Кореспондент Сьогодні.Спорт побував у Гданську на фінальному матчі Ліги Європи, в якому Вільярреал за підтримки армії фанатів виборов перший єврокубок у своїй історії
У далекому 2007-му (боже мій, як давно це було – майже в минулому житті!) Європейський союз футбольних асоціацій, перебуваючи під враженням від спільної заяви, з властивим країнам-претендентам пафосом названої “Від моря до моря”, вперше довірив почесне право проведення Євро-2012 представникам Східної Європи – Польщі та Україні. Вдало обране гасло згодом довелося списати в архів, зважаючи на втрату актуальності – до берегів “самого синего в мире” Чорного моря європейській першості зрештою дістатися не вдалося.
Непереконливий аргумент – будмайданчик на місці напівзруйнованого старого стадіону ЧМП – на тодішнього президента УЄФА Мішеля Платіні належного впливу не справив, а енергія, цілеспрямованість і ресурси Олександра Ярославського зробили свою справу – і Одесу замінив Харків, що був записаний у запасні. А щодо “північної” частини початкового слогана – вона змін не зазнала. Найбільший порт Польщі на Балтійському морі – красень Гданськ – дев’ять років тому успішно прийняв матчі чемпіонату Європи.
У червні 2012-го в гданському чвертьфіналі “перебігали” греків й не надто охочі грати фінал у Києві німці (у підсумку вони туди і не потрапили), трохи раніше всі три матчі групового етапу, побіжно відрепетирувавши фінал з Італією, провели тут майбутні чемпіони континенту – іспанці.
Вболівальники чудової “Фурії рохи” напевно добре запам’ятали гостинний Гданськ. Може, це і стало однією з причин справжньої навали фанатів іспанського Вільярреала, що заполонили центр Гданська прохолодного травневого ранку в 2021-му? Їхня чисельна перевага здавалася незаперечною, а організованість вселяла повагу. Належність до касти шанувальників Yellow Submarine видавали жовті рюкзачки, позначені символікою фіналу ЛЄ, жовті шапочки, жовті дощові плащі, жовті маски з гербом Вільярреала – все єдиним зразком. Маски – добряче обридлий, але вже звичний неодмінний атрибут коронавірусного часу.
У Польщі обов’язкові маски на вулиці вже скасували – тепер їх не можна знімати тільки в приміщенні. От до чого звикнути було ніяк неможливо – до жаскої тиші осиротілих стадіонів. Який же вчасний експеримент УЄФА, що повертає уболівальників на трибуни в фіналах єврокубків – своєрідна репетиція прийдешнього чемпіонату Європи! Адже це реальний крок (один з багатьох!) до відновлення нормального життя. Не результат обчислень бездушного процесора, що симулює на трибунах мерехтливу купу кольорових пікселів (згадайте трансляції чемпіонату Іспанії), а живі люди, з їхніми унікальними емоціями, мають нагоду зайняти свої законні місця в секторах і підтримати своїх улюбленців!
Передовсім для цього виконала тисячокілометровий шлях у далекий Гданськ армада шанувальників “Жовтого підводного човна”. А ще – в очікуванні Дива у виконанні своїх улюбленців. Адже що означає цінність Кубка Ліги Європи для Манчестер Юнайтед? Ще один, до того ж не найпрестижніший трофей у багатющої колекції всіляких кубків, не більше. Зовсім інша річ – мотивація Вільярреала. Історичний перший єврокубковий фінал в історії скромного клубу. А їхній наставник-мотиватор – “містер Ліга Європи” Унаї Емері… Хто, як не він, знає шлях до успіху в цьому турнірі – його знаменитий хет-трик із Севільєю, що тричі перемагала в цьому турнірі, говорить сам за себе! Далеко не останню роль відіграв і додатковий стимул – можливість виходу до фінансово вигідної Ліги чемпіонів замість дебюту в поки що незрозумілій, незвіданій Лізі конференцій…
Поки іспанці милувалися пам’ятками Гданська, англійців на горизонті не спостерігалося. Ніде правди діти, подумалося – чи не похмеляються в цей ранній час фанати МЮ? Вони з’явилися до обіду – трохи пом’яті, але бадьорі й галасливі. Приголомшлива картина – перекличка фанатів на площі біля фонтану Нептуна, такого потрясіння не було в Гданську з 2012-го. Численні вболівальники в ресторанах на центральній вулиці Длуга і на набережній Мотлави.
