Наймолодша в історії дворазова чемпіонка світу з дзюдо 20-річна Дар’я Білодід, котра отримала диплом журналістки, принесла Україні першу медаль Олімпійських ігор в Токіо — бронзову.
У першій сутичці змагань у ваговій категорії до 48 кг проти бронзової призерки ЧЄ-2018 Міліци Ніколич із Сербії українська красуня після двох попереджень за технічні огріхи була на межі поразки, але все ж на останній секунді провела підсічку і перемогла. У чвертьфіналі Дарина в додатковий час здолала Катарину Кошту з Португалії.
На жаль, у півфіналі з сильною японкою, чемпіонкою світу-2017 Фуною Тонакі, яку Дар’я раніше перемагала у вирішальному поєдинку ЧС-2019, Білодід дозволила суперниці в додатковий час провести утримання і втратила шанси на «золото».
Втім, у поєдинку за «бронзу» киянка на останній секунді провела прийом, після якого виконала утримання і гарантувала собі перемогу “іппоном” над Широю Рішоні з Ізраїлю, здобувши для Україні першу медаль Ігор у Токіо.
Одразу після тріумфу 20-річна українка на емоціях розплакалася. У цих сльозах – все. І радість, і біль, і смуток. Мабуть. Важко сказати точно, що саме коїлося всередині юної спортсменки. Це знає лише вона сама. Все, що хочеться вигукнути – «Браво, Дарія!» Напевне, вона мріяла про «золото», зарядивши своєю впевненістю усіх нас. Але олімпійський турнір вкотре показав, яка це важка і терниста дорога. Кожна сутичка – виснажлива боротьба рівних суперників. Сюди, справді, пробилися лише найсильніші.
“Бронза” Дарія стала першою нагородою України у дзюдо серед жінок і першою загалом на Олімпійських іграх з часів Пекіна-2008. Ставши призером Олімпіади-2020, Дарина зробила гарний подарунок до дня народження свого батька — Геннадія Білодіда, якому 22 липня виповнилося 44 роки.
До речі, японка Тонакі, котра перемогла Білодід, програла у фіналі Дістрії Красничі, яка принесла Косово другу в історії золоту медаль Олімпійських ігор (перша була здобута чотири роки тому у Ріо – також у дзюдо, Майліндою Келменді, яка у той час стала прикладом для Білодід).
Слова після турніру
«Я віддала всі сили, які тільки залишилися, адже останню сутичку проводила на “голден скор”, це неймовірно важко й виснажливо. Для мене важливо було налаштуватися, адже після бою, який я програла, настрій був “на нулі”. Дуже допомогла мама, яка є і моєю тренеркою, налаштовувала мене, знайшла потрібні слова. Відчувала і підтримку наших на арені. Вдячна президенту Національного олімпійського комітету України Сергію Бубці, який під час зустрічі в олімпійському селищі, поділився зі мною своїм змагальним досвідом. Коли така людина підтримує, це важливо і цінно» – поділилася дзюдоїстка.
У підготовці матеріалу використано матеріали прес-служби НОК України та видання “Факти”