У другій половині липня пройшла довгоочікувана серія семінарів Міжнародної асоціації спортивної преси (AIPS) під назвою “Ціна репортажу, коли ти жінка”. Аби більш детально обговорити напрями вирішення проблем гендерної нерівності в медіаіндустрії, семінари було розділено на чотири важливих сесії: “Нерепрезентативність”, “Забуття”, “Нерівність у фінансовій винагороді” та “Взаємодія гендерів”. У рамках цих блоків найвідоміші представники й представниці світової спортивної журналістики ділилися своїми історіями та порадами, як протидіяти дискримінації у будь яких сферах життя, і, зокрема, у журналістиці.
– Я боролася від самого початку за свої права. На старті моєї кар’єри, мене постійно запитували: “Ти впевнена, що ти журналістка? Йди додому, йди одружуйся”. Але я ніколи не думала зупинятися, – розповіла єгиптянка Інас Мажар, одна з найвпливовіших спортивних журналісток в Африці. На сьогоднішній день вона працює заступницею головного редактора газети «Аль Ахрам» і редакторкою відділу “Спорт”.
Отже, тема першого семінару – “Нерепрезентативність”. У багатьох країнах переважна більшість відомих журналістів і редакторів залишаються чоловіки. Незважаючи на значні зміни, на головних посадах у редакціях ЗМІ продовжують домінувати чоловіки, попри те, що більшість студентів-журналістів є жінки.
У рамках обговорення своїми історіями поділилися медійниці, які зуміли відстояти своє право працювати в найвпливовіших спортивних редакціях своїх країн. Зокрема, японська журналістка Вакако Юкі знайшла роботу в провідній щоденній газеті лише тому, що спортивному редактору просто потрібен був хтось, хто міг би зайти до роздягалень жінок-спортсменок. В Аргентині Вівіана Віла навчилася справлятися з негативними коментарями колег, коли вона стала першою футбольною коментаторкою спочатку на радіо, а потім і на телебаченні. У США Донна де Варона двічі від розчарування кидала роботу в національній телевізійній мережі, оскільки їй здавалося, що жіночий голос не має довіри до спорту.
В Австралії Трейсі Холмс довелося зіткнутися з грубими зауваженнями, які ставили під сумнів її авторитет, оскільки вона стала першою прихильницею національної спортивної програми. В Єгипті Інас Мажар переконалася, що шлюб та діти не зірвали її прагнення до успіху у спортивній журналістиці. В Іспанії Марія Анхелес Самперіо Мартін щодня стикається з проблемами жінок-журналісток на посаді голови Міжнародної федерації журналістів Ради гендерних питань.
І навіть, якщо ці історії траплялися понад три десятиліття тому, ситуація суттєво не змінилась. Недостатня презентативність була предметом першої сесії, і, як пояснила Вакако, коли її призначили, вона побачила шанс змінити цю принизливу нерівність і прокласти шлях для тих, хто йде після неї.
Проблеми “Забуття” були в центрі уваги учасників і учасниць дискусії під час другого блоку семінару AIPS, в якій висвітлювалися проблеми жінок-спортсменок та журналісток у період пандемії. Коли справа доходить до скорочення, саме жінки, на жаль, ризикують стати першими претендентками на звільнення…
Спеціальна кореспондентка італійської газети “La Repubblica” Емануела Аудізіо пояснила ситуацію в своїй країні, коли жіночу футбольну лігу було зупинено лише за шість ігр до кінця сезону, що, на її думку, було б не надто дорого організувати.
Щодо рішення про припинення жіночої ліги було написано дуже мало статей, тож коли шоковану Емануелу запросили на телевізійну програму, вона хотіла говорити про жіночий футбол, але перше питання, яке їй поставили, стосувалося гри чоловіків. “Давайте поговоримо про жінок наприкінці”, – сказали їй.
Ця відсутність видимості жінок у спорті також перегукувалася із позицією Жужи Чисту, відомої угорської тележурналістки, віце-президента AIPS. Вона навела дані ЮНЕСКО, в яких зазначається, що жінки складають лише чотири відсотки від загальної кількості працівників спортивних ЗМІ.
