Після спринту на Олімпійських іграх-2026 Христина Дмитренко прокоментувала свій виступ та пояснила причини просідання швидкості.
– Христино, ризик мав місце на стрільбі? Чи ризикували ви, щоб швидше відпрацювати?
– 50 на 50.
– Зважаючи на передстартову позицію, чи був якийсь план? Можливо, ставили собі конкретну мету на цю гонку?
– Перше — це отримати задоволення , друге — справитись зі стрільбою, і третє — поборотися за гарні позиції. Вже коли я приходила на останню стрільбу, була десь 40-ю чи 42-ю, і всі йшли дуже поряд. Розуміла, що можна поборотися за очкову зону. Але я не знаю, що сталося…
– Ну, в результаті все ж отримали задоволення?
– Та отримала… Але не так. Якби хоча б з останньою стрільбою справилась, я б собі поставила «плюсик», а так — мінус.
– Що саме завадило? “Задихнулася” десь, не змогла віддихатися?
– Та ні я не знаю, чесно. Я виходжу з рубежу і думаю: «Поверніть мені час назад, я зроблю все по-іншому». Якось у мене голова відключилася. Їдеш ці штрафні й думаєш: «Ну навіщо я це зробила?». Я ж розумію, що можу стріляти.
– Може, це високогір’я, кисню бракувало? Як взагалі по відчуттях у гонці?
Христина: Сьогодні якось навіть легше, хоча прокинулась — у мене першіння в горлі, знову лімфовузол. Тому я розраховувала що це може бути моя остання гонка на цій Олімпіаді. Розуміла, що її треба бігти, а як буде далі — не знаю.
– Чому ти кажеш «остання гонка»? А як же естафета?
– Я за свій стан переживаю, що горло знову почало боліти. Ви ж розумієте, через те, що я не до кінця вилікувалась, залишилися симптоми від хвороби. І нічого такого з медикаментів я не можу приймати, щоб ці лімфовузли відійшли. Я стартую і розумію, що вони ще є. Після вчорашньої гонки вже отак воно…
– Дуже невчасно. Але попереду ще день відпочинку, маємо бути оптимістами. Не думай про «останню гонку», треба бігти естафету. А лимончик їла?
– Та я все їм. Я вже не знаю, скільки чаю випила — він у мене вже в крові.
Олександр Гливинський, член АСЖУ та AIPS