Спорт має силу об’єднувати, надихати та змінювати життя. Для багатьох із нас це шлях до здоров’я чи перемог, але для деяких — це справжній квиток у нове життя. Спеціальна Олімпіада України — унікальна організація, яка відкриває двері у світ спорту для людей із розумовими відхиленнями. Вона допомагає їм не лише розвивати фізичні можливості, а й знаходити друзів, долати стереотипи та ставати невід’ємною частиною нашого суспільства.
Що ховається за цими яскравими виступами, медалями та щирими посмішками спортсменів? Як війна впливає на діяльність організації? Чому важливо змінювати сприйняття людей із інвалідністю в Україні? Про все це та багато іншого ми поговорили з виконавчим директором Спеціальної Олімпіади України Андрієм Підварком — людиною, яка присвятила своє життя створенню рівних можливостей для кожного. Його розповіді вражають, мотивують і змушують задуматися про наше ставлення до тих, хто від нас відрізняється лише на перший погляд.
– Як ви вперше потрапили до роботи з людьми з інвалідністю? Що вас привело до Спеціальної Олімпіади?
– У Спеціальну Олімпіаду я потрапив майже випадково, але з часом зрозумів, що в кожній випадковості є закономірність. У 1997 році я влаштувався на роботу тренером-вихователем у будинок-інтернат, щоб отримати певний професійний досвід. На той момент у мене була педагогічна освіта, я активно займався спортом, але, як і більшість, знав дуже мало про людей з інвалідністю, особливо про тих, хто має розумові відхилення. Тоді про таких людей у суспільстві майже не говорили. Вони здебільшого перебували в спеціальних закладах — будинках-інтернатах або школах-інтернатах. Їх рідко бачили на вулицях, вони були ніби “забутим прошарком” суспільства.
Однак у 90-х роках у країні почалися зміни, і ці люди поступово стали помітними. Разом із цим виникало багато запитань: як із ними працювати, як правильно реагувати на їхню поведінку? Наукові роботи були обмеженими, а доступна інформація часто сумнівною. Почавши працювати з цими людьми, я зрозумів, що вони щирі та відкриті, хоча, як і всі, мають власний характер, вподобання, навіть гордість. Я завжди підкреслюю, що до них потрібен такий самий індивідуальний підхід, як і до людей без інвалідності. Наприклад, зараз поширеним стало називати людей із синдромом Дауна “сонячними людьми”. Це неправильне узагальнення, адже кожен із них унікальний. Так, вони можуть бути добрими, але також упертими чи навіть жорсткими, як будь-яка людина. Ці стереотипи лише шкодять.
– Як ви прийшли до розуміння, що спорт може змінювати життя людей з інвалідністю?
– Я побачив, що фізична культура й спорт — це ключ до змін. Вони не тільки зміцнюють тіло, але й розвивають розумові здібності, допомагають адаптуватися, стати самостійними. Провідні вчені підтверджують: спорт допомагає людям з інтелектуальними порушеннями розширювати світогляд, покращувати комунікацію, бути корисними родині й суспільству. За ці роки я пройшов шлях від звичайного тренера до роботи у “Інваспорті” — державній організації, яка займається спортом для людей з інвалідністю. У 2001 році в Україні офіційно створили Спеціальну Олімпіаду, і я почав працювати там як директор спортивних програм, а зараз обіймаю посаду виконавчого директора.
– Як працює Спеціальна Олімпіада сьогодні, особливо в умовах війни?
– Ми невеликий, але дуже продуктивний штат. Цього року зроблено багато роботи, і попереду ще більше. Сьогодні Спеціальна Олімпіада України зареєстрована в 23 регіонах. На жаль, тимчасово втрачено Крим і частину Донбасу, але ми не зупиняємо діяльність навіть в умовах війни. У 2024 році ми провели рекордну кількість змагань і активно працюємо над тим, щоб залучити ще більше людей. Адже ці люди — частина нашого суспільства, і ми маємо з ними співпрацювати, враховувати їхні потреби та проблеми. Спеціальна Олімпіада доводить, що навіть люди з інвалідністю можуть бути прикладом для інших.
