Після успішного виступу на Євробаскеті–2013 збірна України з баскетболу вперше кваліфікувалася на чемпіонат світу. З нагоди цієї визначної події, у Києві в прес-центрі інформаційного агентства «УНІАН» відбулася прес-конференція, в якій взяли участь відомий радянський та український баскетболіст, олімпійський чемпіон, народний депутат України, президент Федерації баскетболу України Олександр Волков та головний тренер національної збірної України Майк Фрателло.
Першим мікрофон у свої руки взяв Олександр Волков. Він зазначив, що для нього результат, якого досягла наша збірна, став приємною несподіванкою. Не забув президент ФБУ і про представників ЗМІ, подякувавши їм за матеріали, що були зроблені задля популяризації баскетболу в Україні.
Одразу після Олександра Волкова слово підхопив і Майк Фрателло. На його переконання, збірній є куди прогресувати, адже на словенському Євробаскеті наша збірна була однією з двох наймолодших команд.
Журналісти одразу ж поцікавилися новою мрією Олександра Волкова(попередньою була кваліфікація на ЧС–2014). Золотий медаліст Олімпіади в Сеулі (1988 рік) зазначив, що «збірній України не вистачило лише кілька позицій до таких грандів європейського баскетболу як Іспанія та Хорватія. Чемпіонат Європи, – на думку керманича вітчизняного баскетболу, – дуже серйозні змагання, на яких грати не легше, ніж на чемпіонаті світу. Одразу після жеребкування ЧС–2014, що відбудеться в Барселоні у лютому, розпочнеться підготовка до змагань. Давайте пам’ятати, що наступний Євробаскет у 2015 році є кваліфікаційним на Олімпійські ігри у Бразилії. Тож будемо прагнути потрапити до Ріо де Жанейро у 2016 році».
Майк Фрателло щиро і відверто розповів журналістам про свою роботу у збірній України. Він вів її до успіху у Любляні три роки. На шляху американського спеціаліста виникало багато труднощів. «За нормальних умов, коли ти тренуєш команду, тобі потрібно слідкувати за гравцями упродовж кількох років їхнього розвитку. Коли я вперше приїхав до України, я не знав місцевих гравців та їхні можливості, – зазначив Фрателло. – Я знаю, що дехто писав, ніби ми підбираємо гравців, переглядаючи відеозаписи. Насправді, ми проводили години із гравцями у залі кожного дня. Записували тренування і переглядали їх, щоб вирішити, хто приєднається до команди».
Наставник нашої збірної охоче поділився секретами того, як йому вдалося створити команду та добитися із нею високих результатів. «Я вірю, що перемога багато в чому залежить від того, як гравці відчувають один одного. Інколи це навіть важливіше за майстерність окремо взятого гравця, – зауважив головний тренер. – Три роки тому у нас була мовчазна, тиха команда. Неможливо бути успішним у баскетболі без спілкування на майданчику. Відомо, що великі перемоги часто починаються із, здавалось би, незначних речей».
Для того, щоб ще раз підкреслити зміни, які відбулися в команді за останні роки, Майк Фрателло навів такий приклад: «На початку нашої спільної праці часто траплялась ситуація, коли гравці не могли дочекатися закінчення тренування, щоб скоріше покинути зал. Зараз цього і близько нема. Мої асистенти змушені залишатися після кожного тренування на годину–півтори, щоб працювати з тими гравцями, які хочуть залишитися. Це гарна річ. Це корисно для розвитку самих гравців».
Олександр Волков зазначив, що чекав нинішнього успіху цілих 15 років, відколи працює у баскетболі у якості менеджера: «Ми не звикли так високо підніматися, але три сезони ми бачимо, як працює тренерський штаб і бачимо, як змінюються хлопці, як змінюється ставлення до збірної, як змінюється атмосфера. Було відчуття, що ми повинні вистрілити, бо накопичилося багато позитивної енергії, яка потребувала свого виходу. Хлопці не хочуть вже бути лузерами. І всі ми дуже щасливі тому, що вони зробили.
Наступні запитання, що стосувалися лідера юнацької збірної України з баскетболу Святослава Михайлюка та подальшої долі української частини тренерського штабу збірної, були адресовані Майку Фрателло.
– Я із задоволенням спостерігав за грою кадетської збірної на нещодавньому чемпіонаті Європи у Києві. І безпосередньо слідкував за Михайлюком, – зазначив Фрателло. – Він надзвичайно здібний юнак. Зараз для хлопця його віку важливо не зламатися психологічно у матчах з гравцями, яким за 30-ть років. Тому треба обережно підпускати його до лав збірної. І це ми будемо робити поступово. Щодо асистентів, американець відзначив роботу кожного персонально, і додав, що хотів би і надалі бачити Дениса Журавльова, Станіслава Медведенка та Віталія Чернія у своєму штабі. Також наставник збірної не оминув теми натуралізованих гравців. На переконання Фрателло, неймовірний внесок у становлення збірної зробив Стівен Бертт, якого вже немає в команді, а на Євробаскеті у Словенії чудову гру показав Пух Джеттер.
На завершення прес-конференції Майк Фрателло сказав, що сподівається на подальше професійне зростання гравців української команди: «Вони розуміють, що у таборі збірної йде змагання, боротьба за місце у складі. Це місце нікому не гарантоване. Я сподіваюся, що кожен із них значно додасть за цей рік і повернеться наступного сезону ще кращим гравцем».
Олександр Волков також дивиться у майбутнє з надією на подальші успіхи: «Звичайно ж, будь-який спортсмен, який одного разу відчув смак великих перемог, хоче до них повернутися. Це як хороший наркотик. Сьогодні є можливість нам видихнути, добре відпочити. А з нового року почати планову підготовку до чемпіонату світу. Мрія така – поїхати до Іспанії, і добре виступити на чемпіонаті світу. Для початку вийти з групи, а там буде видно. Завдання ставитимемо максимальне».
Тож українським вболівальникам залишається набратися терпіння, щоб дочекатися на 17-й чемпіонат світу із баскетболу в Іспанії, на якому українці вперше отримають змогу підтримувати свою команду. Бажаємо тренерському штабу збірної та керівництву Федерації баскетболу України й надалі дарувати усім співвітчизникам такі позитивні емоції, як від гри української команди на Євробаскеті у Словенії.
Богдан Ісаєв,
Максим Омельченко,
студенти 2-го курсу Інституту журналістики
КНУ ім. Т. Шевченка
Такою побачив прес-конференцію фотокореспондент Арсеній Овсянніков, студент 2-го курсу Інституту журналістики КНУ ім. Т. Шевченка.