Цих стартів юні спортсмени планети чекали з особливим нетерпінням і хвилюванням. Відтепер і у них, як і у дорослих атлетів, є свої Олімпійські ігри. Про те, якими вони були, чим запам’яталися, і що чекає їх у майбутньому і піде мова в бесіді спеціального кореспондента “Олімпійської арени”, президента Асоціації спортивних журналістів України, члена НОК України Михайла Волобуєва з головою Координаційної комісії МОК з підготовки перших Юнацьких Олімпійських ігор, членом МОК, президентом НОК України, олімпійським чемпіоном Сергієм Бубкою.
– Перші Юнацькі Олімпійські ігри, які проходили з 14 по 26 серпня в Сінгапурі, це, на Ваш погляд, Сергій Назарович, нове явище в олімпійському русі, здатне надати йому ще більшу привабливість і прискорення в світі спорту? Або це разова акція, яка має на меті більш вузькі цілі?
– Це, безумовно, ніяка не разова акція, а дуже серйозний і ретельно продуманий проект, розрахований на тривалу перспективу. Перш ніж втілитися в реальність, він детально і всебічно розглядався і обговорювався в Міжнародних спортивних федераціях і організаціях, що входять до олімпійського руху і підтримують його ідеали і цілі.
Не будемо забувати і про те, що Іграм у Сінгапурі передували численні юнацькі спортивні фестивалі і змагання під егідою МОК на різних континентах, що викликали величезний інтерес у юних атлетів.
Найбільш відомий серед них Європейський молодіжний олімпійський фестиваль (ЄЮОФ), що проводиться Європейським олімпійським комітетом з 1991 року. Біля його витоків стояв, до речі, нинішній президент МОК Жак Рогге, який очолював у той період Європейський олімпійський комітет (ЄОК). Літні та зимові фестивалі ЄЮОФ проходять раз на два роки. І завжди привертають до себе велику увагу у глядачів і фахівців.
Дуже цікаво подібні змагання організовуються і на інших континентах, а також в окремих країнах, наприклад, в Китаї та в Австралії. І звичайно ж, всі ми добре пам’ятаємо який колосальний успіх мали старти Всесвітніх Юнацьких спортивних ігор у Москві (1998), що поклали початок їх регулярному проведенню.
Словом, підкреслю ще раз, Юнацькі Олімпійські ігри виникли не на порожньому місці. Вони, безумовно, стали помітним явищем у спорті. Це дуже серйозний і важливий проект для Міжнародного Олімпійського комітету, що увібрав у себе все найкраще, що є в юнацькому спорті за багато років.
Я абсолютно впевнений у доцільності і перспективності Юнацьких Олімпійських ігор, їх успішному майбутньому. Адже вони, як ніякі інші змагання, сприяють гармонійному розвитку молоді: спортивна складова тут найтіснішим чином пов’язана з культурної та освітньої спрямованістю. І ми вже сьогодні бачимо, що з їх появою до регулярних занять спорту потягнулося все більша кількість дітей та підлітків на різних континентах. Значить одна з головних цілей, що стоять перед організацією Ігор успішно виконується.
– Підготовка і проведення таких масштабних змагань потребує величезних людських і фінансових зусиль з боку МОК і країни організатора Ігор. Чи все тут пройшло гладко, або були непередбачені труднощі?
– Ви абсолютно праві: щоб підготувати і провести подібні старти, потрібні дуже серйозні людські, фінансові ресурси і зусилля як з боку МОК, так і країни організатора. Ми знайшли їх, успішно об’єднали, і це принесло у підсумку фантастичний результат – на загальну думку, перші Юнацькі Олімпійські ігри вдалися у всіх відносинах. Якихось непередбачених труднощів за 2,5 роки напруженої підготовки до них у нас не виникло. Комісія МОК та Оргкомітет Сінгапуру весь цей час працювали пліч-о-пліч злагоджено і натхненно, всіляко допомагаючи один одному.