– Скільки підрозділів Спеціальної Олімпіади України активно працює сьогодні, і як війна вплинула на їхню діяльність?
– Як я вже згадував, офіційно наші осередки зареєстровані як відокремлені підрозділи в 23 областях, включно з містом Київ. Проте в умовах російської агресії ми не можемо проводити діяльність у багатьох регіонах. Це не тому, що ми не хочемо чи не можемо, а через те, що для нас пріоритетом є безпека наших людей. Ми не можемо ризикувати, особливо зараз, коли тривоги і загрози стали щоденними.
Незважаючи на це, у 2024 році ми провели рекордну кількість змагань — 90. Це неймовірна цифра, яку не може перевершити жодна інша організація для людей з інвалідністю в Україні. Ці змагання були повноцінними, з великою кількістю учасників. Наприклад, зовсім нещодавно, 23-24 листопада, ми провели всеукраїнський турнір із баскетболу, в якому брали участь команди хлопців і дівчат із п’яти областей.
– Які труднощі виникають при організації змагань під час війни?
– Організовувати такі заходи дуже складно, оскільки отримання дозволу від військової адміністрації потребує часу. Буває, що дозвіл надходить лише за два дні до початку. Але, попри ризики, наша команда докладає максимум зусиль, щоб ці заходи були якісними й залишали незабутнє враження. Наші змагання проходять у хороших спортивних залах, і ми намагаємося створити атмосферу свята. Залучаємо професійних суддів, артистів, організовуємо екскурсії та семінари для тренерів і спортсменів-лідерів. Ми хочемо, щоб рівень наших заходів не поступався тим, які організовують для спортсменів без інвалідності.
– Які регіони сьогодні є найактивнішими у співпраці зі Спеціальною Олімпіадою України?
– На сьогоднішній день ми зосередили діяльність у 12 областях України. Це здебільшого центральні та західні регіони, де є можливість безпечно працювати. Серед них хотів би виділити Тернопільську, Волинську, Черкаську та Житомирську області, які мають хорошу інфраструктуру та розуміння з боку місцевих адміністрацій. Я дуже вдячний цим областям за підтримку, адже вони розуміють, що є речі, які не можна відкладати.
– Яких результатів досягли спортсмени Спеціальної Олімпіади на міжнародному рівні?
– Спортсмени Спеціальної Олімпіади, як і їхні колеги з інших категорій, включаючи осіб без інвалідності, беруть участь у Всесвітніх іграх Спеціальної Олімпіади. Це найвищий рівень змагань для наших атлетів, і результати, яких ми досягаємо, дуже хороші. Хоч я зараз не буду називати точну кількість завойованих медалей, це результат великої, напруженої і систематичної роботи спортсменів, тренерів, адміністраторів та лікарів. Така підготовка є комплексною і вимагає значних зусиль.
– Як спортсменів Спеціальної Олімпіади сприймають на міжнародній арені?
– На останніх іграх у Берліні наша делегація отримала теплий прийом. Коли на церемонії відкриття наші спортсмени вийшли на стадіон, весь зал піднявся і привітав їх овацією. Це був момент гордості, який я ніколи раніше не відчував на жодних іграх. Наші спортсмени гідно представили Україну, прославили державу. І це при тому, що на підготовку ми не отримали жодної копійки державного фінансування.
Для порівняння, подивімося, скільки ресурсів вкладається в олімпійців та паралімпійців. Хоча Спеціальна Олімпіада та Паралімпіада — це різні організації, кожна з яких має свої цілі й методи, наші спортсмени теж часто досягають високого рівня і переходять у Паралімпіаду. Є багато прикладів, коли атлети Спеціальної Олімпіади завойовували медалі на Паралімпійських іграх. Це чудово, і так має бути. Але все ж питання нерівності в фінансуванні залишається відкритим.
