Під час 87-го Конгресу AIPS президент АСЖУ Олександр Гливинський виступив перед представниками майже 100 країн світу із доповіддю про поточну ситуацію в Україні, українському спорті та українських спортивних медіа. У своєму виступі очільник українських спортивних медіа звернув увагу на те, що Україна продовжує боротися за своє існування, витримуючи щоденні атаки російських агресорів, водночас працюючи й продовжуючи жити.
Спортивні змагання в Україні тривають, а місцеві медіа їх висвітлюють, незважаючи на постійні тривоги та обстріли. Однак щодня російські окупанти завдають непоправної шкоди й горя українцям, а відтак для того, щоби перемогти зло, Україні потрібна ще сильніша підтримка демократичного світу, у тому числі санкції проти російських атлетів, які постійно підтримують диктатора, який прагне знищити нашу націю.
Повний текст виступу Олександра Гливинського на Конгресі AIPS подаємо нижче.
Війна триває…
– 1175 днів — саме стільки триває повномасштабна війна в Україні. Але загалом російсько-українська війна не припиняється вже 11 років — з часу анексії росією Криму та російського вторгнення на Донбас. За цей час ми навчилися жити в умовах постійної небезпеки, тривог та обстрілів. Але – це не вихід з ситуації.
Сьогодні я стою перед вами не лише як спортивний журналіст, а як представник нації, яка вже понад 1175 днів бореться за своє існування.
Наше життя зовсім не змінилося в порівнянні з минулим роком, коли я виступав на попередньому Конгресі – ми так само прокидаємося від вибухів, росія атакує нас щодня, найчастіше атакує глибокої ночі – лише вчора вночі росія атакувала Україну 110 безпілотниками.
Втрати України у війні
За цей час постійних обстрілів та бомбардувань Україна втратила чимало людей. Поки ніхто не сказав, скільки цивільних українців загалом загинуло у цій війні. Тому що залишається багато невідомого, скажімо, зниклі люди на територіях, окупованих росією. Ми не маємо доступу до цих територій, але є багато жахливих історій з місць окупації. Всі ви бачили кадри з передмість Києва – Бучі та Ірпеня, а саме – звірства, здійснені російськими військами. Лише у березні цього року було оновлено дані про число людей загиблих у Бучі: це загалом 582 особи, з яких 435 чоловіків і 147 жінок, 12 дітей (віком від 1,7 до 15 років)”. Так вказано у звіті Бучанської міської ради. Люди помирали не лише від куль росіян, а й через відсутність ліків і медичної допомоги. А також були випадки смертей від голоду. 43 тіла залишаються невпізнаними, а 38 цивільних бучанців вважаються зниклими безвісти. Є цифра, що під час бомбардування Маріуполя загинуло 8 тисяч осіб, але місто окуповане і ми не маємо доступу туди, щоби знати цю інформацію точно. Ми бачимо горе й смерті фактично щодня. Спортсмени та журналісти не є винятком.
Зруйновані спортивні об’єкти
На даний момент вже 725 спортивних об’єктів зруйновано, у тому числі 17 олімпійських, паралімпійських та дефлімпійських баз. І це все – справа рук росії та її військ. Саме вони знищують, у тому числі, й український спорт, намагаючись зламати українських атлетів. Але, незважаючи на атаки та руйнування, змагання на національному рівні тривають – в усіх видах спорту. Є спеціальна процедура: коли оголошено повітряно тривогу, у межах 10 хвилин усі учасники змагань, рефері та глядачі спускаються в укриття. Відповідно до цього є обмеження щодо числа глядачів на трибунах спортивних арен. Після завершення тривоги змагання продовжуються.
Спортивні журналісти на лінії фронту
Вже понад 100 працівників спортивних медіа стали до лав ЗСУ, серед них —, зокрема, й член Правління національної Асоціації спортивних журналістів України Валерій Новобранець. Також на фото у цій презентації – один із відомих спортивних тележурналістів Дмитро Лазуткін, який вже давно у лавах ЗСУ, та медіа-офіцер бригади “Гарт”, спортивний журналіст Олександр Даниленко.