Організатори Олімпіади зробили все залежне від них, щоб вона пройшла на найвищому рівні. Їхній творчий підхід у складанні спортивної та культурної програми, створення найкращих умов для змагань та проживання учасникам Ігор, численні вікторини та конкурси гідно були оцінені всіма юними олімпійцями та їх наставниками. Прагнення сінгапурців провести Юнацькі
Олімпійські ігри за вищим ґатунком з боку МОК тільки віталося. Всі зобов’язання, взяті на себе Сінгапуром, були виконані. Іноді нам доводилося навіть стримувати гостинних господарів від зайвого завзяття, необов’язкових фінансових витрат. З подібним явищем мені до цього стикатися не доводилося. Такий же захопленості, самовіддачі та відповідальності хочеться бачити і в інших країн організаторів наступних Юнацьких Олімпіад.
– Які, до речі, перспективи Юнацьких Олімпійських ігор? Що чекає їх у майбутньому?
– Здається, найкраще відповідь на це питання дасть такий приклад. Прийняти у себе першу Юнацьку Олімпіаду 2010 року висловили бажання відразу 9 міст – Афіни (Греція), Бангкок (Таїланд), Дебрецен (Угорщина), Гватемала (Гватемала), Куала-Лумпур (Малайзія), Познань (Польща), Турін (Італія) , Москва (Росія) і Сінгапур (Сінгапур). Такої кількості претендентів мало хто очікував. Боротьба між ними була досить жорсткою і драматичною. Після двох турів залишилися Москва і Сінгапур, причому багато хто віддавав перевагу столиці Росії, яка вже приймала у себе безліч найбільших міжнародних змагань, включно з Олімпійськими іграми 1980 року. А в підсумку столицею першої Юнацької Олімпіади став … Сінгапур. І блискуче впорався з її проведенням, сповна віддячивши всіх за надану довіру.
Цей факт лише підтверджує той величезний інтерес до нового олімпійського проекту, що виник сьогодні у світовому олімпійському русі. І повірте, він з роками буде тільки зростати.
Про те, що у цих стартів прекрасне майбутнє, можу судити і ще по двом моментам. Почну з великої і різноманітної культурної та освітньої програми, обов’язкової для всіх юних учасників Ігор. Вона була розроблена сінгапурцями спільно з Міжнародним Олімпійським комітетом. Завдяки їй діти отримали чудову можливість спілкування один з одним, з місцевими однолітками поза спортивними майданчиками. А беручи участь у всіляких акціях, конкурсах і вікторинах, відвідуючи музеї, театри і пам’ятні місця вони познайомилися з історією, культурою та звичаями приймаючої їх з такою привітністю країни. Інтерес до цього боку Олімпіади у юних атлетів був таким щирим і гарячим, що приємно і сильно здивував багатьох тренерів та представників різних команд, що не чекали подібного від своїх підопічних.
В олімпійському русі духовному та культурному вихованню підростаючого покоління завжди приділявся пріоритетний початок. І старти в Сінгапурі продовжували і розвинули цю добру традицію, збагативши її новими штрихами, які, сподіваюся, будуть підтримані організаторами наступних Ігор.
І друге, я вражений величезним інтересом до Юнацької Олімпіади з боку засобів масової інформації. Її висвітлювало більше 2000 спортивних журналістів, безліч теле-і радіокомпаній, газет, інтернет-видань. А преса знає толк в подібних починаннях, гостро відчуває їх привабливість і перспективу. Оцінюю це як добрий знак на підтримку нового Олімпійського проекту і його майбутнього.
Вже названі міста і країни наступних Юнацьких Олімпіад – зимових 2012 року (Інсбрук, Австрія) та літніх 2014 (Нанкін, Китай). Є вже й кілька кандидатів на проведення зимових Ігор 2016 року та літніх 2018 року. Тут очікується серйозна суперечка серед претендентів, що лише зміцнює позиції юнацьких Олімпіад у світі спорту.
– Ви, Сергій Назарович, чудово знаєте про те, що юнацький і молодіжний спорт і раніше не були обділені увагою – щорічно проходить безліч світових і континентальних чемпіонатів, Кубків світу для цих віків. А тут додався ще один серйозний турнір з більш високим ніж вони статусом. Чи не занадто великі фізичні і психологічні навантаження ляжуть тепер на ще незміцнілі тіла і душі юних атлетів?