– Чи отримує Спеціальна Олімпіада державну підтримку сьогодні?
– Якщо перефразувати Джорджа Орвелла: усі люди з інвалідністю рівні, але деякі рівніші. Ми це бачимо на власному досвіді. На жаль, зараз ми не маємо жодної державної підтримки. До повномасштабного вторгнення був невеликий обсяг фінансування через фонд соціального захисту осіб з інвалідністю, але й тоді це було мізерно мало. Тепер цієї підтримки немає зовсім.
Наша діяльність сьогодні залежить виключно від міжнародної Спеціальної Олімпіади та партнерів. Ми вибудовуємо співпрацю на партнерських засадах і не є прохачами коштів. Наприклад, цього року нас підтримали освітній фонд Інституту управління проєктами, організація ESPN і компанія Toyota, яка вже багато років допомагає міжнародним Спеціальним Олімпіадам. Завдяки цим партнерам ми змогли почуватися досить впевнено.
Що буде в наступному році — невідомо. Це залежатиме як від нашої роботи, так і від резонансу в суспільстві. Ваша стаття може допомогти активізувати більше людей долучитися до нашого руху. Адже фінанси — важливий, але не єдиний аспект. Без тренерів, спортивних залів, доступу до басейнів та гарантій безпеки навіть із фінансуванням робота буде складною. Ми розуміємо ці виклики, як і всі громадяни України, але продовжуємо працювати, щоб люди з інвалідністю не залишалися поза увагою.
– Чому в Україні до Паралімпіади привертають більше уваги, ніж до Спеціальної Олімпіади?
– Людей із відхиленнями розумового розвитку у суспільстві значно більше, ніж інших категорій осіб з інвалідністю, але увага до них приділяється набагато менше. Це відбувається за залишковим принципом, який довго був характерний для нашої держави у ставленні до культури чи спорту.
У Паралімпіаді головна мета — це отримання медалей за будь-яку ціну, як і у великому спорті. Часто люди з інвалідністю свідомо ризикують своїм здоров’ям заради медалей, визнання, отримання квартири чи державних нагород. Але коли це призводить до погіршення їхнього стану або нових травм, це стає трагедією не тільки для самої людини, а й для її близького оточення.
– Чим підхід Спеціальної Олімпіади відрізняється від Паралімпійського руху?
– У Спеціальній Олімпіаді цього немає завдяки правильному підходу до роботи й правилам, які виключають проблему допінгу. Ми єдина спортивна організація, яка дотримується чистих принципів П’єра де Кубертена. На жаль, у нашій країні багато гарних слів говорять про підтримку масового спорту чи людей з інвалідністю, але на практиці все знову ж таки реалізується за залишковим принципом.
Ми прагнемо змінити цей підхід і донести до суспільства, що медалі — це добре, але вони не повинні бути самоціллю. Наша мета — залучити якомога більше людей до занять фізичною культурою, спорту й здорового способу життя. Адже саме це формує здорове суспільство, ідеться не лише про фізичне, а й про психічне здоров’я.
У сучасних умовах війни проблема ментального здоров’я є особливо актуальною. Люди, які були в окупації чи під обстрілами, потребують психологічної підтримки, і ця проблема лише починає проявлятися. Ми організовуємо вебінари, семінари й освітні програми, щоб підтримати цих людей, навчити їх сприймати себе та допомагати іншим.
Спеціальна Олімпіада також залучає родичів спортсменів до своєї діяльності через програми на кшталт «Об’єднаний спорт», де люди з інвалідністю та без грають в одній команді. Ця концепція існує з 80-х років і фактично є прикладом справжньої інклюзії, яку ми впроваджуємо в Україні з 2004 року.
