Українська Українська Русский Русский
Асоціація спортивних журналістів України
Ukrainian Sports Press Association
Меню сайту


Анкета AIPS
Новини
Зі спортом по життю
10.04.2018
Зі спортом по життю

Почесний залізничник, спортивний оглядач філії «Медіацентр «Магістраль» Анатолій Чеботарьов отримав найвищу нагороду Асоціації спортивних журналістів України - Приз імені Ігоря Засєди «За честь і достоїнство в спортивній журналістиці» - на 18-й щорічній церемонії вручення почесних призів і грамот АСЖУ найкращим ЗМІ та спортивним журналістам країни за підсумками роботи у 2017 році.

Він упродовж 44 років слідкував за спортивними подіями в Україні та за її межами, дописував у залізничні  видання «Робітниче слово» і «Магістраль». Зараз Анатолій Чеботарьов – прес-аташе футбольної команди «Експрес» ПАТ «Укрзалізниця». 
Вручення нагород відбувалося у приміщенні Федерації футболу України в Києві за участі президента Національного олімпійського комітету країни Сергія Бубки, президента Федерації легкої атлетики України, першого заступника міністра  молоді та спорту Ігоря Гоцула, президента Федерації футболу України Андрія Павелка, президента Спортивного комітету України Іллі Шевляка, а також президента АСЖУ, члена НОК України Михайла Волобуєва.  
 
Серед тих, хто отримав колективні призи – телеканали «Київ», «Футбол-1» та «Футбол-2» (номінація «Найкраща спортивна редакція телебачення»), журнал «Олімпійська арена» («Найкраще спортивне видання»), індивідуальний приз вручено Едуарду Кінзерському з газети «Сегодня» («За вірність спортивній журналістиці»). Також у номінації «Імена» посмертно було нагороджено Олександра Володимировича Гончарука, який працював кореспондентом видань «День», «Молодь України», «Спортивна газета» та інших.
 
«Величезна подяка за те, що робите для українського спорту. У міністерстві  усвідомлюють того, що будь-яка спортивна подія без виставлених камер і висвітлення у друкованих засобах масової інформації позбавлена сенсу. Все, що ми робимо, важливо для наших вболівальників. У міністерстві  суттєво змінюється  політика. Та ми розуміємо значну місію спортивного журналіста», - сказав під час вручення нагород президент Федерації легкої атлетики, перший заступник міністра  молоді та спорту Ігор Гоцул. 
 
Своїм майже півстолітнім досвідом роботи уі спорті Анатолій Чеботарьов поділився з читачами видання «Магістраль», якому присвятив значну частину життя. 
 
Пане Анатолію, Ви маєте освіту залізничника та працювали на посаді помічника машиніста тепловоза у локомотивному депо станції Київ–Пасажирський Південно-Західної залізниці. Як прийшли  у спортивну журналістику?
Я виріс у Києві поблизу двох стадіонів – ДСТ «Локомотив» і «ЦСКА». З дитинства влітку грав футбол, взимку – відвідував секцію з хокею. Не пропускав матчі по телевізору. Учасникам дитячих секцій у ті часи давали безкоштовні квитки на футбол, тож ходив вболівати на стадіон. Коли уже юнаком пішов працювати на залізницю,а потім з часом почав працювати майстром виробничого навчання МПТУ №17 міста Києва випадково познайомився з редактором газети «Робітниче слово». Він мене запитав, чи розуміюсь на спорті, я відповів, що так. Це було у 1974 році. Тож почав суміщати роботу викладача училища залізничного транспорту зі спортивною журналістикою. 
 
