На фоні всеохоплюючої ейфорії після історичної перемоги лижного акробата Олександра Абраменка на Олімпійських іграх 2018, всі чиновники на чолі з тодішнім міністром спорту Ждановим почали рясно сипати обіцянками про те, що Україна точно матиме свою базу для підготовки спортсменів з фристайлу, яка відповідатиме усім міжнародним стандартам. У їхніх мріях це мало б спонукати ще більшу кількість дітей займатися фристайлом, і тоді цей зимовий вид спорту у нашій країні мав би розвиватися ще активніше. Але, на жаль, реалії зовсім інші: слова залишились словами, а мрії – мріями.
В Україні фристайлістам ніде тренуватися
Українські спортсмени й надалі змушені тренуватися за кордоном, адже в Україні є лише одне місце для літніх навчально-тренувальних зборів – спорткомплекс «Коледжу фізичного виховання» в Івано-Франківську, де фристайлісти мають змогу стрибати виключно на батуті з використанням лонжі – спеціальної страховки. Однак такі заняття – лише 30% від усієї підготовки атлетів в акробатиці. Та й повноцінного зимового тренувального комплексу у нас також немає. Можливість тренуватися у спортсменів є лише після проведення Чемпіонату та/чи Кубку України, або ж після міжнародних змагань, адже лише у цьому випадку зводять тимчасові трампліни, на яких й можна вправлятися після завершення турнірів. Зазвичай, такі старти відбуваються у другій половині зимового сезону, або ж, взагалі, – наприкінці сезону, у березні, коли наявність трамплінів вже не є нагальною.
У сезоні 21/22 українськи акробати одні з перших представників зимових видів спорту відчули смак нагород на міжнародних змаганнях, вони й сьогодні залишаються основними претендентами на медалі Олімпійських ігор у Пекіні.
Дві країни на увесь етап Кубка Європи
4 та 5 лютого на гірськолижному комплексі «Красія» відбулися два етапи Кубка Європи з акробатики, який тут проходить уже другий рік поспіль, але організатори знову не змогли провести змагання належним чином: мова про число атлетів та команд-учасниць. У порівнянні із минулим роком, представництво команд та країн зменшилося до непристойності: якщо 2021-го в Україну завітали спортсмени з Казахстану та Білорусі, то цього року лише з Казахстану. Через пандемію COVID-19 до України знову не змогли приїхати швейцарці, а також білоруси. Останні безпосередньо перед виїздом до України здали позитивні тести на COVID, відповідно змушені були залишитися вдома. Ситуацію «врятувало» лише те, що на відміну від інших видів фристайлу, спортсмена в акробатиці можна заявити, навіть якщо у нього «нуль» у графі FIS-пойнти. Відповідно, щоби число атлетів-учасників не було просто мізерним, українська команда заявила дебютантів – чотирьох юнаків та п’ятьох дівчат. Тож усього змагання у Красії зібрали дев’ятьох чоловіків (8 українців та один атлет з Казахстану) та десятьох жінок (7 українок та 3 представниці Казахстану).
Тренерка Лариса Нос зауважила, що звичайно їй хотілося б, аби на Кубку Європи була присутньо більше учасників, адже тоді спортсменам було б цікавіше змагатися, а тренерам спостерігати за виступами підопічних.
Федерація: регламент важливіший за рівень учасників?
Як запевнив перший віце-президент Федерації лижного спорту України Леонід Тікун, організатори зв’язалися із координатором міжнародної федерації FIS, який сказав, що в жодному регламенті не вказано, що потрібно скасовувати Кубок Європи, навіть якщо присутня лише одна збірна. Це, звичайно, добре, що Україна не порушила правил, а спортсмени здобули нагороди, звання та стипендії, але чи потрібні в Україні такі змагання, коли приїжджає надто мала кількість спортсменів, а їх кваліфікація бажала би бути вищою? Ні, жодних претензій до представників Казахстану у мене немає, дякую їм за те, що приїхали, і хоча б трішки підняли рівень стартів. Але потрібно приймати радикальні рішення, оскільки другий рік поспіль повторюється та ж ситуація.
Кубок Європи-2020 у Буковелі: вищі бали та провідні атлети
За останні роки найбільше представництво спортсменів, кваліфікація яких відповідала рівню континентальних змагань (складність стрибків та рейтинг атлетів) зібрав в Україні етап Кубка Європи, що відбувся 2020-го року на Буковелі. Тоді там були присутні спортсмени із основної команди України (цього року на Красії – лише найближчий резерв збірної), а перемога оцінювалася у 220 FIS-пойнтів до загального заліку. У Красії ж перше місце на Кубку Європи FIS оцінив лише у 130 балів – різниця очевидна. Як жартував головний суддя змагань німець Руді Метт, – відео-операторів цього разу було більше, ніж самих спортсменів.
