити – це правильно заповнити митну декларацію, яка була потрібна вже в Пекіні. Дорогою до Стамбула ще встиг подивитися пряму трансляцію вирішальних моментів матчу баскетбольної Євроліги між московським ЦСКА й турецьким «Анадолу Ефесом» та перекусити за рахунок авіакомпанії.
Стикування між рейсами зайняло лише дві години. Перед посадкою на Пекін у нас знову ретельно перевірили всі документи. Але, на відміну від Києва, грінкод вимагали наживо, а не у вигляді скріну. Так що завбачливо підключена година безкоштовного інтернету в стамбульському аеропорту(там потрібно було відсканувати свій паспорт та отримати код для з’єднання з вайфай) стала в нагоді. Сам переліт від Стамбула до Пекіна зайняв близько 10 години, які провів у глибокому сні з перервою на дворазове прийняття, досить традиційної в літаках, їжі. А одним рейсом із нами летіли спортсмени зі Словаччини, Боснії, Румунії, Грузії та РОК. Наша частина салону була майже заповнена.
Відразу ж після виходу з літака в Пекіні, нашу увагу привернули «космонавти у скафандрах», а насправді – співробітники аеропорту, одягнені в захисні костюми. Тут подумалося – як же їм не жарко? Але з часом стало зрозуміло, що страх перед коронавірусом у Піднебесній просто панічний. Звідси – вимоги придбання масок єдиного зразка, постійний контроль за їх носінням, щоденні болючі тести, режим жорсткої олімпійської «бульбашки», без жодного шансу вирватися на свободу та пізнати китайський світ.
А в аеропорту ми знову заповнювали митну декларацію, з якою я намучився ще вдома. Ось моєму київському колезі та другу Любомиру Луканюку (ми разом здійснили цю подорож і він усіляко допомагав, враховуючи свій більший олімпійський, в тому числі й токійській, досвід і йому ковідно дісталося вже в Пекіні через мене) після сканування паспорта,автомат одразу ж видав квитанцію із QR-кодом, що була перепусткою для проходження тестів. А мені так не поталанило. Але, на щастя, в автоматі виявився російський варіант перекладу. Тож я швиденько поставив потрібні галочки і рушив далі.
І тут на нас чекало найскладніше і найболючіше випробування. Дівчата, які брали проби з носа та горла, здавалося, збиралися дотягнутися досамого шлунку та головного мозку своїми паличками. Декому розколупали носи до крові, а ковтати ще наступного дня було боляче. Все подальше було вже в радість. Маю на увазі спілкування з митниками, активування акредитації та очікування автобусів, які мали доставити всіх у готелі. Благо, багаж уже стояв у спеціальній зоні поряд із зупинкою автобусів.
Я виїжджав мало не останнім рейсом, оскільки насамперед відправили тих, хто оселився у гірських кластерах. І треба ж такому статися, що вже на третій Олімпіаді я їхав в одному автобусі з одіозним російським коментатором Дмитром Губернієвим і його молодими колегами. Але якщо раніше в нас іще було спілкування, то зараз не було ні бажання, ні сенсу. Зате я дізнався: як літає чартерами на етапи Кубка світу майбутній олімпійський чемпіон Большунов, чому віддали перевагу чартеру роковські хокеїсти і як їх за це критикували, який склад буде у збірної РОКу на комбіновану естафету в біатлоні, яка конкуренція у запаребрикового спортивного мовлення та багато іншого. Я ж їх не чіпав і спокійно вийшов біля свого готелю, сказавши, здається, до побачення. А згодом дізнався про хамську поведінку Губернієва стосовно нашого українського канадця Лі Ріні. Але про це в іншому огляді.
А першого вечора в Пекіні я пережив стрес. Та спочатку був приємно вражений класними умовами в номері, про які вже розповідав. Але ця радість була затьмарена приблизно за дві години, коли мені зателефонували в номер і повідомили про мій позитивний тест в аеропорту. Мій номер миттєво перегородили столом. І тут же в коридорі, біля номеру, «космонавти» спочатку попросили виміряти температуру (вона була нормальною, як і загальне самопочуття), а за п’ять хвилин зробили другий тест, тільки з горла. Були поставлені жорсткі вимоги не залишати помешкання ні в якому разі. Звісно, що спати вночі я вже не міг і вивчав подальші варіанти. На щастя, тут при позитивному тесті не відправляли відразу на двотижневу ізоляцію, як у Токіо. І вичитав, що тут тести з відповідними цифрами. У чому вони там вимірюють, не знаю, але все добре, коли в тебе цифра 40. Якщо менше, то це вже позитивний тест.
