Головна Новини П'ять зустрічей з Поцілованим Богом. Як українці з Марадоною сперечалися

П’ять зустрічей з Поцілованим Богом. Як українці з Марадоною сперечалися

Учасники поєдинків з Аргентиною, які виступали у складах різних збірних СРСР, розповіли про великого Маестро футболу

Коли в різних опитуваннях і референдумах мова заходить про визначення найяскравіших зірок за всю історію футболу, поряд з легендарними Пеле, Ліонелем Мессі та Кріштіану Роналду неодмінно згадується ім’я Дієго Марадони. Аргентинець, який поєднував в собі цілу гаму суперечливих якостей, в кінці минулого століття зумів закохати в себе всю планету. Грою невеличкого на зріст чорнявого здорованя з десятим номером на футболці захоплювалися всі – від малого до великого. Незважаючи на його схильність потрапляти в різні скандальні ситуації, Марадона був і залишається кумиром для мільйонів шанувальників футболу на планеті. Завдяки неабиякому таланту і харизмі він й досі є ідолом для вболівальників збірної Аргентини та всіх тих клубів, в яких виступав. Навіть через не одне десятиліття після того, як Дієго Марадона повісив бутси на цвях, в будь-якій крамниці Буенос-Айреса або Неаполя (та й інших міст, де він грав) ви неодмінно побачите у продажу футболку з його прізвищем.

Популярність великого аргентинця у 80-90-ті роки минулого століття була настільки велика, що багато вболівальників йшли на матч з його участю не стільки з метою повболівати за команду Марадони, скільки насолодитися Грою кумира. Ті, кому вдалося бачити чудовий дриблінг, ефектні фінти, хитромудрі передачі і голи-красені у виконанні Дієго наживо, цілком можуть вважати себе щасливчиками. Ще більшими щасливчиками можна назвати тих, хто виходив на поле проти Марадони в ролі суперників. Серед таких багато українських футболістів, які в різні роки регулярно виступали в обоймі збірної СРСР, а іноді й складали її основу.

На рівні національних команд СРСР і Аргентина з Дієго Марадоною у складі зустрічалися чотири рази – в 1980-му, 1982-му, 1988-му та 1990-му. Перша ж дуель наших співвітчизників з аргентинцем відбулася в 1979-му, але на іншому віковому рівні – у фіналі молодіжного чемпіонату світу в Японії. Про всі незабутні миттєвостей зустрічей з Марадоною кореспондент UA-Футбол поспілкувався з низкою їх учасників.

НА БЕНКЕТІ З НАЙКРАЩИМ ФУТБОЛІСТОМ

Сорок один рік тому, на світовій першості (U-20) збірна СРСР з українцями Віктором Чановим, Сергієм Краковським, Михайлом Олефіренком, Олександром Заваровим, Ярославом Думанським, Анатолієм Раденком та Олегом Тараном в складі у вирішальному матчі боролася з Аргентиною, поступившись їй з рахунком 1:3.

– Ту дуель я добре пам’ятаю, – охоче відгукнувшись на пропозицію поговорити про Марадону, сказав Олег Таран. – У складі збірної СРСР тоді були класні футболісти. Наша команда в 1978 році виграла чемпіонат Європи, тому на світовій першості в Японії вважалася фаворитом. Іншими ж фаворитами називали Аргентину на чолі з Марадоною, а також Уругвай. Класною командою вважалася також і збірна Парагваю. З представниками Південної Америки до цього ми жодного разу не зустрічалися, перший раз перетнулися з уругвайцями в груповому турнірі, поступившись в нічого не значущому матчі 0:1. Волею долі ми вийшли до фіналу, зігравши з Аргентиною. Вже тоді було ясно, що Марадона – унікальний футболіст. Запам’яталися мені також ще двоє класних гравців – Діас і Барбас. Відмінна була у аргентинців команда! Вона по праву завоювала звання чемпіона світу.

