2 і 3 листопада столичний університет фізичного виховання та спорту приймав перший етап Кубку світу серед юніорів з фехтування «The Golden Gate 2013». У суботу пройшли змагання у жіночій шпазі. Результати для України не досить втішні, адже жодної представниці «жовто-синьої збірної» не було навіть у десятці. Тріумфаторкою стала юна представниця Естонії Катрін Лехіс.
Суботній день видався досить теплим і ясним – не дуже звична картина для цьогорічної осені. У таку погоду проводити б змагання на свіжому повітрі. Проте найсильніші молоді шпажистки «окупували» спортивну арену 5-го корпусу Київського університету фізичного виховання. Знайти цей зал було не так вже й легко, адже пересічному глядачеві неважко заблукати у лабіринтах корпусів спортивного вишу. Після нетривалих пошуків дістаюся таки місця призначення.
Зрозуміти, що саме тут цього дня проходять змагання з фехтування, було дуже просто: люди із продовгуватими спортивними сумками юрбилися біля входу до корпусу. Зовсім ще юні дівчатка вели досить дорослі розмови про тактику двобою зі своїми тренерами. Всередині будівлі картина була та сама. На стіні помічаю напис, котрий одразу впав мені в очі, – «Doping control». Молоді фехтувальниці перебувають у тих самих умовах, що й дорослі: сувора заборона використання заборонених препаратів. Підіймаюся на трибуни. Народу, чесно кажучи, не дуже багато. В основному це друзі спортсменів, їхні родичі, представники іноземних збірних, котрі вирішили поспостерігати за змаганнями згори. Чую за спиною пронизливий крик: «Forza, forza!» Це італійська вболівальниця (чи то помічниця тренера) дуже палко і щиро підтримує своїх співвітчизниць. До речі, у змаганнях взяли участь представниці 21 країни світу. Провідні фехтувальні збірні – Росія й Італія – привезли до Києва найсильніших спортсменок.
Спускаюся донизу, поближче до епіцентру подій. Тут атмосфера куди більш напружена: російські тренери щось гучно пояснюють своїм дівчатам, представниці Польщі весело проводять час на лавках під трибунами, сміючись і поїдаючи чіпси. Угорські спортсменки спілкуються незрозумілою для більшості мовою з високим брюнетом у костюмі. Імпозантний молодий чоловік виявився арбітром, котрий таким чином перепочивав між двобоями.
Власне зала була розділена на 5 частин: великий центральний і чотири «периферійні» помости, біля яких розташовувалися екрани з іменами учасниць. Усі двобої на стадіях до чвертьфіналу включно проводилися на малих помостах, півфінали і фінал – вже на великому. На арені панувала атмосфера справжніх битв. Після кожного вдало проведеного уколу темпераментні італійські дівчата видавали такий несамовитий крик, якому б позаздрила навіть тенісистка Марія Шарапова. Схема проведення змагань була досить простою. 64 спортсменки були поділені на пари, далі змагання проходили за олімпійським принципом (на вибування) і розпочалися зі стадії 1/32 фіналу. Турнірна сітка формувалася згідно з номером посіву фехтувальниць. Він залежав від того рівня результатів, що показували шпажистки на минулих стартах. Двобій тривав три раунди по п’ять хвилин. Перемагала та спортсменка, яка набирала або більше очок за підсумками раундів, або 15 очок ще до того, як час протистояння спливав.
Українок серед усіх учасниць було найбільше: аж 20 учасниць. Правда не всі увійшли до топ-64, деякі з наших відсіялися ще на попередніх кваліфікаційних стадіях. На жаль, жодна вітчизняна спортсменка не змогла дістатися навіть до чвертьфіналу. Найвідоміша українка серед присутніх, учасниця лондонської Олімпіади Ксенія Пантелєєва вибула ще в 1/16 фіналу, поступившись полячці Олександрі Замачовській з рахунком 5:15. Єдина представниця України на стадії топ-16 Інна Бровко, посіяна на турнірі під номером 8, у запеклій боротьбі поступилася італійці Альберті Сантуччіо з різницею всього у три очки – 12:15. У чвертьфіналах шпаги схрестили представниці чотирьох країн: росіянка Тетяна Рибакова, угорка Анна Кун, естонка Катрін Лехіс і чотири італійки – Джорджія Пометті, Еліс Клеріччі, Роберта Марцані і згадувана вище Альберта Сантуччіо. Усі поєдинки цієї стадії проходили паралельно, тому спостерігати вдалося лише за одним. У ньому висока і струнка естонка Лехіс легко і невимушено перемогла кривницю нашої Інни Бровко Альберту Сантуччіо. Рахунок на табло – 15:8 на користь Катрін. Представниця Прибалтики рухалася по помосту дуже граціозно. Вона вчасно, а головне точно робила вирішальні уколи.