Незважаючи на державне визнання у формі указу президента й розпорядження Кабміну у 2010 році, фінансової підтримки ми тоді так і не отримали. Були спроби впровадити певні законодавчі акти, але все зійшло нанівець через відсутність фінансування.
Ми сподіваємося, що новий закон про адаптивний спорт, над яким зараз працюють, сприятиме розвитку Спеціальної Олімпіади та допоможе не лише людям з інвалідністю, а й ветеранам, які також потребують реабілітації. Наша мета — працювати систематично й продовжувати боротися за рівні можливості для всіх.
– Наскільки вважливою є спортивна складова у діяльності Спеціальної Олімпіади України?
– Спеціальна Олімпіада України — це насамперед спортивна федерація для людей з інвалідністю. Основою нашої діяльності є спорт, а всі інші програми — оздоровчі, освітні — працюють навколо цієї бази. Спорт для нас — це не самоціль, а спосіб покращити загальний стан наших спортсменів, їхні фізичні та розумові здібності.
Можна навести багато прикладів, коли люди, які навіть не виходили за межі своєї кімнати, починали займатися спортом і відкривали у собі таланти. Серед наших спортсменів є ті, хто грає на віолончелі, прекрасно танцює чи гарно співає. Усе це розвивається в комплексі завдяки фізичній активності.
– Як Спеціальна Олімпіада України готується до участі у Всесвітніх зимових іграх 2025 року в Турині?
– Як акредитована програма Всесвітньої Спеціальної Олімпіади, ми зобов’язані брати участь у всіх Всесвітніх іграх, які є найвищим рівнем змагань. Нещодавно, 18 листопада, ми завершили офіційну реєстрацію нашої делегації на Всесвітні зимові ігри, які відбудуться в березні 2025 року в місті Турин, Італія.
Наша делегація складатиметься з 21 особи. Спортсмени вже відібрані й тренуються. У цьому році нам вдалося провести для них навчально-тренувальні збори в Карпатах.
– У яких видах спорту Україна буде представлена на зимових іграх?
– Україну на змаганнях представлять спортсмени у чотирьох видах спорту: гірськолижному спорті, лижних гонках, танцювальному спорті та флорболі. Ці види спорту обрано відповідно до квот, які ми отримали, і на основі внутрішніх змагань, що проводилися раніше. Проте зимові види спорту вимагають тренувань на снігу, якого, на жаль, у нас досі немає. Тому підготовка частково базувалася на попередніх відборах.
– Чи виникали труднощі через виїзд спортсменів за кордон і як це вплинуло на підготовку?
– Так, ми зіткнулися з проблемою виїзду багатьох підготовлених спортсменів за кордон. Наприклад, на літніх іграх у Берліні ми залучали деяких наших спортсменів, які тренувалися за кордоном. Але практика показала, що це не завжди раціонально й доцільно. На Всесвітніх зимових іграх у Турині Україну представлятимуть ті спортсмени, які перебувають в Україні та тренуються під контролем наших тренерів. Ми впевнені, що їхній виступ буде успішним.
– Які у вас очікування від цих змагань з огляду на попередні результати українських спортсменів на Всесвітніх зимових іграх?
– Всесвітні зимові ігри Спеціальних Олімпіад відбудуться в березні 2025 року. Як і у Великій Олімпіаді, зимові та літні ігри чергуються кожні два роки. Однак через пандемію COVID-19 усе змінилося, і останні зимові ігри відбулися ще у 2017 році в Австрії. Тоді наші спортсмени здобули сім медалей: три золоті, дві срібні й дві бронзові. Ми брали участь у лижних гонках, гірськолижному спорті та командній грі під назвою «Хокей на підлозі». Це вид спорту, який існує тільки в Спеціальних Олімпіадах, і саме тоді наша команда виборола заслужену бронзову медаль.
