Минув рік, як відійшов у засвіти наш дорогий Колега – Сергій Степанович Савелій. Людина Великої Душі та Відкритого Серця. Пан Сергій завжди розповідав про спорт із великим натхненням і завжди підтримував молодих журналістів. Він був справжнім наставником – таким завжди по-батьківськи добрим. Просто був справжнім. У його коментарі щодо робіт молодих журналістів була й добра критика у формі жарту і водночас слова, які давали початківцю віру й прагнення наступного разу зробити репортаж ще краще.
Вшанувати Друга, Чоловіка, Батька на роковини зібралися близькі родичі, друзі, колеги. Було сказано багато теплих слів. Колеги з Асоціації спортивних журналістів України, в якій Сергій Степанович до своїх останніх днів був на посаді віце-президента, переказали рідним слова підтримки та співчуття.
У нашій пам’яті наш видатний Колега, удостоєний, крім всіх інших високих нагород, найвищою відзнакою АСЖУ – призом імені Ігоря Засєди «За честь і гідність у спортивній журналістиці» та спеціальною нагородою «За великий внесок у спортивну журналістику України» – завжди залишиться світлою Людиною та Професіоналом найвищого ґатунку.
Далі хочу навести слова, написані у той день, коли Сергій Степанович відійшов у засвіти.
Життя безжальне, йдуть люди, які творили історію спортивної журналістики України… Якесь відчуття безсилля від цього …
Коли я приїхав до Києва, Сергій Степанович був молодшим, ніж я зараз, але здавався мені уже таким дуже старшим колегою… Я пам’ятав його з усіх Олімпіад за часів Незалежності, починаючи від дебютної у Ліллегаммері … Перша зустріч з ним була теплою. Мені здається, у кожного знайомство з Савелієм була саме таким: він з першого слова дарував якусь таку батьківську підтримку й розповідав цікаві бувальщини з коментаторського минулого. Після цього кожен «теленовачок» уже мав переконливе відчуття, що, незважаючи на те, що перед ним справжній Метр телебачення, він може завжди звернутися до Степановича за порадою та підтримкою, а це дуже цінно у жорсткому телевізійному світі…
«МОлодіж та пОдростки» – так любив звертатися Сергій Степанович до молодих. І у цьому жарті була й підколка, й підтримка.
Сергій Савелій володів таким автентичним українським колоритом – народним й багатющим. Він мав неповторний шарм: читав вірші й співав пісні, створював атмосферу у компанії, в якій був. А згодом писав цікаві пости у Фейсбуку – все більше про людей, яких вже не було на цьому світі, але писав так душевно й цікаво, що ти розумів, що важливіше це те, які спогади залишає по собі людина серед тих, хто житиме далі… І Сергій Степанович із любов’ю та захопленням розповідав про своїх друзів, які вже дивилися на нього з неба, а ми усі, завдяки його постам, пізнавали унікальні історії про цих людей… Тепер Степанович сам посів своє поважне місце у Пантеоні своїх друзів, наших видатних Колег…
А ще хочеться згадати, що Сергій Савелій був співавтором ідеї запровадження Дня тренера в Україні і, за підтримки цієї ідеї АСЖУ Міністром спорту в Україні з’явився свій незалежний день вшанування спортивних наставників. Ну, це із ближніх досягнень, про коментар першого матчу чемпіонату України з футболу, феєричного сезону київського «Динамо» у Лізі чемпіонів 1998-1999 років та про 10 Олімпіад знають усі…
Степанович, поки мав сили, активно коментував у соцмережах всі змагання, відгукуючись на пости спортивних медіа, він до останнього жив спортом, посідаючи, як сам казав, «місце у першому ряді віп-сектора перед телевізором». Поки мав сили… І коли його дописи та коментарі зникли, це одразу стало помітно…
І це кричуще помітно тепер, і цього уже невимовно бракує…
Світла Пам’ять про Світлу Людину…
Царство Небесне, Степановичу…