Член АСЖУ та AIPS Влад Дунаєнко аналізує жовтневі матчі національної команди України та пропонує замислитися над відповідями на ключові питання уже зараз
Тренеру збірної не потрібно чекати 25 жовтня і тих самих п’яти питань від президента. У Андрія Миколайовича є свій перелік завдань, вирішення яких варто знайти непублічно. До цього можна приступати просто зараз, поки свіжі в пам’яті результати жовтневих матчів. Адже через місяць нас чекає подібний цикл, який покаже чи засвоїв урок тренерський штаб на чолі з Шевченком.
Більшість запитань виникла саме після матчів з «топами», багато в чому «завдяки» проблемам зі складом. І якщо після гри з Францією хотілося рвати волосся на голові і кричати, що все пропало, то після закінчення всіх зустрічей є позитивні висновки. Спробуємо обговорити перелік дилем, які терзають (або будуть терзати) боса збірної. Йому точно не смішно.
1. Хто перший номер збірної?
Воротарська позиція – зараз, напевно, одна з найбільш конкурентних. Вимушено або сплановано, але так вийшло. Сам Шевченко після матчу з Іспанією заявив, що розраховував дати ігровий час усім викликаним голкіперам, але втрутився коронавірус.
Напевно багато вболівальників хотіли побачити Луніна в справі на серйозному рівні, його вважають головним наступником П’ятова. Але у суперечку втрутився Бущан.
Своєю грою Георгій додав головного болю головному тренеру. Приємного головного болю, якщо такий буває. Психології кіпера «Динамо» позаздрить більшість, а численні заряди «Бущан!» на НСК після кожного сейву – оцінка праці Жори. Шевченка просто не зрозуміють, якщо в листопаді він посадить його на лавку, після повернення П’ятова і Луніна. Як бути?
За останній рік у збірній побувало 6 воротарів, троє з яких так і не дебютували: Паньків, Шевченко і Різник. Якщо не втрутяться зовнішні чинники і інші сюрпризи, то вибирати доведеться між П’ятовим, Луніним і Бущаном, що теж завдання не з простих.
На користь Андрія П’ятова грає статус основного, капітанська пов’язка й досвід. Останнім часом часто можна прочитати думку про те, що йому пора закінчувати кар’єру в збірній і потрохи поступатися місцем в «Шахтарі» Трубіну. Але сам старожил не раз заявляв, що відправляти на пенсію його зарано і місце на Євро він просто так не віддасть.
Можна довго розмірковувати про шанси Андрія Луніна в «Реалі» і говорити про його близький дебют, але він точно поступається в ігровій практиці своїм конкурентам. Остання оренда в «Ов’єдо» вийшла найвдалішою, але показала і проблеми молодого голкіпера – гра поза лінією воріт і якість першого пасу. І якщо з першим пунктом виникають проблеми у кожного з наших воротарів, то саме другий пункт дуже важливий в контексті гри збірної.
Листопадові ігри України та виступ клубів в Лізі чемпіонів допоможуть з вирішенням. Є висока ймовірність, що в матчах з Польщею, Німеччиною і Швейцарією ми побачимо в справі кожного з кандидатів, як і планував Шевченко. В даний момент, перевага, як мінімум емоційна, на стороні Георгія – він свій шанс використав, хоча «на нуль» провів лише матч з Іспанією.
2. У збірній більше немає незамінних?
І не брешіть, що не схопилися за голову, коли дізналися, що в збірну з різних причин не приїде ціла когорта основних гравців. Травма Степаненка перед гостьовим матчем з Іспанією вже змусила схопитися за серце, а коли до нього приєдналися Буяльський, Зінченко, Кривцов, Матвієнко та інші – хотілося плакати. Чого вже говорити про втрату Малиновського через непотрібну жовту картку. Виявилося, все не так страшно.
У нас точно немає рівноцінних гравців з однаково сильними якостями. Але те, що незамінних немає, ми вже побачили. Як приклад, Шапаренко не бачить поле так само класно, як це робить Зінченко. Але в останніх матчах збірної відмінно його замінив, впоравшись з функцією просування м’яча, використовуючи інші сильні якості. Рівноцінна ця заміна? Навряд. Якісна? 100%.
За останній тиждень не було жодної прес-конференції Шевченка, на якій би він не сказав про те, як важко без гравців, на яких до цього будувалася гра його команди. На ділі – втрата 1-2 футболістів не страшна, проблеми починаються, коли випадає півскладу.
Якщо ж до моменту збору команди на турнір всі будуть здорові і в оптимальній формі, проблема стає іншою – як з усіх вибрати тільки 23 людини? Як не обернеш питання, все одно складно.