Стійкість спортивних медіа
Попри все, спортивна журналістика в Україні живе. Трансляції спортивних змагань відбуваються на онлайн-платформах «Суспільне-спорт», «Megogo» та інших, активність сайтів Champion.com.ua, ua.tribuna.com, sport.ua та інших — все це свідчить про незламність нашого духу. Преса активно працює на сайтах: наразі найвідоміші спортивні сайти в Україні із ТОП-10 не закрилися, продовжують писати, активно використовуючи телеграм-канали для поширення своїх новинних стрічок
Телеграм-канали стали основним джерелом інформації для мільйонів українців, оскільки саме вони інформують про те, як і куди летять ракети та смертоносні дрони. Sport.ua має понад 52 800 підписників свого телеграм-каналу, канал Української асоціації футболу — 31 000. Для порівняння – найбільш популярний телеграм-канал про переміщення дронів та ракет — 2,6 млн. підписників.
Українська футбольна Прем’єр-ліга почала транслювати матчі на платній онлайн- платформі. Фактично увесь клубний футбол в Україні можна дивитися лише платно, але у порівнянні з європейськими ціни дуже прийнятні – менш, ніж за 9 євро/на місяць можна дивитися практично усі матчі української та провідних європейських ліг. Безкоштовно можна дивитися увесь інший спорт – міжнародні змагання за участю українців – легка атлетика, біатлон, волейбол, фігурне катання. Платно також бокс і теніс (мейджори).
Колеги, які пішли на небо
На жаль, люди гинуть. До цього Конгресу, виступаючи на попередніх, я навмисно не казав, що ми не мали загиблих спортивних журналістів на фронті – начебто не хотів наврочити. Але цієї весни загинули й наші колеги. У квітні на фронті загинув журналіст спортивного сайту Володимир Коцур. Лише вчора прийшла прикра новина: загинув відомий телеведучий, який, у тому числі, вів спортивні програми на телебаченні Максим Неліпа. Він якраз був призначений командиром роти. А вступив до лав Збройних сил України після початку повномасштабного вторгнення Росії.
Атлети, які ніколи не повернуться
Зростає й число загиблих атлетів. За остатньою статистикою, число атлетів та тренерів, загиблих від російських атак та бомбардувань уже сягає 591 особи. 22 атлети перебувають у полоні, 11 – зникли без вісти. Відтак хочеться, аби ті, хто хвилюється про російських атлетів, котрі не можуть виступати через санкції, накладені на їхню країну як військового агресора, просто пам’ятали про цих українських атлетів, які вже ніколи не повернуться на спортивні змагання…
Пропаганда вбиває: подвійні стандарти російського спорту
Тим часом, російські атлети та російський спорт продовжують підтримувати агресивну політику свого керівника-диктатора. Із 15 атлетів, допущених до змагань на Олімпійських іграх у Парижі під нейтральним прапором, 10 підтримують війну або асоціюють себе із російським військом. Отож, виникають природні запитання: «Чи може нація-агресор бути представленою на глобальних спортивних подіях? Чи можемо ми аплодувати атлетам, які публічно підтримують війну?»
Відтак, російська пропаганда, що здійснюється через спорт, вбиває тисячі людей. І російські атлети та медіа несуть цей наратив диктаторської влади про те, що вони «воюють з нацизмом». Але усі ми бачили Бучу, Ірпінь, Маріуполь. Ми знаємо правду, бо ми живемо у цій правді.
Вистояти – необхідність
Як живе український спорт в умовах, коли здатність вистояти навалі агресора є необхідністю?
Наші діти тренуються у бомбосховищах. Наші змагання відбуваються під сирени тривог. Українські атлети представляють свою країну, незважаючи на всі складнощі підготовки та доїзду до змагань з країни, де вже понад три роки не працює цивільна авіація. Саме через бомбардування ракет та дронів.
Заклик до світової спільноти
На завершення свого виступу я хочу поставити кілька запитань:
- Чи ситуація в Україні змінилася?
- Чи росія перестала вбивати цивільних?
- Чи стали злочини росії менш жахливими?
- Тоді чому російські атлети повертаються на міжнародні змагання?
Ми закликаємо світову спільноту: будьте з нами, підтримуйте нашу боротьбу за право на існування, посилюйте санкції проти агресора і підтримуйте наших атлетів та медіа. Лише разом ми можемо дотримати перевагу визначальних людських цінностей – гідності та стійкості”.