П'ять зустрічей з Поцілованим Богом. Як українці з Марадоною суперничали - изображение 1

Аргентина після перемоги на молодіжному ЧС

– Чим запам’ятався вам фінальний поєдинок?

– До середини другого тайму гра йшла рівно, до того ж ми вели в рахунку після голу Ігоря Пономарьова 1:0. Пригадується, я подивився тоді на табло і подумав: “Невже ми – чемпіони світу?”. Але, на жаль, це виявилося лише мрією. Справа в тому, що фінал проводив бразильський рефері, який до цього не судив жодного матчу на чемпіонаті світу. Зате був ставлеником якоїсь впливової родини, отримавши призначення на цю гру. Він “поставив” пенальті і аргентинці зрівняли рахунок. Потім Діас забив другий м’яч, а незабаром був призначений штрафний в бік наших воріт, який призвів до третього голу. Вітя Чанов стояв в куті воріт, Марадона пробив йому в руки, після чого наш голкіпер припустився помилки. Ми програли 1:3, завоювавши срібні нагороди.

– З Марадоною тоді вдалося поспілкуватися?

– Після нагородження медалями був банкет, на якому ми з ним чудово поспілкувалися. Розмовляли англійською, яку я добре знаю. І хоча Марадона, як південноамериканець, не володів нею досконало, ми один одного чудово розуміли. Він виявився товариською та комунікабельною людиною. Зрозуміло, що в 18-річному віці хлопець ще не був такою зіркою, як згодом. Не було й близько тієї зарозумілості, як в останні роки активної кар’єри. Аргентинець на банкеті нас привітав із сріблом, а ми його з чемпіонством. На тому чемпіонаті світу Марадона забив шість м’ячів та виділявся серед інших однолітків неординарною грою, і не випадково був визнаний кращим гравцем турніру. До речі, в 1978 році наставник національної збірної Аргентини Луїс Сезар Менотті мав взяти його, тоді ще 17-річного, на чемпіонат світу, однак цього не сталося. Хоча вже тоді весь світ знав, що є такий унікальний футболіст.

ТАЛАНТ, НАРОДЖЕНИЙ РАЗ НА СТО РОКІВ

Через трохи більше року з аргентинцями зіграла вже головна збірна СРСР. Цю товариську зустріч вона проводила в аргентинському місті Мар-дель-Плата, де чемпіони світу перебували на тренувальному зборі напередодні передноворічного розіграшу Золотого кубка. У тому складі Дієго Марадона був уже ключовим гравцем, навіть не ставлячи під сумнів доцільність свого запрошення в збірну Аргентини з боку тренера Менотті. До речі, в тому складі аргентинської національної команди були також і згадані Олегом Тараном Рамон Діас і Хуан Барбас.

У поєдинку, що проходив 4 грудня 1980 року в Аргентині, була зафіксована нічия, 1:1. Що цікаво: саме Дієго Марадона став автором гола у південноамериканців, вразивши ворота гостей в середині першого тайму. Правда, всього через дві хвилини збірна СРСР завдяки вірменину Хорену Оганесяну рахунок зрівняла. З вихованців українського футболу в керованій Костянтином Бєсковим національній команді грали Віктор Каплун і Леонід Буряк. Другий з них поділився подіями тієї далекої пори і висловив своє ставлення до великого Майстра.

П'ять зустрічей з Поцілованим Богом. Як українці з Марадоною суперничали - изображение 2

– Аргентинська збірна того часу була дуже сильною, її гра завжди відрізнялася міццю, – розповідає Леонід Буряк. – Хоча якраз в тій зустрічі Марадона виглядав не найкращим чином. Пригадується, матч був приурочений до відкриття стадіону, а збірній СРСР після перельоту було важко. На мій погляд, в світі є всього чотири-п’ять футболістів, яких можна віднести до унікальних і легендарних особистостей. Це Пеле, Мессі, Кріштіану Роналду і, звичайно ж, Марадона. Тож абсолютно правильно говорять про нього нинішні зірки – Ібрагімович і той же Мессі: “Марадона не помер, він живий”. Я не зроблю ніякого відкриття, якщо скажу, що такі гравці народжуються раз на сто років.

