Напередодні один з тренерів-старожилів українського футболу відзначив 70-річний ювілей
За багато років українські вболівальники звикли бачити Мирона Маркевича на тренерській лаві, біля бічної лінії або ж біля мікрофону під час флеш-інтерв’ю або прес-конференцій. В останні ж чотири з половиною роки він очолює Комітет збірних УАФ, продовжуючи тримати руку на пульсі всіх футбольних подій країни. Маркевича часто можна побачити на стадіонах, які він відвідує за службовим обов’язком. Стежить фахівець і за перипетіями провідних європейських чемпіонатів, спостерігаючи за матчами по телетрансляціям.
Напередодні свого ювілею Мирон Маркевич охоче погодився відкрити завісу нефутбольного життя, розповівши про свої спогади, поділившись поглядами на різні речі і повідавши про пристрасті – в інтерв’ю члену правління АСЖУ В’ячеславу Кульчицькому.
Перша частина інтерв’ю – Мирон Маркевич: про секрет молодості, запрошення Левандовського та знайомство з ефектною дівчиною
ПОДАРУНОК З АМЕРИКИ
– Яким найбільш пам’ятним був подарунок на день народження?
– У мого батька в Америці жили брати, сестра і їх батьки, які якось прислали мені справжні хокейні ковзани. Думаю, що в ту пору в Україні таких точно більше ніде не було. Я любив грати в хокей, адже в період мого дитинства зими були дещо іншими, ніж тепер. Можете собі уявити, скільки було заздрісників, коли побачили мене в цих ковзанах! Цей подарунок запам’ятався мені на все життя.
– Що надихає вас у житті?
– В першу чергу, моя сім’я – я ж стільки років заради неї працював! Дуже радий і за дітей, і за онуків. Ну і футбол надихає, зрозуміло.
– Від чого заряджаєтеся енергією?
– Намагаюся вести активний спосіб життя. Я багато рухаюся, особливо в лісі. І не тільки зараз в околицях рідного Львова, а й раніше, в період моєї роботи у Харкові та Дніпропетровську. Я біг у безлюдні місця, насолоджуючись в лісі красою природи, цілющим повітрям, співом птахів. Причому, у будь-який час року. Коли проводжу в лісі кілька годин, то звідти вертаюся зовсім іншим.
ІЗ УГОРЩИНИ – З ДЕФІЦИТНИМ “ВІНІЛОМ”
– Яке із своїх захоплень вважаєте головним?
– Звичайно ж, футбол – тут навіть і говорити нічого! Ця гра, скільки себе пам’ятаю, завжди була в моєму житті. А ще я люблю хорошу музику. Колись у мене була одна з кращих колекцій вінілових платівок у Львові, і в той час це вважалося чимось надзвичайним. Із поїздки в Угорщину з “Карпатами” я віз купу дисків. Хто тоді ще міг мати у Львові на “вінілі” альбоми Janis Joplin, “Creedence Clearwater Revived”, Elvis Presley? Я коли їх привіз, це було щось! Адже тоді такий диск на чорному ринку коштував 100-150 карбованців!
– А переписувати на магнітофон давали?
– Тільки вдома. Адже комусь диск даси – і потім його вже можна було і не знайти (посміхається). До мене додому приходили меломани з числа найближчих друзів, і переписували. Будь-кого додому я не пускав.
– Хто з виконавців української естради вам більше до душі?
– На жаль, нині немає з нами Назарія Яремчука. Ми з дружиною дуже любили цього виконавця, завжди із задоволенням слухаючи його пісні. А ще був такий львівський ансамбль – “Ватра”. Теж любили його слухати. Подобаються Тарас Петриненко, Софія Ротару, а також стара “Смерічка”, в якій було багато талановитих людей. У ній виконували соло Василь Зінкевич, той же Яремчук, Володимир Івасюк.
– Яку пісню готові заспівати від початку до кінця?
– “Черемшину”.
– На якому музичному інструменті могли б зіграти хоч зараз?
– Ні, зараз вже не міг би. У дитинстві я грав на фортепіано, хоча бажання в мене особливого не було. Але батьки змушували. Мабуть, все це в мені з тих пір залишилося, так що музику я розумію.
