Проблеми з відновленням, аеродинамічні секрети екіпірування та мрії про польоти за 250 метрів. Лідер збірної України зі стрибків на лижах з трампліна Євген Марусяк підбиває підсумки виступів на олімпійських об’єктах у Предаццо. Чому «не летиться», коли все робиш правильно, і як на результати впливає відсутність медичного штабу в команді? Ексклюзивне інтерв’ю Олександра Гливинського для YouTube-каналу Гливинський Pro Sport .
Євген Марусяк — наш найвідоміший зі стрибунів з трампліна нині. Якщо стрибки на лижах — це в першу чергу Євген Марусяк. Ось зараз уже завершилися змагання в суперкоманді. Не вдалося відібратися до 12 найкращих, хоча, думаю, сподівання на останній бій було завжди.
Були сподівання не тільки на останній бій. І на особистих змаганнях, і на командних було бажання показати якнайкращий результат, але, на жаль, так вийшло, що не дуже нам пішло на Олімпіаді.
Ми говорили з Віталієм [Калініченком], він щойно десь вибачався, казав, що, на жаль, не вдався йому стрибок. Чи справді так? Вам, напевно, не хочеться все скидати на партнера, але об’єктивно: чи справді він підвів?
Ні. Це спорт. Хто розуміє, той розуміє. Сьогодні ти можеш прокинутись і мати знесилення, відчуття інші — є багато своїх нюансів. Ми не можемо відчувати себе на 100% без… Ну, навіть якщо подумати, нам хоча б лікар був би, який міг підказати, пояснити, як краще готуватись до Кубка світу чи Олімпійських ігор. А ми самі по собі. Що знаємо, як нам більше пасувало, так і робимо.
Тобто ви кажете, що немає лікаря, мінімальна команда? Є ваш тренер, ви двоє і все?
Так. В інших командах є реабілітолог, масажист, психолог. Нехай нам не потрібно такої великої команди, але хоча б для регенерації м’язів масажист необхідний. А коли ми так багато їздимо, і ти з крепатурою прокидаєшся, йдеш на тренування — це трошки без сенсу.
Якщо говорити про Олімпіаду, ви відчували, що відновлення було не на належному рівні, і це відбилось на результатах саме тут, у Предаццо?
На рахунок цього — ні. Я нормально підійшов, був в енергії. У нас тут був масажист якраз, він нам зробив те, про що ми просили. Я тут нормально себе почував. Просто не знаю, чому мені не підійшли ці споруди.
Ви говорили: ніби усе робите як звично, а «не летиться». Ви знайшли відповідь на запитання, чому все ж таки не летілося на цих олімпійських трамплінах?
Я не знайшов і не знаю, як її знайти. Напевно, погода також вплинула. Коли зустрічний вітер — нам трошки легше боротися. Коли попутний, у спину — можливо, і в цьому річ.
На нормальному трампліні ви були 42-м, потім на великому — 41-м. На які результати розраховували, якби все склалося нормально?
Я надіявся просто потрапити в фінал. Тільки на фінал. Не планував чогось більшого, але хотілося показати ще один стрибок, а там би вже вирішувалося, яке місце розігрувалося б. Дуже велике розчарування, на жаль. Бо працювали, йшли до цього і знали, що ми в хорошій формі. Останні Кубки світу і тренування показували, що ми гарно себе проявляємо. А тут… Кажу ж, роблю одне й те саме, а не летиться. Чому — не можу знайти відповідь.
Трамплін у Предаццо спеціально для Олімпійських ігор, етапи Кубка світу тут не проводяться? Чи було знайомство з ним раніше?
Ні. Влітку тут було дуже багато травм, тому вони змінили профіль на інший. Фактично, це було нове знайомство.
Можливо, цим пояснюється те, що лідери також не показали результатів? Чи все ж таки проблеми з «матнею» (кроковим швом комбінезона) — яка причина більша?
Я не знаю. У нас із цим [екіпіруванням] проблема, на жаль, але ми не в силі це змінити. Будемо працювати, може, щось придумаємо. Я читав, що багато писали про чіпи, про ін’єкції… Насправді ми проходимо спеціальний контроль: стаємо на апарат, він тебе крутить, і комп’ютер вимірює твою «матню».
Ви ін’єкцію не робили? У вашому світі хтось говорить про це між собою, чи це на рівні жартів?
Ні, я про це тільки чув. Хто б зізнався? Хоча я задумався, бо все робиться для результату. Але спортсмени між собою нічого такого не кажуть. Хіба що фанати, які трохи розуміються на стрибках, можуть так жартувати. Насправді один-два сантиметри грають роль на 5–7 метрів, а при зустрічному вітрі — ще далі. Це специфічна система з комбінезонами: що кращі параметри, то ти автоматично ближче до лідерів. У мене «матня» 76, а на FIS я повинен підтягнути комбінезон так, щоб було 79. Там допуск плюс три.
Перед Олімпіадою у вас була дискваліфікація. Це було пов’язано з комбінезоном?
Продувка. Це спеціальний апарат, він коштує 12 000 євро. На жаль, у нас його немає. Ми думали, що там точно є 40 літрів, а виявилося 37,6. Менше 40 літрів — дискваліфікація. Якщо більше — можна, це теж впливає на те, як далеко ти полетиш.
Які плани надалі? Чого хочеться досягти в цьому сезоні після такої гіркоти на Олімпіаді?
Є мрія — полетіти за 250 метрів. Зараз маємо три польотні старти, надіюся, вийде. Ну, нехай за 230 — я теж був би дуже задоволений.
Бачив у інтернеті, що вас називають «Гуцульський Сокіл». Чи відчуваєте ви зв’язок з рідною Криворівнею, Верховиною, Ворохтою?
Відчувається. Але на Олімпійських іграх я майже не був у соцмережах, щоб не витрачати енергію. Після виступу на нормальному трампліні були не дуже приємні моменти, то я взагалі відсторонився. Але нічого, зараз повернуся. Щодо підтримки — у нас дуже хороші люди. Хейт всюди є, але я його не чув. Люди просто люблять спитати: «А чому так?», бо не знають усіх деталей.
Чи є у вас кумир у стрибках, хтось, на кого рівнялися?
Каміль Стох. Коли я вперше приїхав у Польщу на збір, рівнявся на нього. Зараз ми вже нормально спілкуємося. Я навіть не міг подумати, що буду з цим чоловіком здоровкатися, питати, як справи. Він дуже цікавиться Україною, фронтом, чи все добре з рідними. У нього дружина — волонтерка, постійно допомагає нашим захисникам. Дякую їм за все, що вони роблять. Також зараз виділю Штефана Крафта — він дуже потужний, хоча на цій Олімпіаді йому теж трохи не склалося.
Олександр Гливинський, Дмитро Самусь, АСЖУ