Українська федерація карате – новий колективний член Спортивного комітету України. Треба обов’язково запам’ятати і англійський варіант написання – Ukrainian Karate Federation. Адже саме УФК нині є повноцінним членом World Karate Federation (WKF), її спортсмени представляють Україну на змаганнях міжнародного рівня. Після кількох років конфліктів, коли наші найсильніші спортсмени не могли виступити на чемпіонатах Європи і світу, українське спортивне карате об’єдналося під егідою єдиної організації.
Перш за все, це величезний плюс для наших спортсменів, для збірної України, яка тепер виступає єдиною командою, найсильнішим складом, і реально може боротися за призові місця континентальних і світових змагань, зазіхнути на ліцензії на Всесвітні ігри.
Спортивне карате за останній час набуло дуже широкого розвитку у світі. І з кожним роком стає все популярнішим, адже кількість шанувальників цього японського бойового мистецтва постійно зростає. Сьогодні WKF об’єднує у своїх лавах 178 країн. Україна – серед них. Понад 100 мільйонів людей на усіх континентах регулярно займається карате. І близько одинадцяти з половиною мільйонів спортсменів бере участь у різних змаганнях, стверджують представники Міжнародної федерації карате (WKF).
«Настільки широкому розвитку карате зобов’язане, у першу чергу, своїй фантастичній привабливості і привабливості, – говорить генеральний секретарWorld Karate Federation Георгіос Єролімпос. – І закономірно, що багато з тих, хто захопився карате в дитячі роки або в юності, зберігають відданість йому на все життя. Безумовно, позитивну роль тут відіграють і хороші олімпійські перспективи карате: завдяки своїй масштабності і серйозному підходу до справи наш вид спорту вже втретє потрапляє в невелике коло претендентів на входження до програми літніх Олімпійських ігор. Наступного року вирішиться, чи стане карате олімпійським, починаючи з Ігор-2020».
WKF представляє на міжнародній арені об’єднане карате. І не тільки спортивне, а все карате повністю. На чемпіонатах світу, континентальних першостях, міжнародних турнірах усіх рівнів, що проводяться Міжнародною федерацією, ті ж правила, що і в клубах, в яких займаються спортсмени. «WKF, ще раз повторю для тих, хто сумнівається, охоплює усе карате, при великому його різноманітті у змаганнях і в традиціях», – сказав Георгіос Єролімпос.
Карате WKF займає лідируючі позиції в багатьох країнах. В Європі цеІспанія, Англія, Італія, Німеччина, Греція, Росія, Сербія, Хорватія. В Азії – Японія, Китай. В Америці – Канада, США, Мексика, Бразилія, Венесуела. Серед лідерів гідне місце посідають Австралія та Нова Зеландія. У всіх цих державах карате, хоча і не є олімпійським видом спорту, добре розвинене і користується у населення величезною популярністю.
Команда Української федерації карате теж має проект «підйому» українського карате на якісно новий рівень. Перспективи у цього виду спорту дуже хороші, треба тільки кваліфіковано і професійно підійти до справи. Як говорить президент УФК Сергій Левчук, у кожній справі повинна бути диференціація. «Хороший спортсмен – не завжди хороший тренер, а хороший тренер – це не завжди хороший менеджер. Це все пов’язано. Я за командний підхід у будь-якій справі».
– Пане Сергію, розкажіть про нинішню ситуацію в Українській федерації карате.
– Не буду вдаватися до подробиць з реєстрацією федерації, адже все висвітлено у пресі. Якщо коротко, то цей рік є установчим в роботі федерації, конфлікт з Українською лігою карате який успішно вирішився. Ми об’єдналися, у нас тепер більше 50 членів, і ми почали працювати. Вступ до Спортивного комітету – це один із результатів цієї роботи. Наступним кроком є здобуття національного статусу. Наступний рік у нас буде перехідним,зробимо акцент на підготовку спортсменів та менеджмент – пошук спонсорів, інформаційної підтримки, організацію поїздок. На часі також розробка структури федерації, внутрішньої взаємодії. Будемо намагатися все це діло модернізувати.
– Як Ви прийшли у цей спорт? Як стали активним функціонером?
– Я займався карате. Перше тренування відбулося 19-го лютого 1988-го року. Все, що мало назву «карате», мене притягувало, потім почав цікавитися філософією. А вступивши до Чернівецького університету на факультет прикладної математики я знайшов підтримку, адже дуже багато студентів займалися карате.
