Дорожні замітки члена АСЖУ
В коронавірусні часи, майже кожна подорож нагадує квест. Умови в’їзду до тієї чи іншої країни змінюються постійно. Правила перетину європейських кордонів стають дедалі жорсткішими. Наша маленька делегація в Боснію летіла через Відень. На місті взяли авто. Боснійці виявились дуже привітними: співробітник автопрокату, проводжаючи, гукнув «Слава Україні!» та побажав нам успіхів.
Боснія та Герцеговина – країна дуже специфічна. Це єдина країна у Європі, що поділена винятково за релігійною ознакою між католиками, православними та мусульманами. І це дуже відчутно – дорогою до столиці Сараєво, за вікном авто чергуються мечеті, церкви, костели.
Боснія та Герцеговина – частина колишньої Югославії, яка у першій половині дев’яностих років найбільше постраждала від збройних конфліктів. Головною причиною руйнувань були війни між трьома народами – сербами (православними), хорватами (католиками) та боснійцями (мусульманами). Кожен з них, після розвалу Югославії, бачив себе господарем Боснії. Як наслідок, неоднозначна ситуація відбилася в керівництві держави: замість одного президента країна має трьох голів держав. Колективним вищим органом виконавчої влади є Президентство (босн. і хорв. Predsjedništvo Bosne i Hercegovine, серб. Передсєдніштво Босні та Херцеговині). Відповідно до V статті конституції, Президентство складається з трьох членів, які обираються одночасно на чотири роки. Один боснієць і один хорват – від Федерації Боснії та Герцеговини, один серб – від Республіки Сербської.
Територія країни має переважно гористий рельєф, за винятком вузької берегової лінії Адріатичного моря на півдні. Маючи кілька вільних днів, ми вирішили присвятити їх природнім національним паркам. Багато великих водоспадів, красивих пейзажів, міста в долинах серед чарівних гір. На світлинах можете побачити: каскад водоспадів Штрбачкі Бук, розташований на річці Уна;
водоспади Кравіце на річці Требіжат;
Пливський водоспад у місті Яйце, який впадає в річку Врбас;
чудову затоку у вигляді підкови на тій же річці;
місто Мостар на річці Неретва з відомим мостом, який відновлений після зруйнування під час війни боснійських хорватів і мусульман в 1993 році (титульне фото статті).
Домашнім стадіоном збірної є «Біліно Поле» у місті Зениця. Цю арену боснійці вважають фартовою, на кшталт нашої «Арени Львів». Стадіон вміщує до 15 тисяч глядачів. На жаль, місцевий клуб «Челік», який був першим чемпіоном незалежної Боснії, кілька років тому став банкрутом і виступає в нижчих лігах.
Свої журналістські акредитації, ми отримали за день до гри, після прес-конференції Олександра Петракова та Руслана Малиновського. Особливо цікаво було почути про зміни у підході до публічної критики своїх футболістів. «Досвід – велике діло. Цей досвід набувають гравці, і я теж» – зазначив головний тренер. Під час цих слів, на обличчі Малиновського, якого Петраков певний час не викликав до лав збірної, з’явилася іронічна посмішка.
Після прес-конференції відбулось традиційне передматчеве тренування, перед початком якого Олександр Петраков привітав іменинника Віктора Циганкова, якому в цей день виповнилося 24 роки. Подарунок від команди традиційний – футболка з номером, що відповідає віку, та підписами партнерів.
Під час гри, у прес-ложі яблуку ніде було впасти. Але домінували місцеві журналісти. Через коронавірусні перепони, українських представників мас-медіа було обмаль. Боснійські колеги охоче знайомили з нюансами їхнього футбольного господарства. У ньому також вистачає політичних моментів, як і скрізь в цій країні. Тому на післяматчевій пресконференції я не здивувався дуже жвавій дискусії місцевої преси з головним тренером Боснії болгарином Івайло Петевим. Вона настільки затягнулась, що Олександру Петракову та Тарасу Степаненку довелось доволі довго чекати своєї черги в коридорі. Тренер нашої команди категорично заявив: “Хто б нам не дістався, думаю, ми його обіграємо та поїдемо до Катару”.
Окремо хотілось би відзначити атмосферу на стадіоні. Незважаючи на те, що у збірної Боснії і Герцоговини, після поразки від фінів, не було шансів на плей-оф і багато місць на трибунах порожніло, місцеві фани не замовкали весь матч. Приємно було і за українських уболівальників.
Незважаючи на заборону «гостьового сектору», багато наших земляків все ж наважилися поїхати на матч. І за кілька днів до початку гри, доля їм посміхнулася – було домовлено за квоту у 200 квитків для наших фанів. Всі квитки були розкуплені за день. Підтримка була шаленою, всі вірили в перемогу, але подальша доля збірної залежала ще й від результату паралельного матчу у Фінляндії.
Пазл склався, і ми, і французи перемогли по 2-0. Тож продовжуємо шлях до Катару-2022 з надією, чекаємо на жеребкування плей-оф 26 листопада і нехай нам трапляться Шотландія або Вельс!
Денис Попов, член АСЖУ