— На останній стрільбі була одна хиба. Ви фактично майже однаково пройшли дистанцію з Олександрою Меркушиною, там різниця менше двох секунд. Прикро, що вона сьогодні швидша, чи в межах команди це не має значення?
— Вона не швидша.
— Але за результатом вона все ж таки трохи вище.
— Кажу ж — нехай порадіє.
— Ви виступали одразу після хвороби. Як почувалися вранці та безпосередньо під час гонки?
— Я дуже хвилювалася, бо не знала, в якому стані буду. Так, я робила прискорення на тренуваннях, але дистанція 15 кілометрів — це дуже важко, тим паче в горах. Чесно кажучи, були думки, що можу навіть не фінішувати, хоча я намагалася відігнати їх на задній план. Коли ж стартувала, то перші три кола пройшли в задоволення — я повністю контролювала всі свої дії. На четвертому колі відчула, що втома починає підкрадатися, а на останньому вона вже серйозно далася взнаки. Я «присіла», але, на щастя, не впала.
— Як ви цього разу сприймаєте високогір’я? Чи не бракувало кисню?
— Ні, з цим нормально. Просто я досі відчуваю наслідки хвороби: закладений ніс, проблеми зі зв’язками… Мене дуже сушить, бо я «пересушила» горло полосканням — хотіла вилікуватися буквально за один день.
— Пили чай?
— Гарячі чаї на кшталт «Хелпекса», інгаліпти, таблетки — все одночасно. Воно просто мені все «попекло».
— Це було зовсім нещодавно?
— Сьогодні п’ятий день, як я одужую. Четвертий день, як немає нежитю. А загалом у мене вилетіло десь чотири дні: три дні я взагалі не виходила на вулицю, два дні тренувалася лише на велостанку.
— З огляду на це, чи задоволені ви своїм станом сьогодні? Як оцінюєте виступ?
— У принципі, так. Звичайно, завжди хочеться більшого. Якщо перед гонкою я боялася, що буде зовсім погано, то зараз думаю: «Блін, а можна ж було ще десь і потерпіти». Але, об’єктивно, на сьогодні я зробила все, що могла.
— Як сьогодні працювали лижі? Бо Олександра зазначила, що не надто задоволена їхньою роботою, особливо на спусках.
— Лижі дуже класні! Чесно, хлопці виконали свою роботу на «відмінно». Так, сама траса трохи «залипаюча», але це умови, однакові для всіх. Я працювала в групі з француженкою, потім кола з Кноттен та Гандлер. На спусках я за ними навіть накатувала, бо їхала позаду — це давало час відновитися. Мені не доводилося допрацьовувати після спуску, щоб наздогнати дівчат. Тому лижі працювали чудово, не знаю, чому Саша так каже.
— А як вам атмосфера Олімпійських ігор? Чи відчуваєте ви тут справжнє свято?
— Чесно кажучи, відчуваю себе як на етапі Кубка світу. Ми тут уже були. Кубок світу тут проводиться часто. Живемо в тому самому місці… Тобто ми не у самому Олімпійському селищі. З одного боку, хочеться відчути цю особливу атмосферу, бо, можливо, це мої перші й останні Ігри. Але все ж таки ми сюди приїхали не фестивалити, а працювати.
Олександр Гливинський, член АСЖУ та AIPS