– Дискримінація щодо висвітлення жіночого спорту справді може зіпсувати те, що має стати ідеальним моментом для жінок-спортсменок. Ми можемо і повинні боротися за справедливе висвітлення, і тому я вважаю, що нам потрібно мати більш компетентних, надійних та професійних жінок у спортивній журналістиці. Але у зв’язку з пандемією, коли стадіони та спортивні майданчики зачинили свої двері, а спортивні засоби масової інформації відсторонилися від подій, першими так званими справжніми жертвами стали саме мої колеги-жінки. Їх, як правило, першими скорочують, коли компаніям потрібно когось звільняти”, – зазначила тележурналістка.
Разом із тим Жужа, вважає, що медіа повинні докладати зусиль у просуванні інклюзивності. Якщо гендерна рівність не стане пріоритетною, ЗМІ мають тенденцію до тиражування та посилення глибоко укорінених упереджень, які можуть мати тривалий і руйнівний вплив на реакцію суспільства на кризу і, зрештою, гендерну нерівність.
“Нерівність у фінансовій винагороді” стала третьою й дуже важливою темою обговорення.
Будучи 19-річною журналісткою-практиканткою, яка працювала в одній із сіднейських місцевих газет наприкінці 1970-х, Рослін Морріс писала різноманітні статті, фотографувала, формувала додатки видання.
– Я почувала себе дуже важливою, коли це робила, – згадує Рослін.
Однак через роки вона зрозуміла, що її начальнику, чоловікові, «за ту саму роботу платили більше», і вона вирішила більше не допустити цього.
Упродовж своєї кар’єри, працюючи в різний час журналісткою телебачення, радіо і друкованих медіа в Австралії, я була членкинею Асоціації австралійських журналістів і отримала нагороду за запровадження фінансового паритету між чоловіками та жінками в залежності від їх досвіду, а не гендеру, – пояснює вона.
На жаль, багатьом журналісткам по всьому світу досі доводиться працювати більше за меншу або навіть без заробітної плати.
На думку пані Морріс проблема полягає в укоріненій ієрархії домінування чоловіків, де вони процвітають, а кар’єра жінок, і, таким чином винагорода, залишається застійною.
Роз’яснюючи відсутність можливостей, Морріс поділилася історією двох молодих жінок, яким було доручено створити ексклюзивний матеріал про подію, пов’язану з кількома смертями в невеликій громаді. Вони виконували це завдання так пристрасно і кропітко: від пошуку респондентів для інтерв’ю до написання самої історії. Але вся ця робота була зроблена лише для того, аби їхній колега-чоловік, геть непричетний до телерепортажу, міг “отримати досвід”: його прізвище також стояло серед авторів сюжету.
– Двоє молодих журналісток зробили важку, емоційну, чутливу роботу, у той час, як їхній колега просто отримав кредит і можливості для подальшого зростання, – зазначила Рослін.
Коментаторка та спортивна журналістка Лейла Бехферхат розповіла про проблеми, які існуюють в її рідному Алжирі. Вона працює на громадському телебаченні з 2001 року і є однією з перших арабських коментаторок футбольних матчів жінок і чоловіків на алжирському телебаченні.
– Для початку можна сказати, що на спортивних журналісток в арабському світі дивляться з точки зору неповноцінності, – зауважує вона, додаючи, що жінки значною мірою недооцінені, оскільки їхні думки та пропозиції зазвичай розглядаються як несуттєві. – Важливо ставитись до нас з позиції рівності, поважати думки та пропозиції на рівні з чоловіками, – додала пані Бехферхат.
Останній семінар під назвою “Взаємодія гендерів” слухачі й слухачки сприйнали надзвичайно емоційно, адже він стосувався взаємостосунків між чоловіками та жінками, і в його рамках розглядалися питання сексуальних домагань.
Учасники й учасниці прослухали кілька життєвих історій, які не залишили нікого байдужими. Деякі з них були настільки драматичними, що їх авторки побажали залишитися анонімними.
Два тижні семінарів пролетіли на одному диханні. Вони продемонстрували весь зріз проблем роботи спортивних журналісток по всьому світу і наскільки важливо їх обговорювати і шукати разом їхнє вирішення.
Анастасія Волобуєва,
Генеральний секретар АСЖУ