Українська Українська Русский Русский
Асоціація спортивних журналістів України
Ukrainian Sports Press Association
Меню сайту


Анкета AIPS
Новини
Палац, в який завжди хочеться приходити
07.12.2015
Палац, в який завжди хочеться приходити

Не сумніваюся, що у більшості людей планети є спогади дитинства чи юності, які в тайниках пам'яті зберігаються все життя. Один із таких пам'ятних моментів для мене настав наприкінці грудня 1961 року, коли 15-річним підлітком я вперше потрапив у київський Палац спорту. Зрозуміло, в той час я і близько не знав, коли він був зданий в експлуатацію. Проте назавжди запам'ятав його незвичайну красу, величезну кількість яскравих ламп у багатолюдних фойє. А ще високі і нарядні ялинки, веселі, запальні танці навколо них і виступи акробатів. Це була пора знаменитих у ту пору новорічних вечорів та ранків у Палаці, чутка про які довго гуляла по засніженому давньому і прекрасному місту. Нічого подібного я, другокурсник Київського річкового технікуму, раніше не бачив. Це фантастичне і десь казкове свято назавжди залишилось у моєму серці.

Минуло не так уже й багато часу, і я став завсідником Палацу спорту – спочатку як вдячний глядач, а потім і як спортивний журналіст. Висвітлював у пресі, і під час короткої роботи на телебаченні в редакції новин у Гліба Петровського, чимало змагань, що проходили в ньому. Дуже люблю Палац. І завжди з великим бажанням приходжу сюди. Такі ж почуття, впевнений, відчувають і багато моїх колег. Ось чому, коли надійшла пропозиція від «Олімпійської Арени» у зв'язку з 55-річчям головної критої спортивної арени України, підготувати матеріал до цієї події, із задоволенням погодився. І звернувся до тих людям, для яких столичний Палац спорту став помітною віхою в житті...

Юрій Васильович Кошик – заступник начальника відділу енергетики. У Палаці спорту працює вже 47 років:

– Прийшов я сюди на підробіток ще школярем старших класів, – розповідає ветеран Палацу спорту, – Все тоді здавалося мені незвичайним – і сам величний Палац спорту, і його технічна оснащеність, і, звичайно ж, великий колектив, який прийняв мене, хлопчика-дев'ятикласника, дуже сердечно. Багато років минуло з тієї пори, неабияк змінився наш Палац (і внутрішньо, і зовні), та й сам колектив сильно скоротився і помолодшав. А добрі взаємини між людьми, готовність підтримати один одного словом і ділом, залишилися колишніми. І це мене, ветерана, який усе життя пропрацював на одному підприємстві, радує найбільше. Ще з юності ставився до подібних моментів тендітно, бо вважав їх найважливішими принципами в житті. Колись досвідчені фахівці допомагали в роботі мені: і вчили, і підказували. Вже давно і сам я, що знаю і вмію, передаю іншим. Тут закінчив інститут, одружився, став електриком вищого розряду. Та й взагалі, саме в Палаці спорту пройшли мої найкращі роки. Вважаю, що мені дуже пощастило в житті – і в трудовій діяльності, і з людьми, з якими мене звела тут доля.

Ювілеї приходять і йдуть. Їх на моєму віку було чимало. Як і багато моїх колег в колективі, я пишаюся Палацом спорту та його досягненнями.

Олег Іванович Лук'яненко – перший заступник директора Палацу спорту:

– Нещодавно виповнилося рівно 18 років, як я в Палаці. Прийшов сюди на посаду помічника директора на якийсь час, як це часто буває. Після закінчення технікуму вступив до інституту і треба було десь підробити студенту. І досі тут. По суті це моя перша робота. Скажу вам, що це стосується не тільки мене. Палац спорту володіє якоюсь унікальною енергетикою: сюди всі приходять на час, але потім вже звідси не йдуть. У нас трудовий стаж людей обчислюється не роками, а десятиліттями. Щось у цьому є.