ДУЕЛЬ ПІД КОПІРКУ

Треба ж такому статися: через півтора року, коли Аргентина і СРСР знову зустрілися на землі Південної Америки, підсумковий рахунок був ідентичним попередньому побаченню – 1:1. Черговий поєдинок, що також мав товариський статус, відбувся в аргентинській столиці – Буенос-Айресі. Цього разу гра проходила на полі стадіону “Рівер Плейт”, де українців серед учасників було вже п’ятеро – Анатолій Дем’яненко, Сергій Балтача, Андрій Баль, Леонід Буряк та Олег Блохін. Але знову відзначився все той же Оганесян, якого можна було називати “фахівцем по Аргентині”.

– Про Марадону в тому матчі вам напевно краще розповів би Андрюха Баль (Царство йому небесне), – ділиться спогадами Олег Блохін. – На передматчевій установці саме йому було доручено грати персонально з аргентинцем. Про Марадону, який залишив яскравий слід в історії, можна сказати багато. Він видатний футболіст, національний герой Аргентини. Що тут говорити: Марадона є Марадона. І якщо хтось намагається порівнювати його і бразильця Пеле, то думаю, що робити це немає сенсу. Адже це різні епохи, різні футболісти.

– У якихось виставкових матчах за участю зірок футболу ви з Марадоною перетиналися?

– Ні, ніде. Адже він молодший за мене на вісім років. Наприклад, коли мені було 30, йому всього 22. У той період він лише ставав “тим” Марадоною. Виходить, що грали ми за свої збірні один проти одного лише раз, у 1982-му. Сумно усвідомлювати, що смерть забрала великого футболіста (Царство йому небесне). І як правильно сказав Пеле: може, ми потім зустрінемося в світі іншому, де зіграємо в одній команді.

КОЛИ МАРАДОНА НЕ НАПРУЖУЄТЬСЯ

Чергової дуелі з аргентинцями збірної СРСР довелося чекати довгих шість років. Проте все могло скластися так, що вона могла відбутися значно раніше – наприклад, на чемпіонаті світу 1986 року у Мексиці. Якби не підступність футбольного “кілера” – шведського арбітра Еріка Фредрікссона, який в матчі 1/8 фіналу явно підсуджував збірній Бельгії, саме з Аргентиною збірна СРСР могла б зустрітися у півфіналі. Навесні ж 1988-го, в рамках чергового етапу підготовки керованої Валерієм Лобановським нашої збірної, зустріч з аргентинцями відбулася в ФРН. Було це на престижному “Турнірі чотирьох націй”, де також брали участь команда господарів і шведи. У тому матчі збірна СРСР, що складалася з переважної більшості українських футболістів (їх з урахуванням замін було десять – Сергій Балтача, Павло Яковенко, Олег Кузнецов, Анатолій Дем’яненко, Володимир Безсонов, Василь Рац, Геннадій Литовченко, Олександр Заваров, Олег Протасов та Ігор Бєланов!) зуміла впевнено перемогти чемпіонів світу. Аргентинці з Дієго Марадоною на чолі нічого не змогли вдіяти з потужною грою команди Лобановського, що стала через 86 днів віце-чемпіоном Європи!

П'ять зустрічей з Поцілованим Богом. Як українці з Марадоною суперничали - изображение 3

– З Аргентиною в бутність мою футболістом збірної СРСР ми зустрічалися двічі – на міжнародному турнірі, що проходив в Західному Берліні та на чемпіонаті світу 1990 року в Італії, – воскрешає в пам’яті ті події Олег Протасов. – У 1988-му вдалося обіграти аргентинців 4:2, проте в фіналі змагань програли шведам 0:2. Марадона, який відіграв весь матч з капітанською пов’язкою, зумів забити один з м’ячів. (У тій грі Протасову вдалося відзначитися “дублем” – Прим. В.К.). На пам’ять про той поєдинок у мене є дві світлини, отримані з різних джерел. Ми відображені на них разом з Марадоною у боротьбі за м’яч.