ПРОСТА РОЛЬ У… МАСОВЦІ
– Хто ваш улюблений актор?
– Їх стільки, що відразу й не відповіси. Але я все ж назвав би Івана Миколайчука.
– З ким із відомих акторів кіно, театру або естради знайомі особисто?
– Не раз спілкувалися з Богданом Ступкою. Але, на жаль, цього талановитого актора вже немає в живих …
– Якби вам запропонували зіграти в кіно у будь-якій ролі, яку б вибрали?
– Хіба що просто стояти в масовці (протяжно сміється). Вважаю, що артистом потрібно народитися. Кожен повинен займатися своєю справою. Я – не артист, це точно.
– Чи любите ви розповідати анекдоти?
– Ні, я цього робити не вмію. А от слухати їх люблю. Є люди, які який-небудь простенький анекдот так вміло розкажуть, що я можу сміятися кілька хвилин.
ПЕРШИЙ ХЛОПЕЦЬ ЛЬВОВА
– Яка з модних речей за часів вашої молодості була для вас найціннішою?
– Навіть не знаю, що і сказати, адже в пору моєї юності ми особливо не могли собі щось дозволити – жили в такій країні, де все було дефіцитом. Але одного разу я був невимовно радий, коли в ролі гравця в 1971-му році поїхав до Угорщини в складі “Карпат”. Зайшов там в магазин і купив джинси Wrangler. Для мене тоді це було щось неймовірне! Після цього я був першим хлопцем у Львові (посміхається). Мені тоді було 19 чи 20 років.
– Якої марки був ваш перший автомобіль?
– “Дев’ятка” – ВАЗ-2109. Але її через тиждень вкрали.
– Знайшли?
– Ні. Яке там “знайшли?”! Досі ніхто не знає, де моя машина.
– Чи доводилося вам їздити в громадському транспорті зайцем?
– Так, звичайно! Причому, їздити зайцем доводилося не тільки в салоні, але і причепившись ззаду зовні трамвая або тролейбуса. Для мене і моїх однолітків в дитинстві це було захоплюючим заняттям – чимось на зразок хобі.
– Які шкідливі звички пройшли через вас?
– Раніше я курив. Років десять, напевно. Ця звичка з’явилася в мене під час роботи у луцькій “Волині”, на початку 90-х. А покінчив з нею у 2002-му.
ОХ, ВЖЕ ЦІ ТАНЦІ!
– Чи бували у вас конфлікти з міліцією або ДАІ?
– З Державтоінспекцією бували. Я, як і будь-який водій, порушував правила. На червоне світло не їздив, а от швидкість перевищував. Якщо, наприклад, хтось спереду тягнувся зі швидкістю 20 кілометрів на годину, то для мене це було неприйнятно – ось і доводилося обганяти. Інспектори ДАІ мене зупиняли і штрафували. І я завжди платив. Раз порушив – значить, доводилося нести відповідальність, втрачаючи певну суму грошей.
– Чи доводилося вам коли-небудь рятуватися втечею?
– Звичайно. Такі випадки бували, і не раз. Колись прототипом нинішніх дискотек були танці. Якщо ти зайшов не в “той” район і не з “тією” дівчиною познайомився, то міг отримати по голові. Так що іноді доводилося кидатись навтікача.
– Коли відчували найбільший страх?
– Коли хтось із рідних був хворий. Це найбільший страх.
– Кого у вас більше – друзів чи ворогів?
– Ну що це за чоловік, котрий не має ворогів? Яна річ справа, що їх, як і друзів, вистачає. Але друзів все ж більше.
ЖИТТЯ БЕЗ ІНТЕРНЕТУ
– Чи траплялися ситуації, при яких доводилося говорити неправду?
– Я не можу сказати, що відношусь до категорії брехунів, але час від часу до цього мимоволі доводиться вдаватися. Що поробиш, у тренерів така робота – люди цієї професії іноді змушені трохи лукавити (посміхається).
– Яка у вас улюблена фраза або вислів?
– (Розсміявшись). Мені вже приписали “Та то таке”. Звичайно, це жарт, адже багато людей так говорить. А якщо серйозно, то про улюблену фразу або вислів навіть не замислювався. Але у мене такий є: “Виходьте на поле – і грайте у футбол!”. Футбол – проста гра: перед прийомом передачі від партнера ти повинен знати, що в наступну мить робити з м’ячем – і все! Я це футболістам завжди говорив.
