На олімпійських змаганнях з біатлону кореспондент АСЖУ зустрів відомого екс-біатлоніста Мартена Фуркада, який нині є членом Міжнародного олімпійського комітету та Комісії спортсменів МОК, та попросив його висловити свою думку щодо акції нашого скелетоніста Владислава Гераскевича.
— Пане Фуркаде, питання щодо українського спортсмена, скелетоніста Владислава Гераскевича та його акції з шоломом на честь загиблих атлетів. Яка ваша думка щодо цього? МОК заборонив йому використовувати цей шолом, але він все одно має намір це зробити. Що ви думаєте?
— Мушу сказати, що це дуже специфічна та складна тема. Я вважаю, що МОК не повинен цього демонструвати в межах змагань, хоча ми підтримуємо Україну з першого дня: як фінансово допомагаючи атлетам, так і підтримуючи українців у цій жахливій війні. Це і є офіційна позиція МОК. Однак у нас існують спортивні правила. Ми дозволяємо атлетам висловлюватися у певних місцях на Олімпіаді, але прагнемо, щоб спортивний майданчик та подіум залишалися «чистим» простором для всіх. Ми даємо можливість спортсменам демонструвати свої цінності, культуру та ідеї в інших локаціях. Наприклад, те, що ми робимо зараз, — це найкраща можливість для атлетів з усього світу говорити про свої почуття. Це найкраща нагода для українського спортсмена виступити перед світовими медіа і сказати: «Друзі, ось наша історія, я поважаю і хочу згадати про спортсменів, що загинули». Знаєте, вчора у нас була історія в біатлоні. Минулого місяця хлопець із норвезької збірної, який мав виступати на Олімпіаді, загинув у тренувальному таборі. Вчора команда виграла для нього. Звісно, вони могли б розмістити його фото на одязі чи шоломах, але ми б сказали «ні» з тієї ж причини. Спортивне поле та подіум — це «чисті» зони. Спілкування з пресою та розповіді про друзів — найкращий спосіб підтримати їх та передати свої почуття. Це завжди складна ситуація, але в МОК ми вважаємо, що створюємо достатньо простору для самовираження, зберігаючи при цьому спортивний майданчик нейтральним для кожного.
— Але це був сміливий крок з його боку. Якби це залежало особисто від вас, ви б дозволили йому це зробити? Ви ж самі кажете, що виражати почуття — це нормально.
— Справа не в мені особисто. Поясню: я сам був атлетом і змагався за правилами свого виду спорту протягом усієї кар’єри. Я також втрачав друзів у той час — звісно, не в умовах жахливої війни, але це теж дуже на мене вплинуло. І мені так само не дозволяли мати жодних відмітних знаків на формі. Це правила спорту. Якщо ви вважаєте, що голос, який він дає вже два дні, розповідаючи свою історію та вшановуючи пам’ять атлетів, які загинули на війні, — це не найкращий спосіб згадати про них, це ваше право. Але я переконаний, що він має діяти згідно з правилами Олімпіади. Конфлікти зараз відбуваються по всьому світу, не лише в Україні. І ми повинні гарантувати, що спортивне поле залишається безпечним місцем для кожного. Він вільний говорити про це, показувати фото атлетів у соцмережах та в мікс-зонах, як він і робив. Це чудово, що ми дозволяємо спортсменам висловлюватися. Але коли приходить час змагатися і спускатися по жолобу в центрі санних видів спорту — потрібно поважати спортивний регламент. Чи ви з України, чи з Палестини, чи з будь-якої іншої країни — правила однакові для всіх. Як я вже казав, конфлікти є у різних частинах світу, і ми маємо забезпечити «чистоту» спортивного майданчика.
— Але росіяни виступають проти Олімпійської хартії, тому що вони…
— Я розумію, що ви намагаєтеся отримати від мене додаткові коментарі, але я вже відповів на питання. Як я зазначав, я з першого дня висловлюю підтримку Україні і продовжу це робити. Ця війна жахлива, і дії Росії — жахливі. Це все, що я можу сказати. Проте у нас є спорт і є правила, і вони мають бути однаковими для всіх. Приклад Сіверта Баккена, який передчасно пішов із життя, — це свідчення того, що складні ситуації є всюди. Нам потрібно знайти баланс між можливістю атлета захищати свої цінності та правом інших учасників відчувати, що це також їхня подія, де всі змагаються у безпечному місці за однаковими правилами.
Олександр Гливинський, член АСЖУ та AIPS