– А що Вас утримало в Палаці?
– Складно однозначно відповісти на це питання. Спочатку було дуже цікаво. Палац спорту багатофункціональна споруда, під куполом якої проводилися найрізноманітніші заходи. Це й величезні виставки. Адже це перший в Україні серйозний комплекс, в якому проводилися виставки на найвищому рівні. Це й спорт. Льодові види спорту – хокей і фігурне катання, ігрові види спорту, боротьба, фехтування. Та тут було все що завгодно! Тут тільки на моїй пам'яті пройшли десятки (якщо не сотні!) великих українських та міжнародних змагань. А якщо взяти масштабні шоу, які тут проводилися, так це ж взагалі унікальні речі. На деяких із них працювали цілі інститути, як наприклад, на Євробаченні. Тільки під стелею тоді було підвішено 86 тонн обладнання на несучих конструкціях. А візьмемо «Цирк Дю Солей», з його неймовірними трюками. Ось це все і захоплювало. Більш того, навіть зараз, щоранку прокидаючись, часом думаєш: «Ось ти пропрацював у Палаці багато років. Що сьогодні, прийшовши на роботу, для тебе може бути нового». Я вас запевняю, щодня цих «нових ввідних» не одна–дві, а десятки. Кожен день це нове рішення, проблема, нові питання і нові кроки в майбутнє.

– Чи не турбує Вас те, що відбувається у нас зараз в спортивному русі, в розвитку або стагнації його? Чи не позначається це на Палаці спорту?
– За мою бутність, Палац спорту за всіх керівників був аполітичним. Ми намагалися не залежати від політичних сил, які приходили до влади, від різних пертурбацій у верхах і т.д. Наше завдання – зберегти і підтримувати Палац спорту в тому технічному і робочому стані, в якому він би був комфортним, безпечним для людей і функціональний для різних заходів. Колектив. І наше наш дуже згуртований. Звичайно ж, не можна сказати, що якісь зміни у владі, політиці не впливають на нас. Колектив, безумовно, переживає і уважно стежить за всім, що відбувається навколо. Але це нам не заважає організовувати і проводити заходи, вирішувати різні завдання, які нам ставляться Міністерством по календарному плану, виконувати прохання та вимоги федерацій з видів спорту, з якими ми безпосередньо укладаємо договори. У нас завжди є корабель, який всупереч усім штормам, йде вперед і тримає курс.

– І яким цей курс бачиться надалі?
– Напевно, як і після 40, 45, 50, так і після 55-ти років він буде напруженим, цікавим і захоплюючим. Палац спорту на сьогоднішній день – це головна крита спортивна споруда в Україні. І наше завдання зробити так, щоб все, що проходить тут, відповідало найвищим вимогам міжнародних федерацій та організацій, а не тільки наших українських. Ми дуже багато працюємо зараз над розвитком нашого об'єкта в частині технічного забезпечення. Щомісячно або щорічно проводимо модернізації, які стосуються комфорту і безпеки як глядачів, так і спортсменів, які беруть участь у змаганнях. Саме цього курсу ми будемо дотримуватися й надалі. Але без допомоги держави нам не обійтися: адже Палацу спорту вже 55 років. Експлуатаційний період досить пристойний. Хоча Палац і пережив капітальну реконструкцію 1983–84 рр., частково щось було зроблено в 2010–2011 рр. під чемпіонат світу з хокею в дивізіоні «Б», але залишилося ще багато систем, які вимагають або повної заміни, оскільки вичерпали свій ресурс, або модернізації, або ремонту. Своїми силами такі зміни освоїти ми не зможемо. Ми хоч і комерційне державне підприємство, тобто госпрозрахункове, потягнути можемо лише ремонти та модернізації тільки в масштабах власного обмеженого бюджету. Глобально ж без допомоги держави або інвесторів із таким обсягом робіт, і особливо фінансуванням їх, нам не впоратися.

Андрій Анатолійович Комаров – голова комісії з реорганізації Палацу спорту:

– Я зараз у Палаці спорту – голова комісії з реорганізації підприємства. Відбувається реорганізація двох юридичних осіб, двох державних підприємств із злиттям в одне. За наказом Міністра я очолюю дану комісію. Словом, та людина, яка керує підприємством. Тому мені доводиться сьогодні відповідати за всю роботу Палацу спорту, підписувати папери, приймати рішення разом із Міністерством.