Пам’ятаєте свою першу спортивну публікацію?
Це була замітка «Майбутні чемпіони». Я написав для «Робітничого слова» про наших хлопців-залізничників, які тренувались  у секціях з легкої атлетики та боротьби.  Редактору сподобалося. А через півроку він мені сказав: «З твоїм досвідом варто спробувати сили в інших виданнях. І я пішов у солідну на той час газету, журналісти якої  багатоуваги приділяли спорту, - «Молодь України». Писав про футбол, волейбол, хокей і баскетбол. Також подавав статті у «Робітниче слово» та інші редакції – «Сільські вісті», «Вечірній Київ», «Прапор комунізму», «Молоду гвардію», «Київський вісник», «Спортивну газету»,а з часом у «День» та «Команду». Коли у вересні 1992 року було засновано газету «Магістраль», став її спортивним оглядачем. Висвітлював змагання  та спортивні події в нашій країні та за її межами.
 
Важко  робити кілька справ одночасно?
Звичайно, трудився активною. Бо працював викладачем для майбутніх залізничників, згодом - у загоні та відділі воєнізованої охорони Південно-Західної залізниіці, а потім – в Управлінні воєнізованої охорони Укрзалізниці. До 17.00 був на роботі, а ввечері  біг до редакції  чи на матч. Але любив і одне, і друге, тому спорт не полишав. Футбольні змагання зазвичай відбуваються у вихідні. Тож аналізував їх у суботу ввечері чи в неділю вранці. Це і захоплювало, і виховувало мене водночас.  З дитинства був відповідальним, любив пунктуальність. Коли спостерігав за грою спортсменів, усвідомлював, наскільки важливими є такі якості. Намагався не зациклюватися на одній справі,  постійно шукати чогось нового. А визначивши мету, мусив її досягти. Це сприяло моєму зростанню та підвищувало авторитет серед журналістів. 
 
Чи ходили з вами на футбол колеги-залізничники?
Якщо встигали після роботи та відпускали дружини, то йшли. А як не могли, прибігали наступного дня, запитували про матч і мої прогнози на наступні змагання. Коли знаєш, як грають спортсмени,  простіше передбачити перебіг матчу. Я нерідко вгадував не лише рахунок, а й деякі деталі. Про це якось навіт у газеті «Українській футбол» писали. Перед матчем між збірними України та Росії в Києв я сказав у ложі преси на НСК «Олімпійський» колезі – журналісту, що швидше за все на полі буде  бійня, і видалять воротаря росіян Харіна за фол останньої надії. Так і сталося. Українська збірна після запеклої боротьби  здобула важку перемогу з рахунком 3:2. 
 
Сьогоднішня нагорода - вагоме досягнення. Ви щасливі?
Звичайно. Я дуже ціную свій досвід. Сподіваюся, що спортивна тематика буде розвиватися в пресі. Сьогодні, нажаль, у друкованих виданнях в Україні практично не залишилось спортивних відділів, а чимало досвідчених коментаторів телеканалів переїхали закордон, бо тут забракло роботи. Увага до професійного спорту потроху згасає. Та й спорт стає не таким масовим. Бо в секцію безкоштовно, як було за часи моєї юності, не потрапити. Складно розвивати своє вміння грати футбол, баскетбол або кататися на ковзанах, якщо стадіони для команди любителів треба винаймати, а ковзанок мало, і заняття дорого коштують. Це виклик для сучасних молодих спортивних журналістів. Їхнє завдання – помічати не лише успіхи команд, а й проблеми, які допоможуть заохотити школярів, молодь до тренувань. Також кожен спортивний журналіст має займатися сам. Бо у здоровому тілі – здоровий дух. Я досі  починаю день із зарядки, а як маю змогу, біжу на стадіон. Так раджу робити і молоді. Гідним прикладом є досвід колег із Медіацентру «Магістраль», які мають свою футбольну команду, беруть участь у змаганнях, регулярно тренуються. Закликаю й інших  залізничників вести активний спосіб життя.  
 
Оксана Тупальська, 
газета «Магістраль» 
 

фотографії



Українська федерація карате


http://www.sport-tour.net/


Спеціальна Олімпіада України

Национальный университет




Livescore