Радувало те, що вечірній тест у мене був негативним. Про це повідомили все ті ж «космонавти», які десь годині о сьомій ранку взяли ще один тест і принесли сніданок, до якого входила упаковка шинки, два рогалики без начинки, чотири мандарини та маленька пляшечка соку. Але який там апетит? Очікування своєї долі провів за переглядом по китайському телебаченню матчів попереднього етапу з кьорлінгу, який стартував ще до офіційного відкриття Олімпіади. І трохи поспав. Прокинувшись, помітив, що стіл від мого номеру прибрали. Але ще довго вагався: виходити чи ні, адже колеги повідомляли, що може пролунати сирена. Тут потрібно жорстко дотримуватися правил, адже апаратуру китайці встановили таку сучасну, яка все знає та розуміє. На виході вимірюється температура, а потім прикладаєш акредитацію до спеціального пристрою, який китайською визначає твою долю. Якщо є якісь питання (хтось спробував порушити ізоляцію як контактна особа, то отримав перше китайське попередження – жовту картку, а друге – це вже позбавлення акредитації), то тебе із готелю не випустять. Якщо ж ти самостійно залишиш «бульбашку» й це помітять, то покарання буде жорстким. Або три тижні на повній ізоляції, або миттєва депортація з Китаю. Так що ризикувати не варто.
Тож якщо б я вийшов із номеру, коли там іще стояв стіл, то «гірчичник» точно б отримав. Але ж перешкод уже не було.
Коли ж колеги із прес-центру запитали, що робити із квитком на церемонію відкриття (а на окремі заходи потрібна спеціальна перепустка), то вирішив ризикнути і спустився на ресепшн. І там повідомили, що «Добі – вільний». Радості моїй не було не меж! Почав швидко збиратися до Головного прес-центру (ММС), але на останній автобус, який відправився від прес-центру до стадіону «Пташине гніздо», за чотири години до початку свята, все одно вже не встиг.
Дуже дивна логістика
І тут окремо потрібно сказати про транспортну олімпійську систему, яка залишає бажати кращого. Олімпійське таксі, якщо запізнюєшся, можна викликати на спеціальному сайті, відсканувавши QR-код. Я намагався: проїзд від готелю до ММС (автобусом їхати хвилин 20) обійшовся б мені в 150 китайських грошей або 666,50 гривень і машину б подали майже через годину. Так що ніякого сенсу не було. Всі вмовляння водіїв, таксі яких стояли поруч із готелем, не увінчалися успіхом. Якщо у них є певний маршрут, вказаний на лобовому склі, то вони його не порушать навіть за готівкові гроші А потім мені вже розповіли, що водії не дуже орієнтуються між олімпійськими об’єктами. Тому для того, аби вчасно потрапити до потрібної арени, машину потрібно викликати заздалегідь і все одно бути готовим, що можеш спізнитися. Адже були приклади, що на підступах до арени таксі ретельно обшукують і що вони там хочуть знайти – невідомо. Безкоштовні квитки на швидкісний електропоїзд, який за сорок хвилин домчить тебе в гірський кластер, розташований за 180 кілометрів від Пекіна, можна замовити лише через спеціальний додаток або на офіційному сайті. Але справа в тому, що в мене із встановленням цього додатку виникли проблеми, як і з реєстрацією на сайті. На щастя, поки допомагають колеги, бронюючи квитки через власні додатки. Але для цього потрібна особиста присутність того, хто бронював.
Тут є ще одна проблема, що пішки пересуватись у межах «бульбашки» категорично заборонено. Всі пересування здійснюються на спеціальних олімпійських шатлах. Але логістика залишає бажати кращого. Ось колега з Молдови розповів, що його готель розташований поруч з ареною, де проходять змагання з шорт-треку. Пройти туди пішки, максимум, десять – п’ятнадцять хвилин. Але потрібно сідати в шатл, їхати до ММС, а потім вже іншим маршрутом повертатися на шорт-трек. У підсумку, на це витрачається більше години. Або хокейні арени, на яких змагаються чоловіки та жінки, розташовані далеко одна від іншої. І ніхто не додумався зробити між цими аренами пряме сполучення. Знову потрібно їхати з пересадкою до головного прес-центру (на кожній арені є свій окремий прес-центр) і витрачати майже годину. При цьому в годину пік, коли змагання закінчуються й потрібно, для прикладу, не спізнитися на швидкісний поїзд, то ніякої соціальної дистанції взагалі немає. І ніхто за цим не слідкує. І ще шатли можуть запізнитись або взагалі не приїхати. Так було зі мною, коли в неділю вночі намагався дочекатися автобусу до готелю, який начебто мав бути за розкладом, але ні в зазначений час, ні за півгодини так і не приїхав. Довелося повертатися до прес-центру й там уночі працювати над цим матеріалом.