Після 2017 року ігри планувалися у Швеції, але через пандемію і неспроможність організаторів провести змагання їх перенесли до Казані, Росія. Однак після початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну світова спільнота скасувала ці ігри. Це був яскравий приклад того, як спорт може підтримувати мир: чітка позиція, що країна-агресор не може проводити міжнародні змагання.
Наступні зимові ігри пройдуть у Турині, і цього разу замість «Хокею на підлозі» ми будемо представлені у флорболі. Це подібний вид спорту, але набагато популярніший у Скандинавії та Європі. Спеціальна Олімпіада була однією з перших організацій, яка почала розвивати флорбол в Україні, і зараз у нас є хороші команди. Ми тісно співпрацюємо з національною федерацією та розраховуємо на гідний виступ.
У гірськолижному спорті нашу країну представлятимуть двоє хлопців із синдромом Дауна. Це дуже технічний і складний вид спорту, але наші спортсмени демонструють професійний рівень. Одного разу, після їхнього спуску, глядачі були шоковані, коли дізналися, що це спортсмени з синдромом Дауна. Це результат багаторічної роботи наших тренерів. Ми вдячні компанії Fischer, яка надала нам знижки на високоякісне екіпірування для лижних гонок. Це допоможе нашим спортсменам виступити на найвищому рівні.
Окремо варто згадати танцювальний спорт, який є новим як для Спеціальної Олімпіади України, так і для всього руху. Наша пара вже здобула срібні медалі на чемпіонаті Європи, і цього року нас представить одна спортсменка в сольній програмі. Ми сподіваємося на успіх, але спорт завжди пов’язаний із багатьма викликами.
Сподіваємося, що після ігор ми зустрінемося, щоб обговорити наші здобутки та поділитися радістю перемог.
– Яка ситуація з людьми, які мають розумові відхилення, у світі та в Україні?
– За даними Всесвітньої організації охорони здоров’я, у світі близько 200 мільйонів людей мають відхилення у розумовому розвитку, що становить приблизно 3% населення. У різних країнах цей відсоток варіюється — від 3% у більш розвинених до 5% у менш економічно розвинутих країнах, як, наприклад, в Індії. Проте такі люди є у кожній країні, незалежно від її економічного стану.
В Україні, за моїми спостереженнями, близько 50 тисяч людей мають відхилення у розумовому розвитку. На жаль, офіційних даних важко знайти, адже різні відомства подають свою статистику. Проте саме цих людей ми могли б залучити до руху Спеціальної Олімпіади, створивши для них сприятливі умови.
– Як Спеціальна Олімпіада сприяє розвитку людей із розумовими відхиленнями?
– Рух Спеціальної Олімпіади дає можливість людям із розумовими відхиленнями проявити себе, розвиватися, ділитися радістю своїх досягнень із близькими, товаришами й усьому суспільству. Я вірю, що якщо припиниться війна, ми отримаємо більше підтримки від міжнародних та українських компаній, тоді ми зможемо охопити всіх, хто цього потребує. Мене турбує, що кількість таких людей зростає в геометричній прогресії. Це серйозна проблема, яка потребує уваги суспільства. Наша мета — донести цю інформацію до широкого загалу, і це інтерв’ю є однією зі спроб привернути увагу.
– Як ви бачите місію Спеціальної Олімпіади та її місце у суспільстві?
– Засновниця Спеціальних Олімпіад Юніс Кеннеді Шрайвер, сестра президента Джона Кеннеді, колись сказала: “Якщо ви шукаєте радість, мир і порозуміння, ви маєте побачити спортсменів Спеціальної Олімпіади”. Я би трохи перефразував ці слова: “Якщо ви хочете відчути радість, мир і порозуміння, ви маєте почути про спортсменів Спеціальної Олімпіади”.
Ми намагаємося донести інформацію про наші досягнення й виклики, щоб люди краще розуміли, хто ми і чим займаємося. Я переконаний, що у Спеціальній Олімпіаді є місце для кожної людини, незалежно від статі, віри чи раси.