– Цікавий і дещо несподіване запитання. Дійсно, спортивних стартів у кадетів, юнаків сьогодні в надлишку – тут і внутрішні, і міжнародні змагання. Навіщо ж вводити ще один складний, нехай і незвичайно привабливий турнір, який зробить міжнародний календар значно більш насиченим і важче? І ляже до того ж додатковим фізичним і психологічним тягарем на юних спортсменів. Перш, ніж МОК дав “зелене світло” на проведення перших Юнацьких Олімпійських ігор, це питання було ретельно вивчено та обговорено усіма зацікавленими сторонами – медиками, федераціями з видів спорту, фахівцями з фізичної культури і спорту в різних країнах, громадськими організаціями. І, зрозуміло, МОК врахував думку і бажання самих юних атлетів, які давно мріяли про Олімпійські ігри для свого віку. І лише після серйозного аналізу і великої підготовчої роботи новий олімпійський турнір для хлопців від 14 до 18 років отримав путівку в життя.
Побоювання щодо надмірних фізичних і психологічних навантажень на кадетів та юнаків, на щастя, не підтвердилися. А там, де вони могли виникнути, проблему врегулювали самі спортивні федерації, що знизили ці навантаження за рахунок зменшення власних стартів. Інших же перешкод на цьому шляху не було. І сінгапурські старти красномовно підтвердили правильність і своєчасність одностайного рішення МОК, прийнятого 5 липня 2007 року на 119-й сесії Міжнародного олімпійського комітету в Гватемалі.
На перших в історії Юнацьких Олімпійських іграх виступили 3522 спортсмена з 204 країн. 1846 юнаків і 1676 дівчат у віці від 14 до 18 років протягом 12 днів розіграли 201 комплект нагород у 26 олімпійських видах спорту. Змагання вийшли чудовими. Тут все було як у дорослих атлетів на Олімпійських іграх – запальна і безкомпромісна боротьба за перемогу, величезне щастя від потрапляння на п’єдестал і гіркі сльози розчарування від невдач.
Єдина відмінність нинішніх змагань від дорослих Олімпіад, це відсутність реєстрації будь-яких рекордів. На мій погляд, це рішення досить позитивно вплинуло на всю атмосферу, що панувала під час Ігор в Сінгапурі. І зробило змагання більш привабливими, а самих учасників більш розкутими і природними. Адже відсутність гонки за рекордами дозволило багатьом юним атлетам уникнути неминучих травм і надмірного психологічного напруження.
– А що Ви самі відчуваєте до цих Ігор, Сергій Назарович? Адже до їх підготовки та проведення, Ви, мабуть, як ніхто інший з членів МОК, маєте пряме відношення?
– Все що пов’язано з першими юнацькими Олімпійськими іграми в Сінгапурі назавжди залишиться для мене одним з найяскравіших і щасливих періодів у житті. Як ви знаєте, протягом 2,5 років мені довелося очолювати Координаційну комісію МОК з питань підготовки цих Ігор. Паралельно був створений Оргкомітет ігор і в Сінгапурі. Роботи тут вистачало обом командам, що діяли злагоджено і конструктивно. Весь цей період для всіх нас був надзвичайно насиченим, часом втомливим – адже багатьом доводилося виконувати в повному обсязі і свої колишні обов’язки за основним місцем роботи, – проте і дуже цікавим, пізнавальним.
Від нього залишилася маса позитивних емоцій і спогадів, додався унікальний досвід, який, сподіваюся, ще стане в нагоді.
Дуже сильні враження справили на мене сінгапурці. Їх молода команда з високим рівнем освіти та досвідом менеджменту, з фанатичним ентузіазмом бралася за будь-яку роботу. І робила її якісно, швидко. Вражаюче, ще якихось півстоліття тому Сінгапур з його численними рибальськими селами був одним з найбідніших і відсталих міст-держав на планеті. І те, чого він домігся за цей, в цілком короткий час, можна назвати одним словом – фантастика.
