У неділю ввечері “Стад де Франс” зустрів співами та танцями волонтерів, які скеровували уболівальників у відповідні їхнім квиткам входи найбільшої арени Франції. Одна із жінок через гучномовець вмикала танцювальні хіти, сидячи на вишці, на кшталт таких, як у волейболі та тенісі, а інша запально відбивала такти.
Фанати легкої атлетики, багато з яких нанесли на щоки зображення прапорців своїх країн або загорнулися у національний стяг, танцювати не зупинилися: вони поспішали на вечір легкої атлетики, який мав от-от розпочатися. Сьогодні у програмі були три фінали — стрибки у висоту, метання молота та “королівська дисципліна” — чоловіча стометрівка.
Аншлаг та розрізнений гул
На найбільшому стадіоні Франції (81 338 глядачів) аншлаг. Здається, вільних місць майже немає. І це при тому, що дістати квитка саме на легку атлетику — завдання вкрай складне, навіть попри високу ціну “тікетів”. Квитки першої категорії офіційно продавали за 1 000 євро, найдешевші були за 85, але їх вже давно розкупили.
Розрізнений гул стадіону на атлетиці — явище звичне. Тут одночасно відбуваються змагання у різних секторах, і, навіть, попри те, що на головні екран постійно виводять спроби з різних дисциплін, завжди має місце концентрація певних груп фанів на конкретному виді. Вечірня програма почалася з чоловічих кваліфікаційних забігів на 400 метрів, потім дорогу стрибункам неодноразово “перебігали” учасники жіночих півфіналів на 800 метрів та чоловічих на 1 500 — звична справа для “Королеви спорту”.
Магучіх: весело стрибаючи
Представлення учасників змагань – момент піднесений. “Чемпіонка світу та світова рекордсменка з України Ярослава Магучіх” — гучно пролунало на арені, де неодноразово виступали українські футболісти, але, до цього моменту, ніколи не здобували на цьому легендарному стадіоні звитяг над господарями. Чомусь саме ця паралель проскочила у мене в голові, коли Ярослава подарувала усім повітряний поцілунок, радісно підняла руки над головою після оголошення свого імені, й безтурботно стрибаючи з ноги на ногу, побігла до завчасно підготовленого місця у сектору.
Нести усмішку й візуальний спокій — цей настрій став у сучасних жіночих стрибках у висоту, де нині головну боротьбу від змагання до змагання ведуть українки та австралійки, наче пріоритетним “вайбом”. Найбільш яскраво показувати позитивні емоції вдається саме Ярославі, а поза конкуренцією тут, звісно, Нікола Оліслагерс.
Виокремлення претендентів на нагороди
Дівчата розпочали стрибати із висоти 1,86м, зокрема й австралійка Елеонор Паттерсон (чемпіонка світу 2022 року) та наша Ірина Геращенко. Обидві успішно стрибнули з першої спроби. Магучіх та Оліслагерс стартували з 1,91м, яку подолали без жодних труднощів. Перед своїм першим розбігом у фіналі Ярослава традиційно мило для себе усміхнулася й впевнено стрибнула. Щойно українка приземлилася, почали представляти учасників другого півфіналу на 400 метрів, тож стрибок Росі у повторі на великому екрані не показали. Нічого не зробиш – така вже специфіка легкої атлетики.
Наступну висоту — 1,95 усі головні претенденти на медалі взяли з першої спроби. Першою стрибнула Оліслагерс, а за нею й решта. Троє стрибунок відсіялося, у боротьбі за нагороди залишилося восьмеро. Реальними претендентами на олімпійську медаль, крім австралійок та українок можна було б вважати американку Вашті Каннінгем, котра 2019-го брала “бронзу” на чемпіонаті світу. Цього сезону її “персонал бестом” були 1,97 у приміщенні, що назагал вище, ніж у Геращенко та Паттерсон, які, щоправда, стрибали 1,95 на повітрі.
Метання молота – паралельним курсом
Тим часом, не можна не звернути увагу на сектор з протилежного боку поля. Михайло Кохан впевнено виконує першу спробу, відправляючи молот на 78,54м й очолюючи залік. Чемпіон світу канадець Етан Катцберг відповідає у першій же спробі, відправляючи снаряд за 80 метрів — 84,12. Михайло поки другий.
У дівчат 1,98 стає водорозділом конкурентів на “золото” та решту. Першою не бере висоту американка, Оліслагерс — успішно, Патерсон збиває, Магучіх — з першої.