Якщо після всього негативу, який я вихлюпнув, ви дійшли висновку, що я жалкую про цю олімпійську мандрівку, то ви дуже помиляєтесь. Адже це просто неймовірний шанс бути очевидцем усього, що відбувається, й вам про це розповісти. Це просто шалений досвід. Та й про проблеми написав виключно для інформації, а не для того, аби хтось пожалів. Адже ті емоції, які отримуєш, висвітлюючи змагання найвищого рівня, де дійсно наживо бачиш виступи мега-зірок світового спорту, маєш можливість із ними поспілкуватися, хоча й в обмежених умовах, і передати вам свої враження – це все нівелює негатив. І якщо для спортсменів найвища мета – це навіть не перемога, а участь в Олімпійських іграх, то для спортивних журналістів – це можливість працювати на Олімпійських іграх. Олімпійська атмосфера особлива й ніякі негаразди не можуть відбити бажання відчувати її знову й знову. А ще, цього разу, ми єдині, хто може підтримати українських атлетів, адже вболівальників на трибунах обмаль.
Проблемам всупереч
Справді, навіть за перші два повних змагальних дні, вже стало зрозуміло, що нічого не може завадити зіркам залишатися на небосхилі й запалювати нові зірочки. Змагання дійсно захоплюють та вражають. Українці поки що без нагород, але з характером і перспективою. Тішить те, що майже в усіх видах наші спортсмени покращують свої результати. Дісталися фінішу в надскладних погодних умовах гірськолижники Іван Ковбаснюк і Анастасія Шепеленко. До останнього боровся за потрапляння в фінал у стрибках із нормального трампліну Євген Марусяк. У другий день зібрались із силами та пронеслись по трасі, зі значним покращенням, саночники Антон Дукач і Андрій Мандзій. У топ-25 пробилися наші дівчата-саночниці Олена Стецьків та Юліанна Туницька. У нас же із зимових видів спорту знають лише біатлоністів та Олександра Абраменка. Але й інші атлети, які, попри всі проблеми, таки пробилися на Олімпіаду й виглядають гідно – заслуговують на те, щоб їх знали.
Якщо ж говорити про біатлон, то, попри те, що коронавірус “вивів з лав” Олену Білосюк, Дар’ю Блашко, головного тренера чоловічої збірної Юрая Санітру та ще декількох наставників, відчувається, що команда налаштована рішуче. І нехай вас не вводить в оману тринадцяте місце у змішаній естафеті, про умови якої ми вже розповідали. Наставник наших дівчат Урош Велепець взяв провину за цей провал на себе. Він зазначив, що несподівано змінився вітер на стрільбищі, а налаштування до стрільби Валі Семеренко не встигли поміняти й, у підсумку, були три штрафних кола, які вивели нас із боротьби за нагороди. Але потім Юлія Джима та Артем Прима показали, що й стріляється, й біжиться навіть за таких екстремальних умов. А Дмитро Підручний пообіцяв зробити висновки зі свого штрафного кола, що завадило піднятися до десятки найкращих. Але у Дмитра також була швидкість.
А друга жіноча гонка Олімпіади – індивідуалка з чотирма вогневими рубежами – стала найкращою для українок у цьому сезоні. На щастя, погода змилостивилася й такого холоду та шаленого вітру, як на естафеті, вже не було. Якби на останньому рубежі габарит, після пострілу Юлії Джими, закрився, то вона цілком могла розраховувати на медаль. Адже на дистанції можна було відіграти відставання з потужною швидкістю Юлі.
