Суботнім вечором 14 травня на чудовій “Донбас Арені” при переповнених трибунах пройшла заключна церемонія святкування 75-річчя футбольного клубу “Шахтар”. Привітати ювіляра до Донецька прибули Президент України Віктор Янукович, а також численні гості з усіх регіонів країни, ближнього і далекого зарубіжжя.
Ще при реєстрації пасажирів на чартерний рейс до Донецька в терміналі «А» аеропорту Бориспіль звернув увагу на невелику групу чудових футболістів, які яскраво проявили себе на полях у далеких вже 60-х, 70-х і 80-х роках минулого століття: Олег Базилевич, Йожеф Сабо, Віктор Кондратов, Сергій Морозов, Вадим Євтушенко і Віктор Чанов дуже пристойно грали в київському «Динамо», у донецькому «Шахтарі», в інших командах Україні. А сьогодні вони відомі тренери і дуже хороші телекоментатори провідних ЗМІ країни. Разом з солідним загоном спортивних журналістів ветерани футболу перебували у відмінному настрої в очікуванні грандіозної фієсти, обіцяної її організаторами. Випереджаючи подальші події того дивного дня, зауважу, що фінальний акорд святкування 75-річчя ФК «Шахтар» на «Донбас Арені» вдався на славу в усіх відношеннях!
Давно і з задоволенням приймаю участь в подібних заходах. Поле для порівняння тут велике. І тому з усією відповідальністю стверджую, що за продуманості, організації, відкритості і щирості воно ні в чому не поступається, скажімо, бачених мною фантастичних урочистих відкриттів і закриття Олімпійських ігор у Москві, в Афінах, і в Турині або всесвітніх Універсіад в Софії, Едмонтоні або в Бухаресті. Відчуття незвичайної внутрішньої піднесеності і особливої теплоти, що охопили мене ще при відльоті з Борисполя, зберігалося потім і весь період часу перебування в Донецьку. Подібні почуття, переконаний, пережили 14 травня багато любителі спорту в України – хто безпосередньо на «Донбас Арені», а хто у телевізійного екрану, спостерігаючи за чудовим святом в живому ефірі.
Проведення такого масштабного заходу, напевно, потребувало від футбольного клубу «Шахтар» дуже серйозних організаційних і фінансових зусиль і витрат. Це, безумовно, варто того, і повністю себе виправдало – не сумніваюся, у славній гірницькій команди після її такого яскравого та незабутнього вшанування шанувальників та й просто прихильників стало на порядок більше. І не лише в рідному краї, а й далеко за його межами. До того ж ми ще раз переконалися в тому, що сьогодні в донецькому «Шахтарі», який регулярно показує гарну, агресивну, атакуючу і головне переможну гру, вміють гідно оцінити заслуги тих людей, хто безпосередньо причетний до спортивних успіхів кращого останнім часом футбольного клубу України.