Знову переключення уваги — Кохан у другій спробі покращує результат, впритул наближаючись до “вісімдесятки” — 79,39.
“Соломонова бронза”
Одразу після цього стрибає Ірина Геращенко, зачіпаючи планку у першій спробі на 1,98. Поки Магучіх та Оліслагерс проводять час у звичних очікуваннях (перша – лежачи у спальнику, інша – заповнюючи нотатник), решта дівчат, одна за одною збивають планку. Із двійки претендентів, яких сміливо можна було називати головними на п’єдестал, першою припиняє боротьбу Паттерсон. Вона хапається за голову: очевидно, сподівання в Елеанор були вищими, але реальність така, що вище за 1,95 вона цього сезону не стрибала. Відтак вже за мить Паттерсон здіймає руки догори, дякуючи публіці.
За кілька хвилин такий же жест трибунам показує й наша Ірина Геращенко. У цей момент стає зрозуміло, що результати Ірини та Елеонор — ідентичні, а, отже, якщо представниця Узбекистану, яка останньою виконує заключну спробу на цій висоті, не “скоїть” дива, ми будемо мати дует бронзових призерок.
Сафіна Садулаєва збиває планку й бронзовий успіх ділять українка з австралійкою. Насправді, це виглядає якоюсь вищою справедливістю: для кожної з цих двох досвідчених атлеток ця олімпійська медаль — перша в кар’єрі, кожна із них виступає на своїй третій Олімпіаді, і за кожну було б дуже прикро, якби хтось із них залишився без нагороди. Обоє дівчат чисто стрибали до цієї висоти, а тому саме вони очолили шістку висотниць, які стрибнули у Парижі 1,95.
Головна дуель
Після отримання «соломонового рішення» згори щодо “бронзи”, концентруємося на розбірці за «золото»: на 2 метрах їх залишається двоє — Ярослава та Нікола.
Нікола, як завжди, усміхається на всі 32, довго розмовляє з собою перед стрибком, потім різко б’є себе по стегнах, трохи змінюється в обличчі, стрибає і … збиває планку. Рося традиційно дарує усім нам коротку усмішку й виконує все бездоганно — є важлива перевага у спробі.
Залишається питання: усе закінчиться просто зараз чи боротьба ще потриває. У другій спробі Оліслагерс знову чіпає планку і та падає.
Момент істини номер 1: інтрига триває
Австралійка просить публіку підтримати, бере розгін й зберігає інтригу, беручи висоту! На радощах, високо підіймаючи ноги та розмахуючи руками, стрибками повертається до свого місця. Ярослава у цей час стиха усміхається й ретельно зашнуровує шиповки.
Оліслагерс знову повторила свій “трюк”: реалізувала останню спробу. Зробити це вдається одиницям. Відтак інтрига зберігається – будуть стрибки на 2,02. Так, Магучіх цього сезону стрибала й рекордні 2,10, але ж, Олімпіада — це Олімпіада, у неї недарма особливий статус: тут нерви у кишеньку не заховаєш.
Стрибки на 2,02
Оліслагерс знову широко усміхається, закликає публіку підтримати її, але планка у першій спробі не підкорюється. Ярослава теж не проти закликати публіку поаплодувати, розбігається, але висота вперше цього вечора не підкорюється українці, котра трішечки зачіпає планку. Оліслагерс починає читати свої записи. Ярослава у спальнику йде до трибуни порозмовляти зі своєю тренеркою Тетяною Степановою.
Оліслагерс збиває планку і у другій. Коли стрибає Ярослава, здається, що висота вже підкорена, але в останній момент, вирівнюючи стопи, Магучіх зачіпає планку, як здається у цей момент, п’ятками.
Момент істини номер 2: перемога
Оліслагерс на потужному куражі “штурмує” 2,02, але — ні! Це все: Ярослава — олімпійська чемпіонка! Вона поки ще стримує емоції: відтінок усмішки пробивається скраєчку губ. Поки всі інші дівчата (Оліслагерс, Геращенко, Паттерсон) обіймаються, радіючи завершенню змагання, Магучіх підходить до суддів та переводить останню спробу на 2,04, після чого знову натягує спальник-ковдру на ноги.
Ярослава ще трохи лежить, намагаючись налаштуватися на заключний стрибок. Однак взяти 2,04 для додаткового “знаку оклику” не вдалося. Зрештою, у вечір неділі, це уже було зовсім не принципово. Принципово й важливо було те, що Ярослава Магучіх у віці 22 років здобула титул олімпійської чемпіонки, ставши третьою переможницею Олімпійських ігор в історії української легкої атлетики (після Інеси Кравець та Наталії Добринської)! Ось це було найголовніше і саме це приводило усіх українців в емоційний екстаз — другий день поспіль після неймовірного тріумфу шаблісток!