Не стерлася з пам’яті та зустріч і у одноклубника Олега Протасова – захисника Олега Кузнецова.

– Готуючись до чемпіонату Європи, ми виграли у команди Аргентини з капітаном Марадоною на чолі, – розповідає він. – З огляду на наші з аргентинцем позиції, на полі ми впритул не перетиналися. Марадона грав більше роль “під нападником”, розташувавшись трохи “нижче” Каніджи. З ним-то я і грав. Пам’ятаю, що Марадона в товариському матчі особливо не напружувався. Але це жодним чином не применшує достоїнств цього великого футболіста.

“РУКИ БОЖІ” І ЧЕРГОВИЙ “СЮРПРИЗ” ВІД ФРЕДРІКССОНА

“Поцілований Богом” – саме таким визначенням можна характеризувати талант аргентинця, який напередодні покинув цей світ. Цим талантом він не тільки радував, але й дивував мільйони любителів футболу. Вболівальники зі стажем досі згадують його “руку Божу” у 1986-му, на чемпіонаті світу в Мексиці. У чвертьфінальному матчі з Англією, ведучи верхову дуель з воротарем британців, Марадона ухитрився підправити м’яч рукою, від якої той полетів у ворота. Магічний вплив футбольної зірки на суддю, який всупереч правилам і здоровому глузду зарахував той гол, викликав тоді обурення. Але після того, як хитрун Марадона сказав: “Це була рука Божа”, гнів мас поступово змінився на милість. Аргентинцеві, якого багато хто називав не інакше, як футбольним Богом, все зійшло з рук (точніше, руки) – це ж Марадона! Правда, подібними трюками Дієго зловживав і надалі. Якщо на мексиканському Мундіалі була задіяна його ліва рука, то на наступному світовому форумі, у 1990-му в Італії – права. Це сталося в матчі групового турніру зі збірною СРСР, від результату якого багато в чому залежав розподіл місць.

П'ять зустрічей з Поцілованим Богом. Як українці з Марадоною суперничали - изображение 4– З аргентинцями ми проводили другу за ліком гру, поступившись перед цим збірній Румунії, – розповідає Олег Протасов. – Марадона запам’ятався тим, що зіграв в м’яч рукою на лінії воріт після того, як подачу кутового ударом головою завершував Олег Кузнецов. Але це жодним чином не применшує достоїнств аргентинця, адже ми зараз лише згадуємо історію великого футболіста.

– Признач арбітр в тому епізоді цілком заслужений пенальті – і розвиток подій цілком міг бути іншим…

– Суддя якимось чином не помітив, що Марадона зіграв рукою. До речі, це був той рефері, який чотирма роками раніше проводив матч з Бельгією в 1/8 фіналу чемпіонату світу в Мексиці. Той самий, швед Ерік Фредрікссон. Ось і цього разу при ньому ми програли – 0:2.

– Поспілкуватися з Марадоною не вдалося?

– Ні, ми не спілкувалися. Проте завжди приємно грати, коли в команді суперника є така особистість. Мені завжди було цікаво протистояти збірній Аргентини, в якій грав Марадона.

ВЕЛИКИЙ ФУТБОЛІСТ З РОЗГУЛЬНИМ ЖИТТЯМ

На жаль, поєдинок групового турніру ЧС-1990 з Аргентиною залишив неприємний осад, адже друга поразка поспіль фактично перекреслила шанси команди Лобановського на вихід в наступну стадію.