А так, із двома промахами та двома доданими хвилинами, лише десяте місце, з відставанням від олімпійської чемпіонки Деніз Германн, із Німеччини, в 1 хвилину 27, 2 сек. Друге й третє місце посіли фаворитки – француженка Шевальє-Буше та норвежка Ройселланд. А інша українка – Ірина Петренко – стала однією із двох біатлоністок, серед 88 спортсменок, що вийшли на старт, яким удалося закрити всі двадцять мішеней. Але рівень бігової підготовки не дозволив піднятися вище 11-го місця. Чистим ходом Іра поступилася чемпіонці майже півтори хвилини. Валя Семеренко швидко розігналася, але не розрахувала сили в горах і «наїлася» холодного повітря й майже втратила свідомість. Нашій найдосвідченішій біатлоністці не вистачило дихання для того, щоб продовжити дистанцію.
Нам із колегами цього дня пощастило побувати біля стрільбища, а згодом уже в мікст-зоні поставити свої питання Ірині Петренко та Урошу Велепцю. Поки наставник утішав Валю Семеренко, яка просто ридала, перед нами, як буря, пронеслася Юлія Джима, відмовившись від спілкування. Ірина Петренко також просила її не затримувати, та все ж відзначила, що стрільба вдалась, а ось ходом продемонструвала все, на що зараз здатна. Далася взнаки хвороба ще на початку сезону та непросте відновлення. Про ситуацію в команді Іра сказала, що психологічно дуже важко, адже кожного дня чекаєш, кого ще не пошкодує коронавірус. Але налаштування на подальші гонки бойові й усі будуть боротися на межі своїх можливостей. Урош Велепець приніс вибачення за Юлію Джиму, зазначивши, що вона після таких прикрих гонок взагалі по дві години ні з ким не спілкується. А виступом Юлі наставник залишився задоволений, адже на стрільбі просто трохи не пощастило, коли не закрилися габарити. Якщо згадати, як стріляла Юля на початку сезону й скільки працювала над покращенням снайперських якостей, то це очевидний прогрес. А з такою швидкістю можна дивитися з позитивом на майбутній спринт і естафету. Валя ж розпочала непогано, але «задихнулася» й дуже засмучена. Якщо вона не зможе продовжити виступи, то її замінить Анастасія Меркушина, яка вже прибула до Пекіна й провела тренування. Участь Насті у спринті цілком можлива. Головне, щоб усі тести були негативними. А згодом стало відомо, що для Валі Семеренко Олімпіада закінчилася й вона достроково вирушає додому на детальне обстеження.
Саме через позитивний тест фігуриста Івана Шмуратка ми втратили можливість боротися в командному турнірі повним складом. Але, після двох негативних тестів, Іван уже тренується й виступить в особистому турнірі. Найкращою серед нашої команди стала Анастасія Шаботова, яка, в тому числі й за нашої з колегами присутності, гарно відкатала свій «Щедрик» і посіла сьоме місце серед десяти учасниць змагань. Хоча це не дозволило збірній України піднятися вище останнього, десятого місця. Хто вразив у цей день мене особисто, так це японець Юма Кагіяма, який відкатав на такий швидкості та впевненості, що відразу бачиться фаворитом чоловічого турніру. Й солідно виглядала лідерка жіночого одиночного катання Каміла Валієва з команди РОК. Якщо не станеться нічого непередбачуваного, то саме вона виграє олімпійське золото. Хоча своїх нагород рокові фігуристи поки що так і не отримали. Кажуть, що допінг проба одного з членів цієї команди виявилися позитивною й рішення з цього приводу обіцяють оприлюднити найближчим часом.
А я ще я став свідком фантастичної перемоги Нільса ван дер Пула на дистанції 5000 метрів у ковзанярському спорті. Саме шведський чемпіон і рекордсмен світу був головним претендентом на перемогу. Але до цього нідерландець Патрік Рост установив олімпійський рекорд. І ще за три кола до фінішу останнього забігу здавалося, що Рост вже олімпійський чемпіон. Але ван дер Пул неймовірно додав і відіграв більше двох секунд, випередивши Роста на 0,47 сек. Тепер новий олімпійський рекорд – 6 хвилин 08.84 в цьому виді належить олімпійському чемпіону зі Швеції.
Повірте, спостерігати за такою розв’язкою було неймовірно цікаво. А скільки ще таких моментів пощастить пережити за ці тринадцять днів Олімпіади! І, сподіваюся, що повідомлю вам, коли медальне свято прийде й на українську вулицю.
Юрій Ілючек, член АСЖУ та AIPS