Виступ президента АСЖУ Олександра Гливинського на 99-му Конгресі AIPS
Нинішня ситуація в Україні, на жаль, залишається незмінною – триває війна. Уже 9 років – з 2014-го, але з лютого минулого року в значно більших і страшніших обсягах. Чи не щодня в Україні гинуть мирні жителі. Росія продовжує ракетні обстріли та бомбардування з безпілотників – у нас щодня повітряна тривога – у Києві, Харкові, Дніпрі, Одесі, інших містах. Коли я тільки приземлився тут, у Сеулі, одразу побачив, що в Україні повітряна тривога. І це відбувається серед ночі – друга-третя година. Два дні тому уламки збитих російських безпілотників впали на цивільні будинки в Києві, є постраждалі, про загиблих, слава Богу, немає інформації. Але буквально 10 днів тому сталася чергова жахлива трагедія в невеликому містечку Умань, де знову російська ракета зруйнувала цілий квартал багатоповерхівок, де мирно спали люди. Загинули 23 людини, серед яких шестеро дітей. За даними дитячого фонду ООН ЮНІСЕФ, з початку повномасштабного вторгнення російської федерації в Україні загинула 501 дитина, майже тисяча дітей отримали поранення.
Ось як це відбувається. Нічого не змінилось: росія продовжує вбивати людей, а білорусь їй у цьому допомагає.
Наразі 15 спортивних журналістів служать в Українській армії – вони захищають Незалежність та Свободу України. Це активні професійні журналісти – серед них футбольний телекоментатор, радіокоментатор, телерепортер, автори друкованих ЗМІ, а також Влад Дунаєнко, якого багато хто з вас знає. Нагадаю, що він взяв тиждень відпустки в армії у жовтні минулого року, коли приїхав до Рима на запрошення AIPS, щоби розповісти про те, як все виглядає насправді. Зараз він в окопах, «на нулі», як це називається військовою термінологією. Це біля міста Кремінна, у Луганській області, де, до слова, розташовано легкоатлетичну тренувальну базу, якв активно використовувалася для тренувань українськими спортсменами до повномасштабного вторгнення. Зараз це неможливо, оскільки територія окупована російськими військами.Влад записав довхилинне звернення до нас з окопів. Давайте послухаємо його.
Буквально два тижні тому у Збройні Сили України повернувся ще один наш колега – відомий в Україні телекоментатор Роберто Моралес. Раніше він захищав Україну у лавах армії, потім повернувся на телебачення й зараз знову служить.
Футбольний репортер, радіокоментатор, автори спортивних видань теж тепер на фронті, а не займаються своєю звичайною роботою.
Спортивна журналістика в Україні ще існує, але через війну українські журналісти не мають хороших умов та можливостей для роботи. Тож ми закликаємо вас, наших колег з усього світу, допомогти українській спортивній журналістиці, замовляючи матеріали, друковані статті, фото, відео і радіо сюжети англійською мовою, щоби підтримати нас. Є вражаючі та шокуючі історії про спортсменів під час війни. Ви могли б отримати цікаві ексклюзивні сюжети та допомогти українським медіа вистояти у цей нелегкий час.
Зробити матеріал англійською – не проблема. До речі, Роберто Моралес, про якого я щойно згадав, говорить іспанською (його батько з Чилі). Звісно, він зараз не може робити матеріали, тому що служить, але, можливо, він може щось прокоментувати про війну.
Хочу подякувати за постійну підтримку з перших днів президенту AIPS Джанні Мерло, президенту AIPS Europe Чарльзу Камензулі за моральну та практичну підтримку мені особисто та українським журналістам. А також усім нашим європейським колегам, які постійно писали, телефонували, цікавилися, чи все у нас гаразд і продовжують це робити. Дуже дякую, друзі. Для нас це важливо і просто неоціненно.
У перший місяць війни прямим влучанням танкового снаряду було майже повністю зруйноване житло одного з давніх членів AIPS в Ірпені, під Києвом. Я попросив Джанні Мерло фінансово допомогти нашому колезі відновити квартиру. І ми дуже вдячні, що президент відгукнувся і ми змогли йому допомогти.
Ми продовжуємо жити, незважаючи на війну. Діти ходять до школи, люди працюють, тривають спортивні змагання. Так, це нелегко. Це дуже важко. Скажімо, тиждень тому під час чемпіонату України з плавання, який проходив у місті-супутнику Києва, плавці три години сиділи в укритті, чекаючи закінчення повітряної тривоги. А в ніч з 30 квітня на 1 травня ракета, випущена російським військовим бомбардувальником, влучила у багатоповерховий будинок, загинули 23 людини, у тому числі шестеро дітей – я вже згадував. Цей будинок було розташовано всього за 300 метрів від готелю, де проживали учасники чемпіонату України з веслування на байдарках та каное, в тому числі й дворазова призерка Олімпіади в Токіо Людмила Лузан. Всього за 300 метрів. Дякувати Богу, ці спортсмени вижили. Але з початку війни в Україні загинуло 250 спортсменів. І нам дуже важливо розповідати, що відбувається в Україні.