Коло пошани та трибьют тренеркам
Ярослава з Іриною одразу ж схопили синьо-жовті прапори й побігли до своїх тренерок — Тетяни Степанової та Ірини Пустовойт. Віддати шану й респект людям, які стільки років вели їх до цього олімпійського тріумфу — яскрава ілюстрація взаємин між цих робочих тандемам і, водночас, квінтесенція успіху. Далі була маса обіймів і точно не одне коло, яке “намотали” дівчата на “Стад де Франс”.
“Бронза” Кохана
У якийсь момент вони пробігли за сектором, де готувався до своєї п’ятої спроби Михайло Кохан. Як потім він сказав у відповідь на моє запитання “Чи не завадило це його концентрації на спробі?” — “Лише надихнуло”. І широко усміхнувся. Попри те, що покращити результат Михайлові у заключних спробах не вдалося (у третій спробі його випередив угорець Бенце Халас), 23-річний атлет здобув “бронзу” Олімпіади. І хоч сам Кохан каже, що міг би поборотися за “срібло” і що результатом він незадоволений, бо хотів метнути молот за 80 метрів, усі ці слова викликають сумнів, дивлячись на широку усмішку Мишка та вогонь в його очах. Ця бронзова медаль — однозначний успіх Кохана у цьому віці: він сам знає свій великий потенціал і ми усі віримо, що здивує ще не раз.
Душевна пресконференція
На пресконференції після змагань, яка варта окремого матеріалу, був вражений відкритістю й щирістю австралійок. Паттерсон говорила компліменти усім трьом своїм опоненткам у секторі, Оліслагерс захопливо розповідала про значення Бога, який веде її у житті, й про те, що саме відчуття його поклику й шляху, який вона долає, є для неї перемогою. Філософія доволі поширена у спорті – Нікола не перша, хто так пояснює сутність речей, але ця усмішка й осяйність, яка не зникає з її обличчя — це, звичайно, щось особливе.
Шоу на 100 метрах
Завершенням легкоатлетичного вечора був королівський забіг на 100 метрів, який організатори подали, наче десерт. Прожектори на арені вимкнули для того, щоби влаштувати світлове шоу з діджеєм, який з’явився на великому екрані, жваво крутячи диски. Далі було мега-представлення фіналістів — значно потужніше, ніж презентували учасників інших дисциплін. Потім — шалена концентрація уваги на бігунах, коли вони уже були у стартових колодках: гра світла, музичне нарощування напруги і далі — суцільна тиша. Це був контраст звуку, який різав вухо після усього цього “пташиного базару”, який жив своїм життям на стадіоні під час паралельних змагань у різних секторах.
Тут же стадіон завмер: було чутно звук лопатів гелікоптера, що завис над стадіоном. Постріл, старт, понеслися вихором у синхроні з емоційним вибухом публіки… Менше десяти секунд – і на табло сім з восьми прізвищ, біля яких напис «ФОТО».
Справді, після фінішу важко було зрозуміти, хто переміг. Ще мить і оголошують, що “золото” здобуває американець Ноа Лайлс, який випередив Кішейна Томпсон на 5 ТИСЯЧНИХ! Уявляєте, тисячних! Чемпіон Токіо італієць Джейкобс — лише п’ятий! Лайлс, здається, на тій же швидкості, що й під час забігу, оббіг стадіон, тримаючи перед собою щойно зірваний стартовий біб. Потім, до слова, вимахував ним і у мікс-зоні.
Головна зірка вечора — Ярослава
Але для нас це усе було фонове. Бо головна перемога не лише цього вечора, а й усього сезону у легкій атлетиці та, не лише у ній, це, безумовно, тріумф Ярослави Магучіх. У свої 22, долаючи вершину за вершиною, побивши світовий рекорд, що тримався значно довше, ніж їй самій років, Ярослава підтвердила те, що всі від неї чекали і чого сама вона прагнула з того першого моменту, коли замислилася, що може стати професійною спортсменкою.
Ярославо, це коштовність! І ти — наша коштовність! Другий день поспіль — браво, Українським жінкам на Олімпіаді!
Олександр Гливинський, АСЖУ, з Парижа для сайтів “Чемпіон” та “Українська правда”