– Скільки годин на тиждень ви проводите в інтернеті?
– Чесно кажучи, я інтернет не люблю. Радив би людям сидіти в ньому трохи менше. Можу лише подивитися результати матчів, а в силу своїх нинішніх функцій в УАФ і всього того, що стосується збірної України.
– Віддали б 100 тисяч доларів, щоб полетіти в космос?
– Так.
– Чи вірите ви в існування позаземних цивілізацій?
– Ні, не вірю.
БАЖАННЯ ДЛЯ ЗОЛОТОЇ РИБКИ
– Чи прочитали ви Біблію?
– Не можу стверджувати, що прочитав її дослівно. Точніше буде сказати так: перелистав.
– Чи пробували писати вірші?
– Ні.
– Контакт з якими тваринами приносить вам найбільше задоволення?
– Я люблю всіх тварин. Будь-який контакт – будь то собака або кіт – для мене справжній релакс.
– Який улов був найвдалішим в ролі рибалки?
– Я люблю ходити на хижака – щуку, окуня. Улов на спінінг був різним – і 7, і 10, і навіть 15 кілограмів! На вудку найбільший улов був – це 12-кілограмовий білий амур. Його я зловив в позаминулому році на Львівщині.
– Якщо вже зайшла розмова про рибальство, то напрошується питання: якби ви могли попросити золоту рибку про виконання одного бажання, то яким би воно було?
– Хотів би ще попрацювати тренером.
– Чи є у вас якісь особисті футбольні забобони?
– Є. Завжди, коли команда виходить на розминку, я викидаю з роздягальні все пусте.
МЕССІ ПОЗА КОНКУРЕНЦІЄЮ
– Які запахи вам найбільше подобаються?
– Мабуть, запах лісу.
– Скільки мов знаєте?
– Чотири: українську, російську, англійську та польську.
– Який транспортний засіб хотіли б освоїти?
– (Посміхається). Напевно, літак.
– Яка трійка найкращих міст України?
– Мабуть, це Львів, Київ і Харків.
– Кого вважаєте найкращим футболістом останнього десятиліття?
– Аргентинця Ліонеля Мессі.
– Кажуть, що в житті потрібно спробувати все. Чи є речі, які ви ніколи не спробуєте?
– Напевно, є. Таких речей багато. Варто хоча б назвати ті, що вказані в десяти заповідях: не вкради, не вбий … Все те, що люди не повинні робити апріорі.
З ДУМКАМИ ПРО УКРАЇНУ
– Чи уявляєте ви себе в ролі політичного діяча, або наприклад, в ролі депутата Верховної Ради?
– Та ні, який з мене депутат! Хоча мені пропонували, і не один раз. Думаю, що я пройшов би без проблем. Але це не моє. Я в політиці – це нонсенс! Завжди говорив, говорю і буду говорити, що кожен повинен займатися своєю улюбленою справою. Моє покликання – тренер, і в цій ролі я відчуваю себе впевнено.
– Що ви вважаєте найдорожчим у вашому житті?
– Сім’ю і Батьківщину. Ці два поняття нероздільні. Україна – це унікальна держава, її я ніколи ні на що не проміняв би. Хоча маю можливість. Ну а сім’я – це святе.
– Якою ви хотіли б бачити Україну через 10 років?
– В першу чергу, щоб вона була єдиною і незалежною. Незалежною ні від кого. Тим більше, що у нашої держави для цього є все необхідне – і природні ресурси, і працьовиті люди. Потрібно лише, щоб кожен громадянин розумів, що він буде тут працювати, заробляти хороші гроші і нормально жити.
– Яка ваша головна мрія?
– З огляду на те, що мій старший син Остап йде по моїх стопах, хотілося б, щоб він виграв один з європейських кубків. Близько шести років тому я з “Дніпром” був за крок від цього, тож можливо йому вдасться. Адже ми живемо для того, щоб наші діти були кращі за нас.
В’ячеслав Кульчицький, член правління АСЖУ, UA-Football.com