У Федерації лижного спорту України свої аргументи: оскільки Кубок Європи – це змагання другого ешелону, одразу ж планували, що тут змагатимуться юніори, а також юнаки та дівчата. Але хіба не можливо було скласти календар так, щоби основна збірна України все-таки була присутня на континентальних домашніх змаганнях? До того ж, заздалегідь було відомо, що українська команда не поїде на два етапи Кубка світу у РФ, які відбудуться одразу після Олімпійських ігор – 26-27 лютого та 5 березня. Таким чином, між стартами буде велика пауза, яку й можна було б закрити, провівши домашній етап Кубка Європи, і запросивши на нього основну збірну України. Після Олімпійських ігор сезон для основної команди буде фактично завершено, адже Кубок світу у Казахстані вже скасували, а наступний етап Кубка Європи прийматиме швейцарський Айроло аж 18-19 березня.
Понад півтора мільйона державних коштів на два етапи
За даними державного реєстру юридичних та фізичних осіб власником ГК «Красія» є ТОВ «Київспортсервіс». В свою чергу, одним із власників даного товариства, якому за даними сайту youcontrol.com.ua належить 33,40% акцій, зазначено Леоніда Тікуна – першого віце-президента Федерації лижного спорту України.
Загалом, на проведення етапів Кубка Європи у Красії з бюджету України було виділено чималі кошти. За інформацією вищезгаданого ресурсу, ця сума склала 1 600 000 гривень. Виникає запитання, чи доцільно проводити такі дороговартісні змагання для 19 спортсменів, лише четверо з яких – іноземці. Чи не простіше за ці кошти возити більшу кількість спортсменів на етапи Кубка Європи в інші країни?
Для чого такі змагання ФЛСУ? В першу чергу для того, аби присвоїти атлетам звання «МСМК» — майстра спорту України міжнародного класу. Його можуть бути удостоєні ті спортсмени, які здобувають призові місця на змаганнях міжнародного рівня. Щоправда, для того, аби виконати умови присвоєння спортивного звання, атлету необхідно здобути призове місце на міжнародному турнірі за участю представників щонайменше трьох країн. А оскільки ця умова не була дотримана, виходить, що розрахунок спортсменів та тренерів на отримання престижного МСМК та підвищення зарплатні, яка з цього випливає, не справдився. Так само, як і досягнення юних атлетів, котрі потрапили на подіум, не матимуть високої оцінки від тренерського штабу національної команди, бо ж випередили призери-дебютанти фактично лише своїх малодосвідчених земляків. Усе це й показує невисокий рівень цьогорічних етапів Кубка Європи у Красії.
Третій етап: тріумф Брикіної та провали Кушніра з Кузнєцовим
Щодо самих змагань, то ще перед стартами можна було виокремити двох дівчат та двох хлопців, які відрізнялися своїм рівнем майстерності на фоні решти суперників. Мова про Ангеліну Брикіну, Анастасію Гасюк, Володимира Кушніра та Максима Кузнєцова. Із гостей з Казахстану нав’язати боротьбу нашим спортсменкам могла поточна лідерка тоталу Кубка Європи Маржан Акжигіт, котра цього сезону перемогла на одному з двох етапів Кубка, що відбулися у білоруських Раубічах. Варто відзначити, що ці старти стали дебютними для частини юніорів, юнаків та дівчат нашої збірної.
Загалом, у жінок, на відміну від чоловіків, все пройшло без сенсацій. Кваліфікацію і фінал третього етапу Кубка виграла українка Ангеліна Брикіна, яка під час тренувань сильно впала, і її старт взагалі був під великим питанням. Але спортсменка не здалася, й безпосередньо на змаганнях гідно себе проявила та якісно виконала стрибок. Як нагорода — золота медаль. А ось за друге та третє місця точилася запекла боротьба. Попри більшу складність стрибка в Анастасії Гасюк, яка виконувала bLT (подвійне сальто назад з випрямленим корпусом та у групуванні), їй не вдалось добре приземлитися. У підсумку — бронзова медаль. Представниці Казахстану Маржан для срібної нагороди вистачило якісного виконання bl (одинарного сальто назад, випрямившись).