– Чи означає це, що стоїть питання про ліквідацію Палацу спорту? Адже за 55 років  його колектив уперше не має... директора. Чи це не дивно?
– Жодної розмови про ліквідацію не може бути. Палац спорту був, є і буде! Просто за період існування він працював, виходячи зі свого профілю, а юридична особа, у якої Палац був в управлінні, періодично змінювалась. Причому, не завжди навіть одна організація була правонаступницею іншої. Наприклад, коли постала незалежна Україна, то Палац був корпоратизованим і перетворився на акціонерне товариство. Потім на базі Палацу спорту було створено державне підприємство. Однак, державне підприємство не є правонаступником цього акціонерного товариства. Зараз відбувається заключний етап реорганізації. А Палац спорту весь це час як продовжував, так і продовжує займатися організацією та проведенням спортивних змагань і заходів. На жаль, переоформлення документів затягнулося. Але цим сьогодні нікого не здивуєш, а прискорити процес ми не можемо: тут якась юридична казуїстика. Просто даний непростий період потрібно пережити, адже в подібному становищі нині багато підприємств в Україні.

– Чи не позначиться це на діяльності Палацу спорту?
– Іноді позначається. Причому, як правило, від реорганізації страждає колектив, сформований на підприємстві за багато років. Іноді реорганізації вимагають штатного скорочення, попередження про припинення діяльності юридичної особи. Не в усіх працівників витримують нерви, фахівці, які сформувалися, страждають. Ми намагаємося зараз проводити реорганізацію таким чином, щоб зберегти кістяк колективу. Поки, слава Богу, вдається зберегти навіть тих людей, які пам'ятають, як укладався ще перший камінь.

– І скільки часу триватиме ще ця невизначеність із реорганізацією?
– Реорганізація затягнулася, повторюся, не з вини комісії. Ми напряму зіткнулися з тим, що у нас в країні ще діють дуже непрозорі процедури отримання прав власності. Коли ми організуємо нову юридичну особу або реорганізуємо стару, ми змінюємо право власності з однієї особи на іншу. На деякі об'єкти потрібна реєстрація в державних органах. Зокрема в Міністерстві юстиції, а у них є державна реєстраційна служба, швидко пройти яку мало кому вдається. І хоча сьогодні вже багато чого спростилося і прогрес є, але самі процедури ще залишаються непрозорими на придбання прав на нерухомість і на земельні ділянки. Навіть від нашого профільного Міністерства нічого не залежить. А Палац спорту знаходиться одночасно на двох ділянках і спорудження у нас не одне. Все це і зумовило дуже тривале ходіння по різних інстанціях. Тому ми боїмося називати навіть приблизну дату, коли ж всі наші «муки» закінчаться. Ми просто віримо і сподіваємося на краще.

– Що чекає Палац спорту далі, на ваш погляд?
– Якщо йдеться про Палац спорту, як про інженерну споруду та про його дружній колектив, що постійно перебуває в «робочому» режимі, то всіх нас чекає, як завжди, велика робота з організації та проведення спортивних змагань, різних культурно-масових заходів, виставок і т.д. Плани на грудень 2015 року і на сезон 2016 вельми серйозні й надзвичайно напружені. Втім, нашому колективу до цього не звикати.

– А як він збирається святкувати своє 55-річчя?
– Колектив Палацу спорту як солдат. В армії буває військово-спортивне свято. Так і колектив, проводячи черговий захід, влаштовує собі свято працею. З організаторами та партнерами ми будемо 9 грудня проводити два хокейних матчі. Вперше жіночі команди зіграють у нас між собою. Там будуть і кандидатки в збірну країни. Після них команда «Дженералз», яка сьогодні є одним із лідерів чемпіонату України з хокею, зіграє з командою «Зірки українського хокею». Ми знову побачимо на київському льоду таких чудових майстрів, як: Олександр Савицький Олексій Житник, Валерій Ширяєв, Вадим Шахрайчук, В'ячеслав Завальнюк, Андрій Овчинников, Костянтин Семчук та інших хокеїстів, які грали у свій час за «Сокіл» і збірну України. А на лід рідного Палацу їх виведуть знамениті в минулому гравці та тренери «Сокола» та збірної країни Анатолій Богданов та Олександр Сеуканд. До речі, багато хлопців з'їжджаються, не побоюся цього слова, з усього світу. Причому, приїдуть ветерани за свій рахунок. Так вони вирішили посприяти популяризації хокею в Україні, і привітати Палац спорту з 55-річним ювілеєм. Ми сподіваємося, що на трибунах буде чимало глядачів. Це і стане великим святом для нашого колективу і всіх шанувальників хокею в країні. Заплановані також всякі конкурси та інші святкові заходи, приурочені до цієї знакової для всіх нас події...