В Україні відбуваються змагання. Тільки на національному рівні, але вони відбуваються. Змагання було відновлено у серпні-вересні минулого року. Наприклад, футбольні змагання відбуваються у восьми лігах. У разі повітряної тривоги матч або змагання призупиняються – всі гравці, офіційні особи та журналісти йдуть в укриття, а після припинення тривоги змагання відновлюються. Я, скажімо, був на одному такому матчі, який тривав чотири з половиною години. За той матч тричі пролунала повітряна тривога. Наразі це найдовший матч в історії українського чемпіонату.
Однак багато спортсменів тренуються за кордоном, готуючись до міжнародних змагань, бо не мають можливості повернутися і спокійно тренуватися вдома, адже з початку війни російська армія зруйнувала 95 об’єктів – повністю або частково зруйнованих, 248 об’єктів мають значні або часткові пошкодження. Загалом постраждали 343 спортивні об’єкти на суму близько 250 мільйонів доларів США.
Проте зараз є великі сумніви щодо участі українських спортсменів у міжнародних змаганнях, оскільки МОК та міжнародні федерації почали допускати до змагань російських та білоруських спортсменів, що абсолютно неприйнятно для українців загалом та українських спортсменів. І це не політичне питання, це питання моралі.
Як я вже казав, з початку війни загинуло 250 спортсменів з України. Деякий час тому в Києві відкрилася спеціальна виставка «Ангели спорту», де представлені фотографії цих спортсменів. Спортсмени різного рівня. Це реальна статистика. Серед них не було олімпійців, але були зовсім юні спортсмени, як-от 11-річна дівчинка Катя Дяченко – гімнастка з Маріуполя, яка мріяла стати олімпійською чемпіонкою. Але ця мрія не здійсниться. Або інший приклад – мати бронзової призерки чемпіонату Європи зі стрибків у висоту, яка може стати учасницею Олімпіади в Парижі – її мама загинула у своїй квартирі у Львові під час ракетного обстрілу.
Але українці не виступатимуть на Олімпіаді, якщо там виступатимуть росіяни та білоруси. Незважаючи на важливість Олімпіади та чемпіонатів світу для кожного спортсмена, їх не буде серед учасників. І не тому, що є таке рішення Мінмолодьспорту України. Вони не зможуть виступити за моральними принципами. Бо кар’єра спортсмена не дорожча за людське життя. Будь-яка кар’єра не варта життя людини.
Як можна прийняти той факт, що у спорті наші спортсмени змагатимуться з їхніми представниками на спортивній арені? З прапором чи без нього вони залишаються представниками росії. І не секрет, що вони отримують кошти від своєї держави. Більше того, спочатку МОК казав, що знову допущені до змагань спортсмени повинні публічно засудити війну – але цього не відбувається! Більше десяти міжнародних федерацій вже допустили до змагань російських і білоруських спортсменів, публічних засуджень війни з їхнього боку не було.
Тому, починаючи виступ, я зазначив, що з початку війни в поведінці росії нічого не змінилося. Вони продовжують вбивати цивільних. Українська армія успішно протистоїть їм, звільняє окуповані міста і росія вже має багато втрат в армії, яких вона аж ніяк не розраховувала мати. Натомість у відповідь російські солдати знищують мирне населення. Як такій країні можна дозволити бути представленою у спорті?
Я не один, хто ставить питання проти повторного допуску росіян і білорусів до змагань. Німеччина та Польща відмовляються організовувати змагання за участі російських чи білоруських спортсменів.
Минулого тижня міністри спорту 36 країн світу, більшість з яких європейські, виступили зі спільною заявою, в якій поставили під сумнів рекомендації МОК щодо реадмісії російських і білоруських спортсменів і закликали МОК переглянути це рішення. Тому очевидно, що країна, яка вбиває мирне населення, не може бути учасником мирного змагання. Хочу підкреслити, що це не питання політики. Цим живуть і дихають українці. Звичайні українці, як ви чи ти. Я не політик. Однак ми не можемо залишатися осторонь і обурюватися тим, що відбувається.
Ми теж організація. Організація з авторитетом і ми можемо висловити свою позицію. Бо йдеться не про журналістську нейтральність. Ми продовжуємо нейтрально висвітлювати події як журналісти, але як організація ми можемо дати свою оцінку і висловити своє ставлення.
І я дуже вдячний своїм колегам з AIPS Europe, які підтримали мою пропозицію, і вчора ми оприлюднили заяву, в якій зазначили, що AIPS Europe усвідомлює поточну ситуацію в Україні, надає всю можливу підтримку АСЖУ, беззаперечно засуджує напади Росії на Україну, які призвели до воєнної ситуації з лютого 2022 року.
Водночас, з огляду на таку військову ситуацію, AIPS Europe сподівається, що міжнародні спортивні федерації та МОК переглянуть позицію реадмісії спортсменів з Росії та Білорусі на міжнародних змаганнях.
Це важливий голос на захист миру, спорту та прав людини на мирні змагання. Я дуже вдячний своїм колегам за підтримку і дякую всім за увагу.
Мир Вам і Слава Україні!
Президент АСЖУ Олександр Гливинський
Сеул, 11 травня 2023 року