А досягнення ці й справді вражають. Вони переконливо показують, яких висот можна досягти в спорті при унікальному тренері, вмілій організації справи, потужному фінансуванні і головне позамежної самовіддачі президента ФК «Шахтар» Ріната Ахметова, який всю душу і серце віддає улюбленій команді, постійно націленою на максимальний результат незалежно від рангу турніру. Ось чому сьогодні ми вже не дивуємося тому, що з приходом у 2004 році в клуб чудового румунського футболіста і тренера Мірчі Луческу «Шахтарю» регулярно підкоряється одна вершина за одною. За цей порівняно короткий період на рахунку донеччан – 5 комплектів золотих медалей у чемпіонатах України (2005, 2006, 2008, 2010 і 2011), два Кубки України (2008, 2011), три суперкубка України (2005, 2008 і 2010), Кубок УЄФА (2009). У сезоні 2010/2011 гірники дійшли до 1/4 фіналу Ліги чемпіонів, де поступилися «Барселоні» – кращому на сьогодні клубу планети. І можна не сумніватися, що у ФК «Шахтар», веденого двома такими суперамбіційними і цілеспрямованими людьми, як Рінат Ахметов і Мірча Луческу, попереду прекрасне майбутнє і нові спортивні вершини …
За свою славетну 75-річну історію донецький «Шахтар» виграв чимало призів. Головні з яких чотири Кубка СРСР (1961, 1962, 1980, 1983) і Суперкубок СРСР (1983). А були ще призові місця в чемпіонатах Радянського Союзу, перемоги в різних внутрішньосоюзних і міжнародних турнірах. Вперше про донецьку команду я почув від свого однокурсника восени 1960 року. Він був родом з Єнакієва і гаряче вболівав за гірників. Незабаром Вова пішов з київського річкового технікуму, а я продовжував періодично стежити за виступами «Шахтаря», що вчинив буквально спортивний подвиг у фіналах Кубка СРСР у 1961 і в 1962 роках, двічі поспіль вигравши почесний приз. До речі, керував тоді командою Олег Ошенков, який до цього успішно працював з … київським «Динамо». З радістю зустрівся в Борисполі вранці 14 травня з давнім приятелем Михайлом Олеговичем і його дітьми – виявилося, що син і онуки чудового тренера Олега Олександровича Ошенкова також були запрошені на 75-річний ювілей «Шахтаря».
І тут хочу особливо підкреслити таку деталь (її озвучив, відповідаючи на моє питання на розширеній прес-конференції генеральний директор клубу Сергій Палкін) – на заключну святкову церемонію на “Донбас Арені” організатори запросили понад 100 ветеранів футболістів і тренерів, які колись виступали або працювали в команді. А також їх дітей і онуків. Не забули в клубі і про близьких родичів тих, кого вже немає сьогодні з нами. Абсолютно всі ветерани отримують фінансову щомісячну допомогу до своїх скромним пенсій. Така увага і турбота до героїв футбольних битв колишніх років у «Шахтарі» практикується давно. І заслуговує високої оцінки. Як було б здорово, щоб в Україні таке ставлення до ветеранів спорту підтримувалося повсюдно. І постійно, як у ФК «Шахтар»!
На завершення цих дорожніх нотаток кілька рядків про сам святковий вечір на “Донбас Арені». Тривав він близько 3-х годин, і нікого не залишив байдужим – на очах переповнених трибун був розіграний разючий, а по суті автобіографічний спектакль під девізом: «Вшановуємо минуле. Створюємо майбутнє. Наша історія». Вже сама назва кожної з 9 оригінальних і барвистих частин («Народження легенди», «Хід переможців», «Пісня вболівальників ФК«Шахтар», «Ми робимо історію разом», «Команда мрія», «З днем народження» і так далі) , вміло і тонко поставлених відомим італійським режисером Марком Балічем і його інтернаціональною командою, дає глядачам невловиме відчуття причетності до долі донецького клубу, його славної історії.
І що дуже важливо, до світського і оптимістичного майбутнього футбольного колективу з чемпіонським характером. Дуже органічно в цю барвисту композицію вписалися і сольні номери зірки світового кінематографа американки з українським корінням Міли Йовович і чудовою співачки Таїсії Повалій. Завершилося ж вшановування “Шахтаря” фантастичним феєрверком і великою концертною програмою у виконанні популярної американської співачки Ріанни.
Усі свята мають властивість закінчуватися. Завершився і мій однодобових візит до столиці Донбасу. Відлітаючи рано вранці недільного дня з Донецька, я відчував глибоку подяку до футбольного клубу «Шахтар» і людей, що запросили мене на незабутню святкову фієсту. Вона подарувала багато приємних зустрічей з друзями юності, колегами журналістами та футбольними людьми з різних регіонів України. Всім нам було тут тепло, цікаво, затишно. Спасибі, друзі! А ФК «Шахтар» бажаю нових переможних вершин. І перш за все в Лізі Чемпіонів!
Михайло Волобуєв,
президент Асоціації спортивних журналістів України,
член НОК України, спеціальний кореспондент журналу «Олімпійська арена»,
Олександр Хілюков,
спеціально для сайту АСЖУ
Київ-Донецьк-Київ