Ми маємо безліч супутніх програм, окрім спортивних, де кожен може знайти себе: як волонтер, тренер або учасник оздоровчих ініціатив. Ми абсолютно відкриті. Приєднуйтеся до нашого руху, і ми будемо раді вас бачити.
– Як ви вважаєте, чи достатньо людей в Україні знють про діяльність Спеціальної Олімпіади?
– Коли ми говоримо про Спеціальну Олімпіаду, багато людей усе ще мало знають про неї. У США про нашу організацію знають близько 60% населення, тоді як в Україні цей показник становить лише 6%. Це значно більше, ніж було раніше, але все ще недостатньо. Через нестачу інформації у суспільстві залишаються стереотипи про людей із розумовими відхиленнями. Деякі все ще уявляють їх як небезпечних або неконтрольованих, хоча реальність зовсім інша.
– Ви маєте багаторічний досвід роботи із людьми із розумовими відхиленнями. Чи могли б ви згадати якісь унікальні історії життя, які б могли вразити та надихнути наших читачів?
– Хочу поділитися кількома прикладами. Спортсменка Спеціальної Олімпіади України Катя Кудрявцева з Житомира народилася з синдромом Дауна та проблемами з ногами, через які вона не могла нормально ходити. Завдяки підтримці батька, який став її тренером, вона почала займатися бігом. Зараз Катя може долати дистанції до 10 кілометрів. Це вражаюче досягнення, яке показує, як вона подолала себе. Тепер їй майже 40 років, але вона виглядає значно молодше завдяки спорту. Якби не тренування та програми Спеціальної Олімпіади, її життя могло б скластися інакше.
Інший приклад — Степан Синюков, якого я свого часу тренував із бадмінтону. Він живе повноцінним життям, грає у бадмінтон влітку, займається гірськолижним спортом узимку, малює картини й може підтримати розмову на будь-яку тему. Але раніше він стикався зі стереотипами та зневагою. Одного разу я запропонував одному зухвальцю зіграти зі Степаном. Коли Степан почав вигравати з рахунком 10:0, ситуація змінилася, і після цього вони навіть подружилися. Це яскравий приклад, як Спеціальна Олімпіада змінює ставлення до людей із синдромом Дауна. Степан закінчив училище і зараз працює чоботарем. Він якісно ремонтує взуття, має своїх клієнтів і робить важливу справу. Це приклад того, як спорт, культура й освіта допомагають людям із інвалідністю стати повноцінними членами нашого суспільства.
Ще одна історія, яка мене вразила, трапилася на Всесвітніх літніх іграх 2003 року. У нас були два брати-близнюки, які займалися спортивною гімнастикою. До президента організації підійшла вагітна жінка й сказала, що їй радили зробити аборт, оскільки у неї будуть близнюки з синдромом Дауна. Але після того, як вона побачила наших хлопців, які виступали, вона вирішила залишити дітей.
Дуже важливо розуміти, що люди з розумовими відхиленнями не хворі. Це стан, який не можна вилікувати, і не проблема, яку потрібно виправляти. Це їхня природа, їхня унікальність, і вона не робить їх менш цінними членами суспільства. Ми маємо навчитися сприймати цих людей такими, якими вони є, поважати їхні особливості та бачити їхній потенціал. Кожен із них має свої таланти, свою індивідуальність і може бути корисним для спільноти. Спеціальна Олімпіада якраз і покликана показати, що ці люди не обмежені у своїх можливостях, вони можуть досягати неймовірних висот, якщо ми надамо їм шанс і створимо для них сприятливі умови. Це не про жалість чи співчуття — це про рівність, розуміння та підтримку. Адже всі ми, незалежно від наших особливостей, маємо право бути частиною суспільства і реалізувати себе.
Владислав Уткін, магістр Інституту журналістики КНУ ім. Тараса Шевченка