ГоловнаНовиниНе стало Сергія Савелія...

Не стало Сергія Савелія…

На 69-му році після тривалої хвороби перестало битися серце легендарного українського спортивного журналіста та коментатора, нашого дорого Колеги Сергія Савелія.

Сергій Степанович…

Життя безжальне, йдуть люди, які творили історію спортивної журналістики України… Якесь відчуття безсилля від цього …

Коли я приїхав до Києва, Сергій Степанович був молодшим, ніж я зараз, але здавався мені уже таким дуже старшим колегою… Я пам’ятав його з усіх Олімпіад за часів Незалежності, починаючи від дебютної у Ліллегаммері … Перша зустріч з ним була теплою. Мені здається, у кожного знайомство з Савелієм була саме таким: він з першого слова дарував якусь таку батьківську підтримку й розповідав цікаві бувальщини з коментаторського минулого. Після цього кожен «теленовачок» уже мав переконливе відчуття, що, незважаючи на те, що перед ним справжній Метр телебачення, він може завжди звернутися до Степановича за порадою та підтримкою, а це дуже цінно у жорсткому телевізійному світі…

«МОлодіж та пОдростки» – так любив звертатися Сергій Степанович до молодих. І у цьому жарті була й підколка, й підтримка.

Сергій Савелій володів таким автентичним українським колоритом –  народним й багатющим. Він мав неповторний шарм: читав вірші й співав пісні, створював атмосферу у компанії, в якій був. А згодом писав цікаві пости у Фейсбуку – все більше про людей, яких вже не було на цьому світі, але писав так душевно й цікаво, що ти розумів, що важливіше це те, які спогади залишає по собі людина серед тих, хто житиме далі… І Сергій Степанович із любов’ю та захопленням розповідав про своїх друзів, які вже дивилися на нього з неба, а ми усі, завдяки його постам, пізнавали унікальні історії про цих людей… Тепер Степанович сам посів своє поважне місце у Пантеоні своїх друзів, наших видатних Колег…

А ще хочеться згадати, що Сергій Савелій був співавтором ідеї запровадження Дня тренера в Україні і, за підтримки цієї ідеї АСЖУ Міністром спорту в Україні з’явився свій незалежний день вшанування спортивних наставників. Ну, це із ближніх досягнень, про коментар першого матчу чемпіонату України з футболу, феєричного сезону київського «Динамо» у Лізі чемпіонів 1998-1999 років та про 10 Олімпіад знають усі…

Степанович, поки мав сили, активно коментував у соцмережах всі змагання, відгукуючись на пости спортивних медіа, він до останнього жив спортом, посідаючи, як сам казав, «місце у першому ряді віп-сектора перед телевізором». Поки мав сили… І коли його дописи та коментарі зникли, це одразу стало помітно…

І це кричуще помітно тепер, і цього уже невимовно бракує…

Світла Пам’ять про Світлу Людину…

Царство Небесне, Степановичу…

__________________________________________

Сергій Степанович народився 1955 року на Полтавщині. Професійну кар’єру розпочав 1981 року, після закінчення факультету журналістики КДУ ім. Т. Г. Шевченка.

Провів перший прямий репортаж з Олімпійських ігор (12 лютого 1994 року, відкриття Олімпіади в Ліллегаммері, разом з Сергієм Лифарем). Загалом працював коментатором на 12 Олімпійських іграх, причому на 10-х — з місця подій.

Першим серед українських спортивних журналістів здобув нагороду AIPS (Міжнародної асоціації спортивної преси) за роботу на 10 Олімпіадах — зменшену копію олімпійського факела Лондона-2012. Згодом передав свою нагороду на тимчасове зберігання в музей НТКУ. У 2015 одержав найвищу нагороду АСЖУ (Асоціації спортивних журналістів України) — приз імені Ігоря Засєди «За честь і достоїнство в спортивній журналістиці».

Коментував перший матч 1-го чемпіонату України з футболу “Чорноморець” — “Карпати” (1992).

Працюючи в Національній телекомпанії України, виховав не одну плеяду спортивних журналістів.

Нагороди

  • Відомча відзнака “Почесний працівник Національного телебачення України” (2005);
  • Почесне звання “Заслужений журналіст України” (2009);
  • Нагорода AIPS (Міжнародної асоціації спортивної преси) за роботу на 10 Олімпіадах — зменшена копія олімпійського факела Лондона (2012);
  • Найвища нагорода АСЖУ – приз імені Ігоря Засєди «За честь і достоїнство в спортивній журналістиці».
  • Спеціальна відзнака АСЖУ «За видатний внесок у спортивну журналістику України» (2020).

Олександр Гливинський, президент АСЖУ

Популярні новини