Михайло Михайлович Волобуєв, президент Асоціації спортивних журналістів України (АСЖУ), член Національного олімпійського комітету України:

– Про столичний Палац спорту, який відмічає 9 грудня своє 55-річчя, мені писати і говорити завжди легко й надзвичайно приємно. По-перше, тому, що з ним і з його чудовим колективом мене пов'язує багато чого: саме про спортивні змагання, які у величезній кількості проходять тут буквально від дня відкриття, я розповідав і продовжую це робити в різних матеріалах, що публікуються в ЗМІ України та в зарубіжних виданнях, починаючи з 1971 року – «Юний ленінець», «Комсомольское знамя», «Радянська Україна», «Правда України», «Олімпійська арена», інші газети і журнали зберігають багаторічну літопис спортивних баталій, що вирували в Палаці в той давній час і сьогодні: хокей і гандбол, футбол і гімнастика, бокс і баскетбол, важка атлетика і боротьба, волейбол і художня гімнастика, фігурне катання і фехтування. Та хіба перелічиш усі види спорту, регулярно знаходять місце під куполом головної критої арени країни!

По-друге, для мене він був і назавжди залишиться найкращим концертним залом у світі. Саме тут спочатку сам, а потім і разом з родиною, був я на безлічі виступів українських і зарубіжних акторів, співаків і музикантів, всесвітньо відомих творчих колективів. А які знатні новорічні бали і ранки для дітей знає історія Палацу спорту! Сюди хочеться приходити завжди. І в будь-якому віці. І кожен день знаходити тут щось нове і раніше незвідане, зустрічатися з чудовими людьми.

Знаю від багатьох спортивних журналістів України, що київський Палац спорту багато років є для них другою рідною домівкою. І це не перебільшення, якщо порахувати час, проведений ними на всіх чемпіонатах світу, Європи, Радянського Союзу, України, інших великих міжнародних турнірах і змаганнях. Адже нерідкі тут – міські, районні та просто шкільні змагання. Нам, спортивним журналістам, тут завжди вистачало роботи!

Утім, нам раді в Палаці не тільки в дні спортивних баталій: впродовж тривалого часу (правда, з перервами) АСЖУ проводить тут свої численні заходи, з'їзди і традиційне підбиття «Підсумків спортивного року», що користується великою популярністю у колег, спортсменів, тренерів та широкої громадськості. А днями, 7 грудня, разом із новим керівництвом арени був відкритий прес-клуб АСЖУ, де відтепер спортивні журналісти зможуть регулярно зустрічатися, проводити творчі вечори, запрошувати на них керівників галузі, провідних спортсменів і тренерів країни, відомих в Україні людей. Ми давно мріяли про такому творчому Домі (з часів початку реконструкції на НСК «Олімпійський», де був у нас і просторий зал, і невелике кафе). І чудово, що напередодні ювілею, 55-річчя Палацу спорту, АСЖУ знову знайшло дах над головою. Переконаний, наша співпраця з головною критою ареною країни, буде плідною і тривалою.

А колективу Палацу хочеться побажати, незважаючи на всі складнощі реорганізаційного періоду, залишатися кращим у галузі, бути завжди попереду, і зберігати славні трудові традиції, які завжди вміли тут берегти...

Їхав із Палацу спорту 7 грудня я пізно ввечері, коли черговий хокейний матч на першість України між командами «Дженералз» і «Рапід» ще тривав. Остаточний його результат дізнався тільки повернувшись додому: перемігши – 14:0, господарі льоду «Дженералз» зберегли лідерство в чемпіонаті країни.

Понад півстоліття лідерство серед спортивних об'єктів України зберігає і столичний Палац спорту. І віддавати його не збирається нікому.

Михайло Вєтров,
спеціальний кореспондент "Олімпійської арени"

 

Фото Арсенія Овсяннікова і з архіву Палацу спорту
 


фотографії



Українська федерація карате


http://www.sport-tour.net/


Спеціальна Олімпіада України

Национальный университет




Livescore