Перед півфіналами виникла невеличка пауза. Організатори заповнювали протоколи, судді перевіряли зброю, технічні працівники виводили на екрани фотографії шпажисток. Дар’я Недашковська – прес-секретар Національної федерації фехтування – вже готувалася до оголошення півфінальних двобоїв. У невеличкій розмові з нею вдалося дізнатися, що на відкриття турніру завітала олімпійська чемпіонка Лондона Яна Шемякіна. Проте надовго вона не затрималася, адже поспішала у справах.
Ось нарешті на помості з’явилися учасниці. Перший півфінал був не надто напруженим. Головна фаворитка турніру, перший номер посіву Катрін Лехіс з легкістю здолала свою опонентку Роберту Марзані з рахунком 15:6. Естонка не лишила жодних шансів суперниці, жодних проблем із влучними уколами у неї не було. Катрін зберегла багато сил для вирішального двобою. У другому півфіналі зійшлися росіянка Тетяна Рибакова й італійка Еліс Клерічі. Явною фавориткою була представниця Апеннінського півострова, адже номер її посіву був набагато вищий. Початок двобою видався досить рівним, спортсменки фехтували дуже обережно і думали більше про захист. В якийсь момент Рибакова перехопила ініціативу і повела з рахунком 8:6. Проте у вирішальний момент сили покинули Тетяну. Італійка провела декілька уколів поспіль і врешті-решт здобула перемогу – 15:10.
Фінальна сутичка відбулася відразу після півфіналів. На поміст знову піднялися Лехіс і Клерічі. Їх представляла Дар’я Недашковська. Головним арбітром став той самий високий угорець, котрий декількома хвилинами раніше спілкувався зі спортсменками. Фіналістки обмінялися поглядами і через кілька митей розпочали вирішальну дуель. Ініціативу відразу захопила естонка, зелений колір раз за разом спалахував на її електронному фіксаторі. Заробивши певний гандикап на початку, Лехіс зберегла його до кінця. Коли на табло засвітилося «15:11», естонка вигукнула і здійняла шпагу догори. Переможниця потисла ліву руку своєї суперниці і пішла приймати вітання від своєї команди.
Церемонія нагородження проходила вже майже без глядачів. На найвищому щаблі подіуму стояла найвища спортсменка. Після того, як Лехіс отримала золоту медаль, залунав гімн Естонії. Поруч із біло-синьо-чорним стягом прибалтійської держави висіли прапори Італії і Росії. Спортсменки ще трохи позували для фотокамер і почали поступово розходитися. Після такого напруженого дня їм був необхідний гарний відпочинок. Одна із призерок змагань Тетяна Рибакова дуже поспішала покинути арену після церемонії. Як з’ясувалося пізніше, вона запізнювалася на поїзд зі своїм тренером. Чемпіонка Катрін Лехіс уходила із залу повільно і вальяжно. Я знайшов нагоду трохи поговорити з переможницею. Їй сподобався турнір, вона дуже задоволена рівнем його проведення, але наступного року Катрін до Києва не приїде, адже переходить у дорослу категорію. Вона сказала, що їй припав до душі Київ. Вона б залюбки погуляла по місту, проте втома змушує її поїхати до готелю і добре виспатися.
Останні глядачі покидали спортивну арену університету, перший день турніру «The Golden Gate 2013» добіг кінця. Переможця і призерів визначено. На жаль, українкам не вдалося зійти на подіум. Проте засмучуватися вітчизняним спортсменкам не варто, адже шанс проявити себе ще буде на наступних етапах Кубку світу серед юніорів. Я по-новому подивився на фехтування. Виявляється, це дуже захопливий і напружений вид спорту, де іноді все вирішують лічені секунди.
Арсеній Овсянніков,
студент 2-го курсу
Інституту журналістики КНУ ім. Т. Шевченка