Сьогодні це острівна держава за своїм розвитком, використанням сучасних технологій, умов і рівня життя населення перебуває серед кращих країн світу. Тут дбайливо збережені стародавня культура і звичаї. До речі, нікуди не поділися і рибальські села, з їх давнім промислом. Тому й не доводиться дивуватися тому, що в Сінгапурі так люблять приїжджати ділові люди і численні туристи з усього світла. Працювати з командою країни організатора перших Юнацької Олімпіади було одне задоволення, як і спілкуватися з простими сінгапурцями.
– Успішний виступ у Сінгапурі юних спортсменів України, що зайняли в неофіційному командному заліку третє місце, стало приємним сюрпризом для всіх шанувальників спорту країни. І це коли Україна переживає непростий період, особливо в економічному плані. Що ж, на вашу думку, стоїть за цим успіхом – закономірність, збіг обставин чи випадковість, зумовлена багато в чому слабкістю суперників?
– Опинитися в трійці найсильніших серед більш ніж 200 команд разом з Росією та Китаєм дуже почесно і престижно для будь-якої країни. І це викликає гордість за Україну, за наших юних атлетів. І немає в цьому успіху, повірте, ніякої випадковості. Так, хтось із хлопців показав у Сінгапурі більш високий результат, ніж очікувалося, а хтось, навпаки, виступив нижче своїх можливостей. Але ж це абсолютно нормальне явище в спорті, а тим паче на таких відповідальних стартах, якими є Олімпійські ігри.
Просто українці ще раз довели всім, що ми спортивна нація. Що в нас сильні колишні традиції, відмінні тренери і, головне, у нас живий бойової спортивний дух. І, незважаючи на всілякі внутрішні труднощі і проблеми, ми здатні видати гарні результати. Безумовно, в нинішньому успіху юних олімпійців велика заслуга багатьох людей: але в першу чергу, самих дітей, їхніх тренерів, а також тих фахівців і спортивних працівників, хто впритул займався цими Іграми. Усім їм наше визнання і подяка за добре виконану роботу.
Не можу не відзначити і ще один момент – в національній команді протягом всієї Олімпіади панував дух приголомшливої дружби, взаємовиручки і поваги. Такий сердечності й теплоти, єдності і підтримки один одного, доброзичливості до суперника, віри в успіх бачити мені давно не доводилося. Саме тут, думається, і ховається один з головних наших “секретів” успішного старту в Сінгапурі.
– Хто з українських атлетів справив на Вас на Іграх найкраще враження?
– Ви знаєте, я б відзначив майже всіх хлопців, які виступали на Олімпіаді за азарт і прагнення до перемоги. І нехай не засмучуються ті, які програли: через поразки свого часу пройшли багато великих чемпіонів. А якщо говорити про персоналії, то зробити це буде нелегко, тому що дуже гарне враження і на мене, і на багатьох фахівців справили всі призери Олімпіади.
Україну представляли на Іграх 55 хлопчиків та дівчат, змагалися у 18 видах спорту. На їх рахунку 35 нагород різного гатунку: 10 – золотих, 9 – срібних і 16 – бронзових медалей. А найбільш успішними в Сінгапурі атлетами виявилися плавці Дарина Зевіна та Андрій Говоров, гімнаст Олег Степко, п’ятиборка Анастасія Спас. Чемпіонами Юнацької Олімпіади стали також – Катерина Дерун (легка атлетика, метання списа), Ігор Лященко (легка атлетика, спортивна ходьба), Олександр Сатін (стрибки на батуті) і Денис Кушніров (стрільба, пневматичний пістолет). А якщо додати сюди призерів – борців, стрибунів у воду, веслярів і важкоатлетів, неважко помітити, що все це наші традиційні успішні види спорту, де українці не раз ставали переможцями та призерами дорослих Олімпіад. Такій наступності можна тільки порадіти. І хочеться лише побажати молоді успіхів і на дорослих змаганнях.