Там же новенькі банери-розтяжки МЮ, що проходять бойове хрещення на свіжому повітрі перед внесенням на стадіон. Веселі фанати на прогулянковому кораблику, що проносяться мимо у стилізованому під старовинний вітрильник. І все – мирно, без найменшого натяку на ексцеси, що загрожують перейти врукопашну. Численні поліцейські наряди, які контролювали центр, сьогодні залишилися без роботи – як славно! А Гданськ кликав на стадіон. Численні афіші, прапори УЄФА, МЮ, Вільярреала – на кожному кроці. Місто жило передчуттям футбольного (а чи тільки футбольного?) свята…
Чудова арена переливається золотими відблисками – ближче до вечора дійство, звичайно ж, перемістилося на стадіон. Команди ще розминалися, але вже видно – трибуни активно підтримують Вільярреал. І тут “жовті” в більшості – Юнайтед був багаторазово незаслужено освистаний. Відповідь англійських уболівальників видалася невиразною – можливо, МЮ привіз до Гданська не тих фанатів?..
Стартові атаки підопічних Сульшера раз по раз застрягали в нетрях оборонних побудов номінальних господарів поля. Всі попередні єврокубкові зустрічі суперників закінчувалися по нулях, на відсутність голів у звітному матчі охоче робили ставки. Традиція була порушена на 29-й хвилині, і порушив її Вільярреал. Дані Парехо подавав штрафний з точки Шевченка, від лівої бровки. На відміну від легендарного удару Андрія Миколайовича, м’яч до воріт не долетів, та й Філімонова в “рамці” в цей вечір не було. Найкращий бомбардир Вільярреала Жерар Морено (на його рахунку – понад 40 відсотків голів команди в цьому сезоні), відірвавшись від опіки Лінделефа, відгукнувся на навіс і чарівно встромив м’яч у сітку.
МЮ намагався відігратися, переважно силами швидкого, вмілого, але у вирішальний момент метушливого Кавані. Посмутнілий Сульшер, очевидно, у перерві зробив своїм підопічним доброго прочухана. На другий тайм “Червоні дияволи” вийшли на хорошу хвилину раніше Вільярреала – і після свистка судді заграли набагато інтенсивніше. А іспанці демонстрували щосекундну готовність до стрімкої контратаки. Активність манчестерців врешті-решт була винагороджена – все ж відзначився Едісон Кавані, підібравши безпритульний м’яч у центрі штрафного після подачі кутового. Англійці мали всі шанси вийти вперед. Рашфорд навряд чи зможе зрозуміло пояснити, як він, з ідеальної позиції відправивши м’яч повз воротаря на 70-й хвилині, не потрапив у створ. До речі, ми вже писали, що вбитому поразкою форварду МЮ надіслали 70 образ.
За хвилину Кавані головою з близької відстані переправляв м’яч у ворота, але той знайшов голову Пау Торреса…
Емері використав усі заміни. Додатковий час. Вразила сцена перед початком другого овертайму – вся команда Вільярреала, запасні, тренери, персонал з обслуги в єдиному пориві вибігли на поле і обнялися, підживити одне одного дуже потрібною енергією.
Нарешті, епічна серія пенальті. Тут майстри виконання 11-метрових продемонстрували справжні чудеса вміння. Били з точки знущально, як Жерард Морено на старті серії, і майстерно, як Хуан Мата, з довгим розгоном, як Алекс Теллес, і з затримкою на межі з порушенням правил, як Рашфорд, у куточок, як добре знайомий нам Фред, і точно по центру, як Мої Гомес. 10:10 (!). Настала черга воротарів. Голкіпер Вільярреала Херонімо Рульї забив впевнено.
Перед вирішальним ударом де Хеа всі запасні іспанців, всі вболівальники щосили підказували Рульї: “Маши руками!” Дезорієнтувати недосвідченого в пробитті Давида де Хеа вдалося. 11:10! Диво, якого так жадали фанати Вільярреала, здійснилося! У цей холодний травневий вечір “Жовтий підводний човен” виборов перший у своїй історії європейський трофей – Кубок Ліги Європи УЄФА!
Олексій Ісаєнко, член АСЖУ, “Спорт.Сьогодні”