Згадуючи буремні 90-ті, менше, ніж по п’ять, боялися ходити. Почався, так-би мовити, бум на бойові мистецтва. Останній ботанік на математичному мав здати на білий пояс. У нас в гуртожитку жили переважно хлопці і групи були по 90 чоловік. Можу сказати, що це була життєва необхідність.Таким чином, з’явилися друзі, а більшість з них у різний час переїхали до Києва. Хочу сказати, що наша команда сформувалася ще в ті часи, ми разом навчалися.
– Ви займалися на любительському рівні чи дійшли до спорту вищих досягнень?
– Чесно кажучи, мене більше цікавила філософія чи психологія спорту. Особливих успіхів не було, напевне, мети такої собі не ставив. Наприкінці 90-х переїхав до Києва на практику до Києво-Могилянської академії. Ми створили клуб у 2000-му році, але карате було як хобі, бо треба було заробляти гроші, вели бізнес-проекти… Але в Україні назріла така ситуація, яка гнітила і змушувала провести певну реформу.
Зараз у нас є стратегічний план, як об’єднати карате і зробити його результативним.
– Які головні цілі?
– У нас нині дві головні цілі. Цездобуття путівки на всесвітні ігри в Колумбії. Відбір буде в Парижі на чемпіонаті світу 21-25-го листопада. Ми покладаємо надії на срібну призерку чемпіонату Європи Аніту Серьогіну. Друга стратегічна мета – потрапити до Олімпійської програми у 2020-му році. Подейкують, ми – фаворити, хоча і сквош має непогані шанси.
Також ми намагаємося знайти варіанти, як збільшити притік спортсменів у спорт вищих досягнень. Наші діти регулярно перемагають на міжнародних турнірах. Але в Україні спостерігається така тенденція, що до 18-ти років доходять одиниці, адже мотивувати їх вкрай складно. Гроші самостійно, без батьків, мало хто вкладає, а поїздки за кордон ой як дорого обходяться. Тому наша задача – мотивація дорослих спортсменів. Ми шукаємо спонсорів і намагаємося десь знайти кошти для міжнародних поїздок.
– В реєстрі видів спорту, що офіційно визнані в Україні, сьогодні є 9, якщо можна так сказати, різних карате.Можливо, варто об’єднати їх в одну-єдину, але потужну організацію?
– Я би сказав, треба навести лад. Сьогодні є більше двадцяти представництв, де у назві є слово «карате», близько десятка має в назві формулювання «вид спорту». Ясно, що це не йде на користь нашому виду спорту.
Нещодавно на одному з найбільш рейтингових каналів держави вийшов сюжет на тему «Українці завоювали 30 золотих медалей на чемпіонаті світу». Що це був за чемпіонат, під чиїм патронатом, які спортсмени там виступали, охочих до сенсацій журналістів, на жаль, не цікавить.Насправді, якщо на чемпіонаті світу ми завоюємо хоча б одну бронзу, то я від радості буду підстрибувати на своїй поломаній нозі. Такі сюжети дискредитують ті сотні спортсменів, які займаються справжнім карате, що визнане у світі. Вони вкладають свій піт і кров, а потім українські чиновники заявляють: «Нащо мені ваше карате, якщо у мене є каратисти, які привозять по 30 золотих медалей?». А те, що карате WKF єдине визнано у світі, мало кого турбує. Такими кроками дискредитується наш вид спорту.
– Можливо, варто провести «лікнеп»?
– Це важко. Розглянемо на прикладі – і все стане зрозуміло.Приміром, у нас займається дитина, для неї створені всі умови, в тому числі, і висока конкуренція. Дитина не тягне, переходить в, умовно кажучи, «Пупкін-карате»,стає чемпіоном. Одразу йде звітна діяльність, тренер дає інтерв’ю, батьки задоволені – і все.
Ми зробили перші кроки до ліквідації цього, спостерігається позитивна тенденція. Я покладаю великі надії на Спортивний комітет України, його роль дуже вагома. Інформаційна політика вкрай важлива, потрібно роз’яснювати населенню істинно важливі речі.
Я не розумію, чому повинні розпорошуватися кошти на різні види карате, про які не знають у світі, більше того, жодного позитивного іміджу вони нам не нададуть. Якщо говорити про спортсменів, то такі невизнані організації карате підмінюють поняття. Йому говорять, що ти чемпіон світу, але це ж відверта брехня. А дитина (чи навіть дорослий спортсмен) так багато вклала сил,щиро вірить у своє чемпіонство, але воно – для батьків і друзів.У світі, на серйозному рівні, з цього б посміялися. І це не проблема цього «уявного» чемпіона, а проблема тих людей, які йому та громадськості постійно розповідають про мега-успіх.
Роксана Касумова,
журнал «Спортком»