3. Коноплянка і Ярмоленко – лідери або тягар?
І якщо з Женею відповідь більш очевидна, то з Андрієм – нелегко. Шевченко ніколи на публіку не визнає, що будь-хто з його гравців став тягарем і вже не дотягує до рівня команди. Але з боку це теж помітно.
Коноплянка, без перебільшень, зробив свій внесок у вихід збірної України на Євро-2020. І, здається, буде нечесно відмовитися від нього просто перед самим турніром. Але Шевченко сам не раз повторював своє правило – хто кращий, той і грає. Прямо зараз Женя не заслуговує грати в збірній.
В Ярмоленка немає стабільності. І хоч Андрій виглядає краще за свого напарника, очікувати дива в його виконанні, як раніше, не варто. Приклад тому матчі з Німеччиною та Іспанією – абсолютно різні. Якщо за перший хочеться посварити і посадити на банку, то за самовіддачу, допомогу в захисті і асист в другому – тільки поаплодувати. Статус віце-капітана теж ніхто не відміняв.
Ще занадто рано, аби обговорювати, чи поїдуть ці два хлопця на Євро, а з ними і Марлос з Мораесом. Зрозумілим є одне – якщо грати в своїх клубах не будуть, це питання стане ще актуальнішим. Є трохи більше півроку, аби не втратити шанс.
4. В який футбол гратиме Україна?
«Ми не будемо відходити від своїх принципів – середні і короткі передачі, вихід з оборони через пас», – слова Шевченка перед матчем з Німеччиною, маючи гіркий досвід проти Франції. Але хто не змінюється, той не прогресує. Зрозумів це і наш тренер, набивши гулю.
Тепер хоч зрозуміло, що у тренерського штабу є план «Б» і,можливо, не один. Уже після програшу Німеччині коуч зізнався, що нам складно грати проти топ-команд так, якою звикли бачити Україну раніше. Потрібно бути гнучкими – підлаштовуватися під суперника не соромно і часом навіть необхідно.
Шевченко рідко робить нестандартні ходи для отримання переваги – більше спирається на систему і налагоджений механізм. Але коли все ж вирішує зіграти незвично, виходить круто. Андрій Миколайович зростає разом з командою і вчиться на помилках. В його арсеналі вистачає різноманітності тактичних ходів і бачення гри, але потрібно навчитися застосовувати їх вчасно. В майбутньому місця помилкам може не бути.
5. Кого залишити в обоймі збірної?
За останній рік-півтора Шевченко встиг викликати в збірну майже 40 футболістів. Кістяк команди, сформований давно, хтось постійно викликався, але навіть не дебютував, когось покликали разово і ситуативно. Є ті, хто скористався шансом і ті, хто його розтринькав. Ігор Циганик ділився інсайдом, що тренер вже зробив висновки про те, кого в збірній більше не буде. Всі стали ламати голову про кого йде мова, але уявити поки складно.
З цим питанням точно варто розбиратися не раніше весни, але придивлятися можна вже зараз. В умовах, що всі будуть здорові, заявка може виглядати так:
Воротарі: Андрій П’ятов («Шахтар»), Андрій Лунін («Реал»), Георгій Бущан («Динамо»).
Захисники: Сергій Кривцов, Микола Матвієнко (обидва «Шахтар»), Віталій Миколенко, Олександр Караваєв, Олександр Тимчик (всі «Динамо»), Едуард Соболь («Брюгге»), Ігор Пластун («Гент»).
Півзахисники: Тарас Степаненко ( «Шахтар»), Олександр Зінченко ( «Манчестер Сіті»), Руслан Малиновський («Аталанта»), Сергій Сидорчук, Микола Шапаренко, Віталій Буяльський, Віктор Циганков (всі «Динамо»), Андрій Ярмоленко («Вест Хем»), Євген Макаренко («Кортрейк»), Олександр Зубков («Ференцварош»).
Нападники: Роман Яремчук («Гент»), Владислав Супряга («Динамо»), Жуніор Мораес («Шахтар»).
Поза такою заявкою залишається навіть ряд гравців, які часто грали (Марлос, Коноплянка) і встигли себе проявити (Забарний, Михайличенко). Але, на жаль, кількість обмежена і, рано чи пізно, вибір доведеться зробити.
Залізти в голову до Андрія Шевченка не вийде і конкретні відповіді на ці питання ми навряд чи почуємо на одній з прес-конференцій. Залишається спостерігати, чекати і будувати власні здогадки, поки тренер знайде рішення для цих 5 питань.
Влад Дунаєнко
Фото Павла Гаркавенка
