Сьогодні, 30 жовтня, відзначається День тренера, як повідомили нам Інтернет-видання. І всі в Україні стали дружно вітати тих, “хто нас виводить у люди, хто нас виводить у майстри”. Однак, занурившись в це питання, зрозумів, що це свято – російське. Крім того, навіть і в Росії воно не має офіційного статусу. Історія свята сягає корінням в 1999 рік … Пишеться тільки, що День тренера ініціювали російські гімнасти.
Взагалі-то дивно, що в нашій державі з її великими спортивними досягненнями немає свого Дня тренера України. Перелопативши інформацію в Календарі професійних свят України такого офіційного свята не знайшов. Ну якщо ми не хочемо ідентифікувати себе із «за паребриком» і мордором, то потрібно ініціювати своє офіційне свято для тих людей, без яких не було б справжніх великих перемог і які заслуговують слави, пошани і захоплення. Адже у нас є великі наставники, яких поважає і шанує весь світ. Чому б не затвердити це офіційне свято в День народження Валерія Лобановського або Ігоря Турчина. Ну якщо комусь не до душі ці дати, то можна відшукати в календарі іншу. Але це буде наш український офіційний День тренера, яким ми будемо пишатися, а не наслідувати тих, для кого, в більшості своїй, принципи чесної спортивної боротьби давно забуті. Але ж нам, тим хто дійсно любить свою справу, не все одно. Чи може я помиляюся?
А тренерам потрібно дякувати щоденно за їх фанатизм, наполегливість, неймовірну самовідданість і бажання творити дива. Їм би ще гідну матеріальну та моральну оцінку важкої праці й тоді нових перемог буде ще більше. А свій офіційний український День тренера у нас обов`язково буде.
Юрій Ілючек, член правління АСЖУ, заслужений журналіст України