– Поєдинок з аргентинцями запам’ятався тим, що ми з Марадоною були капітанами своїх збірних, – продовжує екскурс в історію Олег Кузнецов. – З того матчу у мене залишилася фотографія, де ми перед матчем обмінюємося вимпелами. Що стосується самої гри, то аргентинець чимось особливим не вразив. Хоча відчувалося, що це великий футболіст.

– Епізод, в якому Марадона вибив м’яч рукою, пам’ятаєте?

– Звичайно. Ще в першому таймі, за рахунку 0:0, я пробивав по воротах. Марадона стояв на ближній штанзі і м’яч потрапив йому в руку. Точніше сказати, з його боку був рух рукою. Сталося б це зараз – і система ВАР зафіксувала б порушення правил, що призвело б до призначення пенальті.

П'ять зустрічей з Поцілованим Богом. Як українці з Марадоною суперничали - изображение 5

– Як відреагувала на залишений без уваги рефері проступок Марадони наша збірна?

– Ясна річ, що всі були засмучені. Адже якби все було об’єктивно і ми забили пенальті, то гра напевно складалася б зовсім по-іншому. Наша команда непогано грала, особливо в першому таймі. І моменти у нас були, на відміну від аргентинців.

– З огляду на такий кричущий факт з боку арбітра на післяматчевій прес-конференції Валерій Лобановський заявив: “Якщо суддя погано бачить, він не повинен виходити на поле”.

– Наскільки я пам’ятаю, це був той арбітр, який судив гру збірної СРСР з бельгійцями на мексиканському чемпіонаті світу. Після 1986-го року, коли його всі ганили як в радянській, так і в зарубіжній пресі, у нього напевно залишилося почуття неприязні до нашої команди. Ось та образа, мабуть, позначилася і в 1990-му в Італії. Мені пригадується, як у той час за кордоном нам говорили: “Поки червоний прапор буде майоріти над вами, ви будете все програвати і вас будуть саме так судити”. У матчі з Аргентиною було видно, що це не помилка арбітра, а відверта упередженість. Суддя робив все навмисне. Ми це бачили по його обличчю із саркастичною усмішкою. На жаль, вдіяти ми нічого не могли.

– Після фінального свистка з Марадоною або з кимось із аргентинців футболками не обмінювалися?

– Ні. В ту пору такого не було, цей ритуал став поширеним трохи пізніше. А тоді все було за бажанням: хтось хотів мінятися, хтось не хотів. Після матчу з Аргентиною, як і з Румунією, особливого бажання не було – настрій був не “той”. А ось після заключного матчу з Камеруном, в якому виграли 4:0, футболками обмінювалися.

– З чим у вас асоціюється прізвище Марадона?

– У аргентинця уживалося дві людини. Як великий футболіст він досить яскраво проявив себе протягом трохи більше десяти років – його епоха тривала з 80-го до початку 90-х. Може він не так феєрично грав в “Барселоні”, але виступаючи за “Наполі”, повністю перевернув італійський футбол. А друга його сторона – це життя поза футболом. На жаль, він себе запустив. Марадону підозрювали у вживанні наркотиків і зв’язках з мафією, про що він і сам неодноразово розповідав в інтерв’ю. Аргентинець не приховував, що якби не його розгульне життя, він міг би грати в два рази краще. Шкода, що людина, якій все так легко давалося і йшло прямо в руки, так бездарно розбазарила свій талант. Дивишся, якою трагедією стала звістка про його смерть по всій Аргентині та Італії, і по-справжньому розумієш велич Марадони. Що й казати, на його долю випало чимало випробувань. Досить згадати хоча б півфінал того ж італійського чемпіонату світу, коли Аргентина по пенальті обіграла господарів турніру. Після цього матчу ставлення до Марадони у всій Італії різко змінилося: відразу ж виник і допінг-скандал, і розгляд справи з наркотиками. Ось така була у нього доля. Мабуть, як і у всіх великих, простою її не назвеш.

В’ячеслав Кульчицький, член Правління АСЖУ

Популярні новини