– Кого з героїв перших Юнацьких Олімпійських ігор (і не лише українців) побачимо ми, на Ваш погляд, серед учасників лондонських стартів 2012?
– Не сумніваюся, що велика кількість юних учасників Ігор у Сінгапурі в майбутньому обов’язково стануть і учасниками дорослих Олімпійських ігор. Хтось – у Лондоні, хтось – в Ріо-де-Жанейро, а може пізніше. Талановиті хлопці зустрічалися в багатьох командах. І головне завдання для них на найближчі роки разом з тренерами зберегти і розвинути свій спортивний потенціал. Зуміють вони виконати це – неодмінно виступлять вже на Олімпійських іграх в Лондоні в 2012 році. Ні, ми побачимо їх в Бразилії в Ріо-де-Жанейро в 2016 році.
Що стосується українців, то тут, гадаю, гарні шанси поборотися за ліцензії на Ігри в Англії мають, перш за все, плавці Дарина Зевіна та Андрій Говоров. Їх результати і сьогодні вже на пристойному міжнародному рівні, обидва спортсмени вже входять в національну збірну з плавання. Так що абсолютно все тут залежить від самих хлопців та їхніх наставників. Думаю, цілком може виступити в Лондоні і гімнаст із Запоріжжя Олег Степко, який завоював у Сінгапурі більше за всіх медалей у складі нашої команди – 4 (2 золоті – бруси і на коні; 2 срібні – у багатоборстві і вільних вправах). Програми в Олега цікаві, складні. На помості він працює чисто, красиво. Степко мріє про потрапляння в 2012 році до Лондона. І шанси опинитися в ньому в талановитого юнака вельми реальні. Як є вони, повторюся, і у низки інших членів української делегації в Сінгапурі.
– Гідний виступ українців на перших Юнацьких Олімпійських іграх було гідно оцінено на Батьківщині, де юних атлетів та їхніх наставників тепло прийняв і сердечно привітав з успіхом президент країни Віктор Янукович. Як цей факт, на Ваш погляд, вплине на подальший розвиток олімпійського руху в Україні? Адже саме дитячий і юнацький спорт є основою і базою його прийдешніх досягнень.
– Це був дійсно дуже теплий і сердечний прийом, який у всіх його учасників залишив незабутнє враження і викликав великий позитивний відгук. Ми щиро вдячні президентові країни за високу оцінку виступу нашої команди в далекому Сінгапурі. Така увага і підтримка з боку людини, яка чудово розбирається в спорті, в ідеалах олімпізму, надихає і окрилює. Віктор Федорович до літа 2005 року очолював Національний олімпійський комітет України, а сам з юності регулярно займається спортом. І, звичайно ж, він, як ніякий інший керівник країни, знає про труднощі і проблеми спортивного і олімпійського руху України.
Особливо тривожна ситуація в останні роки склалася в дитячо-юнацькому та шкільному спорті, які дійсно є першою сходинкою до олімпійської вершини. Тут потрібен серйозний прорив. А корінні зміни не можливі без створення сучасної навчально-тренувальної бази, внесення інших серйозних коректив у роботі з дітьми. Особлива тема тренери. Нам сьогодні явно не вистачає молодих, активних і висококваліфікованих фахівців, здатних стабільно працювати з дітьми на високому спортивному рівні. Їх дефіцит відчувався і в Сінгапурі.
Вразило велика кількість там молодих тренерів в багатьох командах, що відповідало духу і цілям Юнацької Олімпіади. Нам потрібно більше довіряти молоді, всіляко підтримувати її в бажанні працювати з юними атлетами. Не зробимо цього, втратимо і ті досягнення, що маємо сьогодні. Знаменно, що серйозна розмова про це йшла і на прийомі в Адміністрації Президента.
Коли є розуміння мети, бажання і можливості досягти її, віриш, що так і буде. А у нинішнього президента й уряду країни це розуміння і бажання є. Чекаємо змін, які, безумовно, підуть на користь спортивного та олімпійського руху країни і виведуть на новий, більш високий рівень. Тоді й перемог буде більше. Приклад Сінгапуру краще тому доказ.
Михайло Волобуєв