Пролунав гімн, здійнялися прапори, й стадіон «Естадіо Еліас Фігероа Брандер» затамував подих — а вже за мить вибухнув у шумі та емоціях. Для більшості це був черговий матч групового етапу чемпіонату світу U-20, де зустрілися збірні України та Панами. Та для одного юнака цей вечір став ще одним кроком на шляху, який почався далеко від чилійського узбережжя Тихого океану — у маленькому українському селі, яке сьогодні опинилося в епіцентрі війни.
Матч. Шанс. Гол
Вже на 6-й хвилині Україна отримала шанс пробити пенальті. Тиск був відчутний — адже Олександр Пищур не реалізував першу спробу. Суддя наказав перебити, і тоді до точки підійшов Геннадій Синчук. Спокійно, точно, без емоцій, хвилина — і м’яч опинився у сітці.
Це був уже його другий гол на турнірі — після влучного удару в стартовій перемозі над Південною Кореєю (2:1).Та радість тривала недовго: Панама зрівняла рахунок завдяки удару головою Густаво Еррери. Попри 65% володіння м’ячем і вісім нереалізованих моментів, українцям не вдалося здобути перемогу.
Фінальний свисток зафіксував нічию 1:1. Україна тепер має 4 очки після двох матчів та перше місце у групі. Попереду — вирішальна зустріч із Парагваєм … без головного героя. Жовта картка наприкінці гри для Синчука означає дискваліфікацію на наступний матч. Проте ця неприємність не завадила SofaScore визнати Геннадія найкращим гравцем матчу.
«Для мене цей гол — не означає нічого. Головне для нас — перемога», —зазначив Синчук, — «тож сьогодні ми втратили два важливі очки, які були нам потрібні».
Точка відліку – Харків
Геннадій Синчук народився у селищі Манченки на Харківщині — далеко від яскравих прожекторів міжнародного футболу. Його батько та дідусь виступали на аматорському рівні й саме вони прищепили хлопцю любов до гри. Щодня тато возив хлопця на тренування до Харкова, де малий починав грати на простих майданчиках, мріючи про більше. Крок за кроком Геннадій пройшов місцеві академії, отримав визнання й на початку 2025 року вирушив за океан, де підписав контракт із «Монреалем» – клубом MLS.
Діамант «Металіста»
Один із перших тренерів Синчука не надто вірив в успіх хлопця, особливо після довгої перерви через травму — але юний футболіст довів протилежне. У 16 років він дебютував в Українській Прем’єр-лізі за харківський «Металіст».
На початку 2025-го він уже вважався одним із найталановитіших молодих українських гравців свого віку. Його трансфер за 5 мільйонів євро до «Монреаля» став не лише найдорожчим продажем в історії української Першої ліги, але й одним з найбільших трансферів вітчизняних гравців віком до 20 років. Варто зауважити що для «Металіста» ця угода означала порятунок від банкрутства.
У Канаді Синчук швидко заявив про себе. Він навіть зіграв проти Ліонеля Мессі у Leagues Cup, потиснув руку аргентинській легенді й відстояв своє місце поруч із зірками світового масштабу.
На міжнародній арені
Зліт Синчука був помітним ще в 2024 році, коли він зіграв за Україну на чемпіонаті Європи до 19 років. Граючи попри травму, він забив гол у ворота Італії, чим допоміг Україні вийти до фінального турніру, звідки повернувся додому з бронзовою медаллю. Торік у товариській грі олімпійської збірної проти Індонезії юний Синчук продемонстрував проривний виступ, який міцно поставив його на радари скаутів по всій Європі.
Окрім техніки, товариші по команді та тренери хвалять його за скромність та лідерські якості. На футбольному полі він перетворюється на динамічного та креативного гравця з неймовірною технічністю. Його часто порівнюють з Андрієм Ярмоленком та Ар’єном Роббеном за здатність прориватися всередину з флангу та пробивати голи лівою ногою.
Більше, ніж рахунок
В історії Синчука — віддзеркалення стійкості. Хлопець, якого батько ще маленьким возив на тренування у Харків, якого недооцінювали тренери, сьогодні — професіонал у Монреалі, суперник Мессі й прапороносець України на світовій першості у Чилі. Юнак, який перетворив не лише пенальті на гол, а й трансфер — на порятунок рідного клубу. Найзаповітніша мрія Геннадія – зібрати вщерть заповнений стадіон «Металіст» у Харкові й зіграти гру за рідний клуб, який колись був лише його мрією.
Україна готуватиметься до матчу з Парагваєм уже без своєї зірки. Але незалежно від рахунку, сама присутність Геннадія Синчука в синьо-жовтій формі означає значно більше, ніж результат. Вона несе пам’ять, ідентичність і обіцянку майбутнього.
Марія Можарівська, AIPS Young Reporters для АСЖУ