А ось у хлопців очевидні фаворити Кушнір та Кузнєцов залишились без медалей, синхронно проваливши фіналу. Хоч у кваліфікації обоє підтвердили статус: Володимир Кушнір виграв відбір (178.63 балів), а Максим Кузнєцов став другим (175.13 балів). Відставання 3-5 місця від лідерів становило від 18 до 27 балів. Кушнір та Кузнєцов у фіналі виконували однакові стрибки – bdFF (подвійне сальто з трьома гвинтами), які й близько не виконували інші атлети. Але, на жаль, хлопці впали під час приземлення, і, у підсумку, посіли 4-те та 5-те місце відповідно. Своїм падінням лідери кваліфікації відкрили дорогу на подіум своїм конкурентам. Усі три призери виконували однакові стрибки – bFF (подвійне сальто назад з двома піруетами). Краще стрибнути вдалося представнику Казахстану Дінмухаммеду Раїмкулову, який й забрав «золото», здобувши першу у кар’єрі перемогу на етапі Кубка Європи. Вперше на подіумі КЄ опинилися й українці Захар Максимчук («срібло») та Марка Лайош («бронза»).
Четвертий етап: Брикіна – Кушнір – рокіровка на подіумах
У другий день змагань – у рамках наступного, четвертого, етапу Кубка Європи, на рівень виконання стрибків суттєво вплинув поривчастий вітер. Під час тренувань головний тренер молодіжного складу збірної України Роман Чекунов прийняв рішення, що Ангеліна Брикіна та Анастасія Гасюк не виступатимуть на подвійному трампліні, а виконуватимуть стрибки на сальтовому, адже погодні умови могли позбавити атлеток місць на подіумі. У свою чергу, чоловікам тренер вирішив нічого не змінювати, відповідно вони виконали всі заплановані стрибки.
У фіналі без несподіванок не обійшлось: хотіли як краще, а вийшло, як завжди! Брикіній та Гасюк не вдалось стабільно виконати свої стрибки, і, у підсумку, вони залишилися без медалей. Невдачу пов’язують із тим, що більшість своїх стрибків спортсменки виконують на подвійному трампліні, а після переходу на сальтовий потрібно виконати дещо відмінну роботу. На жаль, із цим дівчата не впоралися, але в їхній скарбничці тепер є безцінний досвід.
Якість стрибків стала вирішальною у розподілі нагород у фіналах. Переможницею стала дебютантка змагань Оксана Яцюк, яка у фіналі практично ідеально виконала стрибок bl (одинарне сальто з рівним тілом). Судді оцінили спробу у 55.76 балів, як результат – у спортсменки перша медаль такого рівня у кар’єрі й одразу –золота! Срібна та бронзова призерки виконували однакові стрибки, однак представниця Казахстану Маржан Акжігіт впоралася краще й піднялася на другу сходинку п’єдесталу. Третьою стала ще одна дебютантка змагань Анастасія Свирид.
У чоловіків все пройшло без несподіванок. Знявся зі змагань лише Максим Кузнєцов, натомість усі інші вісім спортсменів вийшли на старт. Перемогу здобув той, хто мав брати медаль і у перший день змагань: Володимир Кушнір виграв кваліфікацію і у фіналі якісно виконав стрибок bdFF (подвійне сальто назад з трьома піруетами) – беззаперечна перемога! До речі, Кушнір виконував найскладніший стрибок другого змагального дня. Хлопці, які брали медалі у перший день змагань, здобули медалі і у другий: «срібло» – у Захара Максимчука, «бронза» – у Марка Лайоша. Переможець першого дня Дінмухаммед Раїмкулов під час приземлення у фінальному стрибку упав, і, у підсумку, посів четверте місце.
Неоднозначні враження від змагань
Після «золотого» стрибка Володимир Кушнір поділившись враженнями, відзначив, що у порівнянні із минулим роком, трампліни у Красії стали кращі й схил був підготовлений добре. Однак у порівнянні із трамплінами у білоруських Раубічах та у швейцарському Айроло, умови у Красії, суттєво відрізняються у гірший бік.
Склалося враження, що тренери, спортсмени та технічний делегат намагалися говорити про цьогорічні змагання позитивно, аби не образити організаторів. Воно й зрозуміло, організація змагань – справа непроста. І, зрештою, якщо порівняти нинішні етапи з минулорічними, певний прогрес є. Але очевидним залишається те, що інфраструктура того ж ТК «Буковель» значно вища, що дало б більше шансів розраховувати на приїзд атлетів з різних країн, а відповідно підняло б і рівень Кубка Європи в Україні. Звісно, за умови проведення цих змагань у більш зручний час – після завершення Олімпіади.
Ігор Могильняк, член АСЖУ та AIPS
